Раді Вас бачити!

Він повернувся пізніше, ніж обіцяв. Знову.

Ульяна вже лежала в ліжку, загорнувшись у ковдру, як у кокон. Світло було вимкнене, та вона не спала. Вона чекала.

Ключ тихо повернувся в замку.

— Я живий, - тихо проговорив Кирило з коридору. - І навіть не сильно п’яний.

— Це поки що, - пробурмотіла вона в подушку.

Він зайшов у спальню, скинув футболку на ходу і зупинився біля ліжка, дивлячись на неї.

— Ти не спиш?

— Я думаю чи варто тебе сьогодні впустити в ліжко, - відповіла вона, не ворухнувшись.

Він тихо засміявся.

— І до чого додумалась?

-- Що ти нахабний.

Матрац прогнувся, коли він ліг поруч. Його рука лягла їй на стегно поверх ковдри.

Звично.

Наче нічого не змінилося.

— Уля, - тихіше сказав він. - Не сердься.

— Я не серджусь, - вона повернулася до нього. - Я не розумію, що відбувається з нами останній час.

Він нічого не відповів, просто дивився на неї уважно.

— Ти красива, коли злишся, - сказав він.

— Я небезпечна, коли мовчу.

— Це мене заводить.

Вона фиркнула.

— Ти дивний.

— Я твій, - спокійно відповів він. І це прозвучало так просто, що вона на секунду повірила в це.

Він провів пальцями по її щоці, затримався на її веснянках, ніби знову рахував їх, як колись. Повільно.

Без поспіху.

Ульяна видихнула.

— Ти спеціально це робиш, - тихо сказала вона.

— Що саме?

— Торкаєшся так, ніби знаєш, де я здаюсь.

Він усміхнувся.

— Я знаю.

Його рука ковзнула нижче - по її талії, під край футболки.

Тепло.

Небезпечно добре.

— Кирило… - вона сказала це тихіше, ніж хотіла.

— Ммм?

— Я ще ображена.

— Я помітив.

— І?

— І я зараз це виправляю.

Він нахилився і повільно поцілував її. Наче питав дозволу. І вона дозволила.

Завжди дозволяла.

Її пальці самі знайшли його плечі.

Ті самі плечі, за які вона трималася, коли їй було страшно.

Ті самі руки, які могли її заспокоїти… або зламати.

Поцілунок став глибшим.

Вона на секунду відірвалася.

— Ти маніпулятор, - прошепотіла.

— Я чоловік, який не хоче спати на дивані і хоче свою кохану жінку.

— Дуже прямолінійно.

— Я б прийшов до тебе серед ночі.

— Нахабний.

— Твій.

Він знову поцілував її.

І цього разу вона не відступила. Тіло відгукнулося швидше, ніж думки. Як завжди.

Вона притиснулася до нього ближче.

— Ти пахнеш алкоголем і проблемами, - пробурмотіла вона йому в губи.

— А ти шампунем і скандалом.

— Це мій фірмовий аромат.

— Я підсів.

Вона тихо засміялася. І це був той момент, коли все ще було “вони”. Коли його руки були тільки її.

Вона поклала голову йому на груди.

— Кириле…

— Ммм?

Вона замовкла. Хотіла сказати про дитину, про дві смужки.

Але вирішила залишити на завтра, щоб зробити це красиво.

— Нічого, - сказала вона.

— Я слухаю навіть твоє «нічого», - тихо відповів він.

І обійняв її міцніше, наче справді боявся втратити.