Раді Вас бачити!

7 років тому

Цьогорічна зима була самою холодною за всі роки, що Сіара була змушена жити на вулиці. Хоч їй було, тільки шістнадцять, але, заради свого порятунку, вона вже чотири роки, як безхатько. Скільки дівчина себе пам'ятає, вона жила у дитбудинку і все було нормально, але... До одного моменту! До дня, коли Сі почала помічати, як зникають її однолітки-дівчатка. Сіара якраз відсвяткувала своє дванадцятиріччя, коли помітила, що багато знайомих їй дівчаток не прийшло на заплановане чаювання. На всі її питання вихователі говорили, що діти поїхали жити у нові сім'ї, тому вона має бути щасливою, що нарешті теж зможе мати свою родину. Хоча дівчину насторожувало, що під опіку потрапляють, тільки дівчата, але вона заспокоювала себе, мріючи про новий будинок та людей, яких зможе називати мамою та татом - це було головним бажанням сироти, яка ніколи не відчувала любові та тепла сім'ї. Сіара так і пролітала у своїх сподіваннях про нову родину. Але пройшов місяць, а за ним і другий, тому дівчина почала задавати тривожні питання вчителям, які відмахувалися від неї, говорячи, що настане день, і вона покине цей притулок. Сі не могла дочекатися цього моменту, коли почула розмову, після якої наважилася на втечу.

-Ліло, хто у нас наступний? - Сіара притислася до стінки, щоб директор не помітив її присутності.

-Сіара. Тепер її черга, але Долан... - заступник притихла, тому дівчина напружила вуха, щоб почути, про що вони говорять. - Можливо, потрібно зробити більші перерви між 'всиновленнями'? - почувши це, дівчина злякалася, що зможе і далі залишитися тут, але наступні слова та крик налякали її ще більше.

-Ні! - Сіара здригнулася від крику директора і поглянула за куток, щоб побачити, що так роздратувало його. - Вона вже у тому віці, що може приносити нам гроші! - чоловік схопив жінку за руку та сильно стис. - Чи ти вже вирішила злитися?!

-Ні... - дівчину лякала картина, де її директор тримає пані Ліло, поки вона намагається звільнити свою руку від його лещат. - Долане... Мені боляче...

-Не змушуй робити ще болючіше! - шипів чоловік у обличчя переляканої жінки, але, все таки, відпустив її. - Ми у одному човні, не забувай про це! Потону я, потягну тебе за собою!

-Я це розумію і мене все влаштовує, але... - жінка почала оглядатися по сторонах, боячись, що їх хтось почує, і Сі заховалася назад за кут. - Я боюся, що це зможе викликати лишні питання! Стільки дівчаток покинуло нас, що...

-Досить! У нас скрізь є свої люди, тому ми зможемо все врегулювати. - Долан вже рахував гроші, які зможе заробити на цій маленькій дівчинці. Ліла, хоч і боялася, але їхня схема працює вже понад п'ять років, тому більше її не мучила совість. Спочатку жінка почала це робити, щоб отримати гроші на операцію для свого сина, а потім їй занадто сподобалося жити у розкоші, тому продавала дівчаток педофілам і її не хвилювало, що з ними там буде. Аби заплатили вчасно і необхідну суму!

-Якщо ти впевнений у нашій безпеці, то завтра займуся нею і впевнена, що проблем не буде. Те дівчисько, саме тихе зі всіх інших. Тим більше, вона почала занадто пхати свого носа у справи, які її не стосуються, тому буде корисно випровадити її з притулку. - Сіара почула, лише сміх та кроки. Вони вважали її дурною, але це було не так. Дівчинка тепер розуміла, в яку саме родину її відправляють, тому того ж вечора вона втекла. За ними не слідкували, тому зробити це було не важко, але вона ще не знала, що чекає на неї далі.

Пройшло 4 роки від втечі з дитбудинку

-Містере Малік... - Сі вхопила старого за руку, щоб той звернув на неї увагу.

-Скільки тобі говорити, що просто Малік? - чоловік дивувався, як ця дівчинка може посміхатися, живучи на вулиці.

-Ви мені, як батько, а вік... - Сі засоромлено замовкла, бо не хотіла образити його, але чоловік розумів правдивість ситуації.

-Як у діда? - старий чоловік поглянув на дівча, яке стало йому рідним. Вже три роки вони живуть разом на теплотрасі. Він мало знав про неї, а Сіара і не ділилася інформацією. Одного вечора Малік блукав по парку, в надії знайти щось поїсти, але побачив маленьку дівчинку, яка була легко одягнута, худа, з подряпинами та синцями. Він запереймався, що сталося саме гірше, але коли заговорив з нею, то вона запевнила, що все гаразд і почала втікати. Сіара бігла від Маліка, боячись, що він звернеться у поліцію і її повернуть у притулок, коли різко впала та знепритомніла. Тоді чоловік відніс її у місце свого ночлегу, адже знав, що такому, як він не допоможуть у лікарні, а взагалі звинуватять, що це саме він скривдив дівчинку. Малік відчував, наскільки Сіара була гарячою, тому вирішив ризикнути, але отямившись, Сі не дала відвести себе до лікарні. Вона взагалі боялася інших людей і поводилася, наче загнаний у кут звір. Тоді чоловік обробив її рани і взяв під своє крило.

-Ви мені і мама, і тато, і дід, і баба! Ви - моя сім'я! - після втечі з дитбудинку, Сіара довгий час жила у парку, який знаходився далеко за містом. Вона ходила по смітниках у пошуках їжі та одягу, а іншим людям було плювати на неї. Дівчина не дивувалася такій реакції, адже ніхто і ніколи не переймався за неї, тому вона просто існувала, намагаючись вижити, але все змінилося одного дня. На той момент Сіара не їла вже три дні і була готова на все, щоб отримати шматок нормальної, не зіпсованої їжі, чим і скористалися інші. Два хлопця гуляли, коли помітили знесилене тіло, яке блукало по парку. Хлопці їли хот-доги та пили каву і звернули увагу, як пристально Сі спостерігала за їхніми смаколиками у руках, тому наблизилися до неї. Вони забавлялися її голодом, а, коли почули бурчання у животі Сі, то повикидали недоїджені сосиски у смітник, але Сіара кинулася за ними. Хлопці стояли осторонь та сміялися з голодної дівчини, а коли вона знайшла їхні недоїдки і хотіла з'їсти, то вони вибили сосиску з її рук та розтоптали своїми білосніжними кросівками. Дівчина ледве стримала свої сльози, але відчула, як її схопили за руки та почали кудись тягнути. Хоч Сіара не мала сил, але їй вдалося втекти від них. Можливо, їм було просто гидко торкатися її брудного тіла, але Сі вирвала свою руку та почала бігти від кривдників, які не планували її переслідувати. Дівчина бігла настільки швидко, що залетіла у кущі та натрапила там на уламок скла, який і привів її до пана Маліка, який допоміг їй, коли пішло зараження. - Які у нас сьогодні плани?

-Ераст залишить нам вечерю за своїм кафе. - старий помітив, як Сі ковтнула підступившу слину.

-Що сьогодні у нашому меню? - очі Сіари загорілися - вона любила їсти їжу Ераста. Його страви були не дуже смачні, але це було набагато краще, ніж їжа із сміття або голод.

-Побачимо, чим нас порадують. - чоловік важко піднявся на ноги.

-Ходімо! - дівчина тягнула старого за руку, прямуючи до місця призначення. - Ходімо, щоб хтось інший не забрав наші частування! - Малік намагався встигати за своєю супутницею, але вік і довге життя на вулиці давали про себе знати. Раніше він проходив цю відстань за тридцять хвилин, а тепер і години мало. Цілу дорогу Сіара намагалася пришвидшити чоловіка, а він відчував, як покидають його сили. Малік заспокоював себе, що це через голод, але він здогадувався про справжню причину своєї слабкості. Коли пара прийшла до місця призначення, то на них вже чекала вечеря, яка дуже швидко опинилася у їхніх животах. Чоловік дивився, як дівчина облизує свої забруднені соусом пальці і не міг зрозуміти, за що їй такі страждання? Чому Сіара не зростає у сім'ї? Чому вона насправді втікала з притулку? Що могло спонукати малу дитину до таких дій?! Малік намагався щось вивідати у Сі, але вона ніколи йому не зізнавалася, тому з часом чоловік залишив ці спроби. - Тепер додому? - Сіара дивилася на старого та задоволено посміхалася. Малік, лише їй кивнув та подав руку. Коли з вечерею було повністю покінчено, то чоловік вирішив випробувати свою вдачу, і вони відправилися до прихистку, де можна було переночувати у теплі. Вільні місця були рідко, але заради благополуччя Сіари, Малік був готовий до цієї далекої дороги. Сьогодні це виявилося недарма! - Пане Малік, я не залишуся тут без вас! - Сіара би все віддала, щоб поспати у теплій кімнаті, але не без свого друга.

-Це не обговорюється! Ти залишаєшся! - старий рідко підвищував голос на Сі, але сьогодні мусив, щоб вона провела ніч у теплі. Чоловік бачив, як тіло дівчини тремтіло від холоду і корив себе, що не може їй нічим допомогти.

-Але... - дівчина хотіла переконати Маліка, але той не хотів її слухати.

-Я зранку прийду за тобою, і ми пошукаємо щось на сніданок. - чоловік м'яко подивився на дівчину, яка тримала його за руку.

-Ти точно прийдеш? - Сіара боялася відпускати його, переймаючись, що Малік зникне.

-Звичайно! На кого я тебе залишу? - коли Сіара зайшла всередину, то чоловік полегшено видихнув та відправився до їхнього ночлегу. Вже на півдорозі Малік шкодував про одне... Що сьогодні вперше збрехав дівчинці! Тій єдиній людині, заради кого він так довго тримався на цьому світі! А ще хвилювався про те, що нікому потурбуватися про неї!

Наступного ранку Сіара почувала себе набагато краще, ніж за останні декілька тижнів. Вона радісна вибігла на вулицю, щоб зустрітися з Маліком, але посмішка швидко зникла з її обличчя, адже її ніхто не зустрів. Сіара швидко побігла у місце, яке вважала своїм домом, але і там не було чоловіка. З дня в день дівчина обходила всі знайомі місця, де він міг з'явитися. Вона забула про сон та їжу, її не тішили смаколики Ераста або компанія інших безхатьків, бо Сі губилася у здогадках, де пропав Малік. Дівчина боялася, що йому набридло опікуватися нею, і він її просто покинув. Сіара блукала по знайомих їй місцях і знайшла ту невелику кількість знайомих, але ніхто не бачив Маліка. Та на восьмий день її знайшов Ераст, який виглядав сумним. Він помітив Сіару і встиг промовити єдине слово.

-Малік... - дівчина бачила похмуре обличчя знайомого і зрозуміла, що сталося.

-Ні! Це неправда! - Сіара відступала від чоловіка, боячись почути страшну правду.

-Сіаро, він тієї ночі не дійшов додому. Ніч виявилася занадто холодною... - більше дівчина нічого не слухала, бо вона вважала себе винною у смерті чоловіка. Сіара побігла у місце, яке поєднувало її з Маліком. Дівчина проливала сльози по старому, а прохожі люди обходили її стороною. Всім було всеодно на чергового безхатька, але не Маліку! Він хотів побути з нею ще трохи, щоб підготувати до життя без нього та тепер вона змушена турбуватися про себе сама. Бути одній у такому небезпечному світі, де зі всіх сторін оточує небезпека... Молодому підліткові буде важко, але Сіара хотіла спробувати боротися за своє життя та у долі були інші плани! Дівчина в сльозах поверталася на місце ночівлі, але, коли проходила біля лісосмуги, то почула гучні розмови.

-Ти зробив помилку, коли намагався обдурити мене! - Сіара почула звуки ударів і стони болі. Дівчина усвідомлювала, що ця ситуація не стосується її і краще втікати звідси, аби вберегти себе від ще більших проблем, але... Тільки вона зробила крок, як почула вистріл, який перелякав її, і дівчина закричала у все горло. Сі дременула, лише почула на кінець. - Ловіть її! - Сіара бігла, не озираючись. На вулиці вже було темно, тому вона не помічала перед собою гілок з дерев та кущів, які били її та наносили подряпини, але це не збавляло її темпу. - Всеодно не втечеш! - вона чула, як її наздоганяють, але дівчина не планувала здаватися. Сіара бігла далі, радіючи, що вона часто гуляла цими місцями і знає, де можна сховатися. Сі бігла до обриву, де був невеликий виступ, про який мало хто знає, коли відчула поштовх у спину і впала. Дівчина намагалася піднятися, але за страхом не помітила, що пошкодила ногу під час падіння. Сіара поглянула на чоловіка перед собою і її скував страх. Вона почала відповзати, але незнайомець простягнув до неї руки. - Попалася! - він легко притис дівчинку до себе та закрив їй рот. Вона пручалася, але той велетень, без лишніх зусиль, відніс її до авта, і вони кудись поїхали. Сіара швидко затихла, адже її страшенно лякали чужі руки на її тілі. Вона перетворилася на камінь, намагаючись відгородитися від неприємних відчуттів. Чоловік відслідкував її зміни, відпустив та посадив збоку недалеко від себе. - Краще не створюй мені проблем і тоді не постраждаєш! - Сіара дивилася на нього переляканими очима і викрадачеві стало її шкода. Він мимоволі спостерігав за нею, а дівчина просто чекала, адже вона не знала, що принесе їй майбутнє. Машина їхала годину, а може і більше. Сі відчула, як асфальт змінився ґрунтовою дорогою, ліхтарі міста зникли взагалі і за вікном було видно, тільки темряву. - Може, їй просто скрутити голову? - чоловік хотів 'вберегти' дівчину від подальших страждань, адже він бачив, як вона втислася у двері та трусилася всім тілом. - Для чого нам...

-Ні! Не смій її зачіпати! - від такого крику Сіара смикнулася, закрила вуха руками та підігнала під себе ноги, намагаючись захиститися. - Її долю буде вирішувати Бріо! - вирок винесено, а Сі і не здогадувалася, що її чекає попереду. Які ще випробування підготувала їй доля...