Раді Вас бачити!

Так, мій телефон ще жодного разу не "бомбило". Навіть у славнозвісну епоху гівевеїв, коли я відчайдушно намагалася наскребти свої перші пару тисяч підписників.

А тут — бах! — виявилось, що справа була не в алгоритмах. Учора я просто запустила марафон. Особистий марафон.

Але давайте все по порядку.

Як я вже казала, вчора у нас з дівчатами відбулася "жіноча нарада" в одному з кафе. Тема зустрічі: "Кастинг на роль мого чоловіка. 50 спроб"! Так, ви правильно зрозуміли: я офіційно перетворюю своє особисте життя на реаліті-шоу. І хай там Tinder і Bumble захлинаються від заздрощів.

Чому саме 50? Та щоб уже напевно! Бо якщо з півсотні кандидатів нічого нормального не вистрілить — тоді це не моя проблема, а глобальна криза чоловічого ринку. Так, планета страждає, а я тут, як при сторонньому спостерігачеві.

Це я ще милостиво скоротила, бо мої дівчата наполягали на цифрі 100.

Сто, Карл!

 Мабуть, вони думають, що я влаштовую кастинг чоловіка чи шукаю запасного космонавта для Марсу. Ті ще песимістки… Сподіваюся, їхні сумніви спрямовані на чоловіків, а не на мене. Бо якщо ні — то виходить, що у цьому марафоні я офіційно "невиправний режисер свого власного шоу виживання".

Ми вчора все це обговорювали й планували так гучно й весело, що привернули увагу одного "кандидата" прямо там, у кафе. Він згодом підсів до нас, почав жартувати разом із нами. Такий цікавий, молодий… перспективний… кандидат.

Принаймні, так здавалося — доки мене біс не підбив запитати його прізвище.

Це частина великого плану з одруження. Не головна, але вагома. Бо, вибачте, я не можу дозволити собі зробити апгрейд із Стецюк на Козловську!

Ви тільки уявіть вайб наших майбутніх дітей!

Я, як людина, яка відчепила повний пакет шкільних насмішок через прізвище, знаю: травма передається у спадок. А я ж не божевільна мати, щоб бажати такого своїм дітям!

І мені байдуже, що він власник кафе і їздить на "майбаху". Я ще не настільки відчайдушна, щоб гроші тьмарили інстинкти. Я й сама не бідна, якщо що. Теж маю "мерседес", тільки бюджетніший.

Отже… перша ж спроба офіційно провалилася.

І залишилося ще 49 кандидатів. Чи надії.

Бо коли я гортала відповіді на свої сторіз щодо запуску мого марафону — навіть і не підозрювала, що це буде шоу жалю і відчаю в одному флаконі.

Кілька жінок кричали мені: "ЗАБИРАЙТЕ МОГО"! — і я ненадовго задумалася, чи вони мають на увазі чоловіка, чи кота, бо логіки тут рівно стільки, скільки в інструкції до туалетного паперу.

А деякі "мамаші" вирішили влаштувати презентацію своїх синочків віком від 30 до 40 років — список їхніх особистих переваг тягнувся довший, ніж список побічних ефектів у пігулках. Наче це реклама цуценят у розпліднику.

У мене виникало лише бажання замовити додатковий попкорн.

Складається враження, що я оголосила не марафон побачень, а розпродаж шаурми по акції “2 за ціною 1”, і бонусом до кожного — по трохи абсурду, розчарування та безкоштовна істерика для підписників.

Усе на стільки сумно та відчайдушно… Що мені потрібно випустити пару. Сьогодні ж йду у спортзал.

До речі, це місце теж у моєму списку пошуку кандидатів — між штангами і біговими доріжками, де потенційні "забирайте мого" зникають швидше, ніж моє терпіння.

Трохи кардіо, трохи ваги — і хто знає, може, нарешті знайдеться той, хто замість списку "переваг" почне писати мені нормальні повідомлення.

На вечір — похід у кіно заміню на дегустацію винотеки у новому ресторані, що відкрився нещодавно і вони мене вже давно запрошують на вечерю у рамках реклами. Бо жахів, гумору та драми я вже надивилася з ранку у своєму інстаграм. А що? Чим не привід та вагома причина? Треба ж якось підліковувати своє ментальне здоров’я! Не хочеться потім потрапити на лікування у психдиспансер.

Боже! І це ж тільки початок.

Якщо так і далі піде діло — скоро доведеться створювати "таблицю виживання" для кандидатів: хтось відразу в топ за харизму, хтось — в нокдаун за абсурд, а ті, хто пише "ЗАБИРАЙТЕ МОГО", автоматично дискваліфікуються.

І я вже уявляю себе в ролі рефері на шоу "Марафон відчаю", де замість медалі — чистий сарказм і пачка антидепресантів на пам’ять.

Але ж і я не боягузка. Піду до останнього. Як альпініст на Еверест — тільки замість крижаних схилів і смертоносних лавин у мене лайки, коментарі та марафон "знайти кохання чи психолога". Тож, зібралася і вперед робити контент — з повною екіпіровкою: терпінням, сарказмом і кавою, яку доведеться випити прямо з рюкзака, бо хто знає, хто витримає довше – я чи мої побачення? А якщо пощастить — можливо, знайдеться той, хто нарешті заслуговує на медаль "Вижив до кінця марафону".

#МарафонВідчаю #50Кандидатів #ЛюбовЯкСпорт #ДегустаціяІРеаліті #ЛюбовVSВідчай #ВідчайдушніПошуки #ЗабирайтеМого #МарафонПобачень