Раді Вас бачити!

Прокинувшись о восьмій ранку у своїй затишній квартирі, я зрозуміла, що мені треба на роботу. І я не можу запізнюватись, адже мене чекають пацієнти. По професії я — лікар-кардіохірург. Маю багато пацієнтів, я б сказала, що занадто багато. І це мене вимотує дуже... Я просила аби декілька пацієнтів передали іншим лікарям, у яких пацієнтів набагато менше, але головний лікар, дурбецало старе сказав "ні". Його слова були приблизно такі "Тільки ти можеш мати стільки пацієнтів, тільки ти можеш з ними справитись". Дякую звісно, що він в мене вірить. Але я скоро зляжу як той кінь в Одесі. А вдячності за мою роботу ніякої, зарплатня також відповідає "вдячності".

Вставши з ліжка, я відкрила завіси та відчинила кватирку. За вікном сонечко сяє як влітку та пташки співають, але зараз лише весна. А саме березень... І свято. Свято, яке подобається всім дівчатам, а саме 8 березня. Та для мене це звичайний день. Адже не має кому мені й букет тюльпанів подарувати... Між іншим, моїх улюблених квітів. Ну, нічого поїду на вихідних до батьків, а там на обійсті багацько цих квітів.

Перед тим як піти на роботу у мене є ритуал. Спочатку холодний душ, щоб прокинутись повністю, а після чашка запашної кави. Якщо день почнеться не з цього, то настрій зіпсований. Але я сподіваюся, що сьогодні день буде чудовий.

Після цього ритуалу, я поїхала на роботу. Вийшла на вулицю та вдихнула свіже повітря. Як воно подобається мені, що просто ах. Початок весни це чудово, адже все оживає, прокидається та цвіте. А головне це звук природи, який навіть у місті чутно.

Робочий день почався три години тому, усіх своїх пацієнтів обійшла. Всі на щастя добре себе почувають. Я вирішила перед складною запланованою операцією посидіти в кабінеті та випити чашку кави. Останнім часом тільки каву й п'ю. Тільки но зробила один ковток цієї кави так мене викликав до себе головний лікар.

Я зайшла до нього.

- Викликали?

- Так. У мене до тебе є розмова — ці слова ніколи не віщували щось хороше. Навпаки вони казали про те, що зараз головний лікар буде або щось просити або ще щось.

- Яка саме розмова? Про що?

- Я б хотів, щоб ти взяла собі ще два пацієнти. Світлана пішла у декрет, тому...

- Ви звичайно пробачте, але у мене й без цього багато пацієнтів. Я не робот аби працювати за всіх — мене це вже дратує. Здається, що він просто поставив мене перед фактом, що вони вже мої — якщо ви мені дасте цих пацієнтів, то я звільняюсь. Бо з таким відношенням до мене та моєї праці... Я більше працювати тут не можу... Так, я зроблю операцію цьому чоловікові та на цьому все!

- Ну, я вас не тримаю, якщо хочете йдіть.

Я вийшла з кабінету вся роздратована. Ще двох пацієнтів та він взагалі з глузду з'їхав!?

Я дійсно зробила операцію чоловікові, а після поклала заяву на звільнення головному лікарю. Він без питань її підписав.

Я вийшла з лікарні. І наче ожила, мене тут нічого не тримає. Щоб покращити свій настрій, я вирішила пройтись по Хрещатику. Мені подобається центр міста, тому коли я гуляю у центрі настрій автоматично покращується.

Йдучи вулицею, я гугнявила собі про ситуацію, яка заставила мене звільнитись.

- Ну й курдуплик цей головний лікар. Хоча йому більше підійде слово курдупель. А ця теж мені, в декрет вона пішла. Може й мені так? Ах так у мене ж навіть чоловіка немає, а я вже про дитину думаю... Нехай роблять, що хочуть. Хотіла б я подивитись на них, коли всі мої пацієнти "ляжуть" на плечі всім лікарям — я почала посміхатись. І навіть не помітила як об щось зачепилась та почала падати. Та впасти я не встигла, бо мене підхопив якийсь чоловік.

- Обережнішою треба бути — сказав він та усміхнувся.

- Дякую, що не дали мені впасти.

- Та то пусте. У вас нічого не болить?

- Начебто все у порядку... Хоча ні. Нога болить — я скривилась від болю.

- Вам треба у лікарню.

- Ні, я впевнена, що нічого страшного... Зі мною таке часто буває. Як то кажуть "Знаю, вмію, практикую" — я почала сміятися.

- Зрозуміло. Слухайте, а може, щоб ваша нога перестала боліти вип'ємо по чашці глясе?

- А, давайте — я подумала, а чому б і ні. Після цього "вдалого" робочого дня, звільнення та ще й ногу підвернула... Треба ж якийсь позитивний момент. Ми повільно пішли у сторону кав'ярні. Звичайно чоловік мені допомагав йти, тобто тримав.

- До речі, ми ж не познайомились. Як вас звати?

- Кіра.

- Дуже приємно, а мене Мирослав — ми так заговорились, що не помітили як дійшли до кав'ярні, а ще плюс за такою цікавою розмовою я й забула про ногу.

Ми зайшли у кав'ярню та сіли за перший ліпший столик. Мирослав не питаючи мене, замовив дві чашки глясе. Ми почали пити чи то їсти, бо у каві було морозиво та розмовляти.

- Хороша сьогодні погода, адже так?

- Це правда... Ви запросили мене, щоб поговорити про погоду?

- Ні, звісно ж ні. Як ваш день минув?

- Весело, що словами не передати.

- А, що сталося?

- Сталося те, що мій шеф придурок — я розповіла все, що зі мною сталося. Чоловік лише сидів та слухав мене. А я на хвилинку подумала "А, може йому не цікаво це слухати?" Та Мирослав почав питання ставити. Схоже, що йому все ж подобається все те, що я розповідаю. От тільки я, а про нього нічого не знаю. Ми ще не розмовляли про нього взагалі.

- Може тепер ви розповісте про себе? Ви тутешній?

- Я живу у Києві з народження. У мене взагалі цікаве життя — він зняв свої окуляри у тонкій чорній оправі та почав витирати спеціальною серветкою.

- Що ви маєте на увазі?

- Я взагалі бізнесмен. Хоча й двічі втрачав свій бізнес через дурість. Винити в чому можу тільки себе. Перший раз була така халепа, що й словами не передати — Мирослав почав розповідати про свій бізнес, як його будував наче складав цеглинку на цеглинку. Тільки но збудував його так він й розвалився. Перший раз був тому, що Мирослава підставили і він ледь не опинився в тюрмі, а другий раз дійсно через дурницю... і ця дурниця називається — покер. Ігроманія на жаль не лікується, бо він часто грає в покер з бізнес-партнерами. Грошей бачте у них багато. А після розповів, що він відкриває приватну клініку та запропонував мені роботу там. Ось так просто сказав “Я можу взяти тебе на роботу. Будеш завідувачем кардіології”. Я аж рота відкрила від його слів, а він тільки сміятися почав.

Ми допили напій. Мені сподобався смак цього напою і я подумала, що було б добре сюди ще раз заглянути. Ми вийшли з кав’ярні, Мирослав попросив мене посидіти біля неї декілька хвилин, а після кудись пішов. Я з його розповідей зрозуміла, що він оптиміст. Що руки він ніколи не опускає. Це я опустила, бо втомилась. Я сиділа на стільці перед входом в кав’ярню хвилин десять, а може й більше. Не знаю. Як почула позаду голос.

- Наша чорнобрива леді ще не встигла засумувати?

Я повернулась назад та побачила Мирослава. Він стоїть та тримає у руці різнокольорові тюльпани. І як він дізнався, що це мої улюблені квіти? І ще плюс де він їх знайшов увечері, наче ж всі квіти розпродують зі швидкістю світла у день весни. Він віддав мені ці квіти.

- Дякую.

- Дозволите вас підвезти додому?

- Я не відмовлюсь — я дійсно не відмовлюсь, бо нога ж болить, а ще й плюс така приємна компанія... з ним не засумуєш.

Знову за цікавою розмовою я не помітила як ми під’їхали до під’їзду мого будинку. Біля нього стояла пара та пристрасно цілувалась. Знаю я цю парочку. Вони завжди так прощаються. Ось тільки питання, чому він ніколи не заходить до неї.

- Не будемо їм заважати — сказав Мирослав та почав сміятись.

- Згодна — за декілька хвилин дівчина зайшла в під’їзд, а той хлопець пішов. Тільки тоді ми вийшли з машини.

- Кіро, мені дуже приємно було з вами познайомитись та поспілкуватись — він взяв мою руку та поцілував її.

- Навзаєм.

- Як щодо моєї пропозиції піти працювати на роботу до мене, знайте, вона завжди в силі. Подумайте.

- Добре, я подумаю над цим, але це точно буде не зараз — я усміхнулась.

- Тоді чекатиму відповіді — він усміхнувся мені у відповідь. Ми домовились, що зустрінемось днями, якщо дійсно погоджусь то обговоримо все, або ж просто поговоримо. Ми попрощались, я пішла додому. А він поїхав напевно ж до себе. Ох і важкий цей день був, але вечір зробив на моєму обличчі усмішку. Знайомство з таким цікавим та солідним чоловіком, який до того ж може підняти настрій. Це напевно краще завершення цього дня.