Раді Вас бачити!

Сутеніло.

Загін гоблінів розмістився навколо вогнища. Усі зеленовухі були озброєні кривими статутними ножами і одягнені у чорні плащі з каптурами. На плащах були вишиті відзначки, що відповідали їхнім званням, рангам та посадам в армії Темряви.

Все згідно-відповідно, як годиться.

Над вогнем висів казан, а у ньому булькало варево. Ледь вчувши його запах, будь-хто, хто не належав би до величної гоблінської раси, прожогом помчав би шукати найближчу вбиральню – для виклику Едіка, як казав колись жартома Верховний Шаман. Ну, тобто робити ось так: “ЕЕЕЕЕЕДІК”!

Найбільш чутливі почали б викликати Едіка просто на місці.

Хто такий Едік – не знав ніхто, крім того самого Верховного Шамана. І звідки шаману про нього відомо – теж. Хто їх знає, тих стариганів? Як нап’ються своєї грибної настоянки – то там можна й світлого янгола викликати, не те що Едіка якогось.

Шаман, до речі, колись одного викликав. Чисто заради приколу. Правда, янгол приколу не оцінив, тому юрту для шамана довелось будувати нову.

– Ну, доповідати, – промовив головний (і найстаріший) з зеленошкірих. – Які злодіяння ваша вчинити під час сьогоднішній набіг?

– Моя відчинити загін для худоби і випустити всіх! – бадьоро доповів один. – Хай тепер дурна людиська їх ловити.

– А моя, – з гордістю промовив інший, – вдертися до хата коваль і налякати його племінниця! Та так, що вона тікати, в чому бути. А бути вона, – гоблін мерзенно захихотів, – НІ В ЧОМУ!

– Зупинитися! – підняв руку ватажок. – Наша давно знати, що твоя бути збоченець і западати на людська дівка. Давати далі!

– А моя, – тихо вимовив невиразний та низенький (навіть на фоні одноплемінників) гоблін, що сидів найдалі від вогню, – вкрасти лялька в дитина! – і гордо продемонстрував здобич.

Решта відсахнулись.

– Яка твоя бути мерзенна покидька! – нажахано промовив сусід низенького. – Моя до твоя більше спина не повертатись.

* * *

Великий герой та авантюрист Роллінгпіс сміливо крокував лісом, на який помалу опускались сутінки. Власне, до великих героїв він зарахував себе сам, а от авантюристом він був абсолютно офіційно. Навіть табличку від гільдії мав. Правда, найнижчого рангу – паперового. Про який серед більш досвідчених шукачів пригод ходили непристойні жарти, пов’язані… хто б міг подумати, з туалетним папером.

Його ім’я в дослівному перекладі означало “горох, що котиться”. І воно, щойно про нього взнали інші авантюристи, теж стало нескінченним джерелом для кпинів, які в цілому зосереджувались навколо двох тем: про зіпсуте повітря і про те, що великому герою, мабуть, взимку під ковдрою дуже тепло.

Та Роллінгпіс не падав духом і збирався рано чи пізно довести усім, що він дійсно великий воїн і поборник Світла. І що важить насправді не ранг і не колір таблички – а те, наскільки ти цілеспрямований.

І щойно почалась війна з темними – він, звісно ж, рвонув туди.

Величну ходу славетного воїна було чути за милю – погано підігнані обладунки грюкали, гілки тріщали під ногами, взутими у важкі чоботи, а ще знаний авантюрист не надто утруднював себе пошуками обхідних шляхів, тож банально продирався крізь чагарі.

Та гобліни були надто захоплені розмовою, а ще – дуже голодні, тому їхня увага була прикута до казана. Тож появу воїна Світла, що видерся з кущів, наче ведмідь після зимової сплячки, вони успішно профукали.

– Ага! – радісно вигукнув Роллінгпіс, намагаючись висмикнути з піхов застряглий меч. – Спіймались, прислужники Темряви! Настав час суду й покарання за ваші злочини.

– Твоя нас судити? – здивувався один з зеленовухих. – А де присяжні? Моя знати свій права!

Та в цей момент невтомному аванюристу нарешті вдалось оголити неслухняну зброю. Правда, при цьому він не втримав рівноваги, зашпортнувся за корінь, що стирчав з землі – і, у повній відповідності до свого імені, покотився.

Та просто у вогонь.

Полум’я йому особливо не зашкодило – все ж він був в обладунках, навіть худо-бідно замагічених. Але, намагаючись підвестись, він випадково перекинув казан – і розлив його вміст і у вогнище, і на землю навколо. Галявиною рознісся дикий сморід, а великий герой, схопившись на ноги, почав натхненно й дуже гучно викликати Едіка.

Налякані гобліни кинулися врозтіч.

Так Роллінгпіс, славетний воїн та незламний захисник нужденних і скривджених, переміг прислужників Зла і змусив їх з ганьбою тікати. Цей подвиг був навіки вписаний до скрижалів історії!