- Я тебе кохаю, - сказала Ульяна, притискуючи телефон плечем до вуха й намагаючись одночасно зняти чобіт.
— І я тебе кохаю, - відповів Кирило. Його голос був трохи приглушений, ніби він посміхався. - Тільки поклади слухавку, добре? У мене руки зайняті.
— Тебе вдома чекає сюрприз, - вона сказала.
Вона ще не знала, що вечора не буде.
— Ти мене лякаєш, - усміхнувся він. - Я приїду - все розкажеш.
— Добре... Я не кладу, я просто роззуваюся.Вона нахилилася.
І почула.
— Котику, привіт... - чужий жіночий голос, солодкий, як сироп.
Пауза. Тихий чоловічий сміх.
— Я скучила.
--Ти ж щойно мене бачила, - відповів Кирило.
— Я не можу забути твій поцілунок.
Ульяна стояла в одному панчосі, з відкритим ротом, не кліпаючи.