Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶ Adam Jones – You Can Run

Люцифер зітхнув, відводячи погляд. Азраель стиснула пальці в кулак, аби приховати тремтіння. 

– Я піду до Батька, – мовила вона, здійнявши підборіддя. – Нехай втрутиться. У нього достатньо сили аби розірвати угоду.

– Ні, – похитав головою Люцифер. – Я не проситиму його.

– Я проситиму! Коли вже ти такий бовдур, що уклав бісове парі на ціле людство, хай рятує твою невдячну сраку! – крикнула вона.

– Сестро…

– Брате! Це найгірша з твоїх витівок! Не розумію як ти взагалі підписався на це!

Він зітхнув, потерши очі.

– Я не дозволю цьому статися, чуєш?

Люцифер всміхнувся, взявши сестру за руку.

– Яка ж ти шпилька, Азі, – він поцілував кісточки її пальців. – Я вже й забув. 

– Ти маєш сказати про це Ізуель.

– Нащо, якщо ти справді вирішила мене рятувати? – криво всміхнувся він.

Азраель похитала головою.

– Ти знову все ускладниш.

– Куди вже складніше? – він застебнув сорочку, підморгнувши сестрі. – Чого ти така сумна? Всміхайся, Азі. Все чудово.

– Що ж тут чудового?

– Я маю ще кілька днів, щоб відірватися.

– І що робитимеш?

– Проведу час зі своєю королевою. Може нап’юся з Асмодеєм, там буде видно, – знизав плечима він, залишаючи вітальню. – Люблю тебе, сестро.

Він кинув це так буденно. Так легко і просто пішов, не озираючись. У їх родині рідко казали ці слова. З усіх братів лише Люцифер та Ґабрієль не соромились висловлювати почуття.

Азраель стримала тремтіння, серце стискалося в грудях. Вона любила всіх своїх братів, хоч і не поділяла думки жодного. Та Люцифер завжди мав особливе значення. З ним їй було найлегше, до свого падіння він не мав образу, якому мав відповідати, на відміну від інших архангелів, що зі шкіри пнулися, аби здаватися кимось, ким на їх думку, їх хотів бачити Батько. Люцифер довго шукав власну сутність і хоч досі вважав себе не гідним, Азраель бачила, як він змінювався.

Вона заплющила очі, стримавши сльози. Треба терміново зустрітися з Творцем. Янгол Смерті вийшла на широкий балкон із терасою. Окинула поглядом яскраві вогні міста і, ставши на балюстраду, каменем полетіла вниз, розкривши крила вже біля самої землі.

***

Зала Слави Небесної – місце, де проводились загальні збори янголів, розташовувалась під кришталевими арками, що неначе складались із самого світла. Небесна блакить, яскраві золотаві сонячні промені та літній вітерець викликали почуття найщирішого щастя. Де б не була Азраель, тільки тут, тільки вдома, вона відчувала себе такою вільною і справді “на своєму місці”. 

Вона заплющила очі, підставивши обличчя під сонячне тепло, що линуло з широкої віконної арки. Крила самі собою розгорнулись, вбираючи промінчики у темно-сіре пір’я.

– Сестро? – здивувався Рафаель, увійшовши до зали. – Не знав, що тебе було запрошено на сьогоднішні збори.

Азраель зітхнула.

– Мені не потрібне запрошення, Рафаелю.

Він не відповів, лише мовчки поклав кілька книг на стіл і всівся на своє місце. Залу заполонила тиша. З Рафаелем у них ніколи особливо стосунки не клеїлись. І не тому, що вони сварились абощо, радше вони були надто різними. Архангел занадто піддавався впливу, Азраель за це його не дуже поважала.

Впевнено до зали крокували й інші. Урієль стримано кивнув сестрі й всівся на своє місце. 

Ґабрієль всміхнувся, наблизившись. Він огорнув Азраель руками, погладивши по спині.

– Годі, брате, – бурмотіла вона у його плече. – Задушиш.

Архангел відпустив її, смарагдові очі зблиснули щирою радістю.

– Азраель, – кивнув Міхаель, увійшовши. – Приємно тебе бачити.

До зали повільно сходились інші її брати. Єгудієль шумно всівся на місце поруч з Урієлем. Варахієль з цікавістю поглядав на сестру, йому на вухо щось відчайдушно шепотів Єрамієль.

Ґабрієль уважно поглянув у очі сестри.

– Ти чимось стурбована? – спитав він.

– Так. Власне…Я прийшла сповістити, що Люциферу загрожує смертельна небезпека.

У залі стало тихо. 

– Що сталось? – спитав Ґабрієль, нотка стурбованості промайнула у його очах.

– Він уклав парі з Творцем, що людство доведе себе до занепаду. Якщо, чи радше “коли” це станеться, Вершники мусять втрутитись. А Батько має передати права на творення Люциферу.

– Права на творення? – пирхнув Єгудієль. – Що за маячня? Не може занепалий, навіть архангел, бути Творцем. До цього здібний лише Отець.

– Для чого це Вершникам? – не розумів Рафаель. – Вони продовжують існування саме завдяки хаосу людей. Якщо вони знищать людство – їм не буде сенсу лишатися у світі.

– Вершники з’явились на цей світ як противага Творцю. Це кінець та початок. Вони не зможуть існувати без одне одного, саме їх дії і утворюють баланс між хаосом та порядком.

– Ти хочеш сказати, якщо Батько передасть дар творення Люциферу, це не змінить законів балансу? – спитав Міхаель, склавши руки на грудях.

– Я нагадаю, що сил у Люцифера катма, – бурмотів Єгудієль. – Він не зможе творити на рівні з Батьком.

– Тому урівноважити його прагне Чума. Він хоче стати єдиним вершником.

Залом прокотилось невдоволення.

– Це взагалі можливо? – спитав Міхаель.

– Я не знаю. Парі було укладене ще до падіння Люцифера. Він хоче розірвати договір, та Чума проти. Тож у Люцифера лишилось кілька днів до судного дня. Він помирає через відмову від виконання зобов’язань. Адже без нього і Чума не зможе отримати те, чого прагне. Один вершник, навіть із силами інших, не зможе протистояти Творцеві.

У залі стало тихо. Азраель роззирнулась.

– Серйозно? Жодних запитань чи реакції?

– Що ти хочеш почути? – нахмурився Єгудієль. – Люцифер у своєму стилі. Бездумно розкидається угодами, а тоді скиглить про несправедливість життя. Начхати. Що далі на порядку денному?

– Ти оглух? – рявкнула Азраель. – Він помирає! Через кляте парі, яке прагне розірвати!

– То хай мре, – знизав плечима Єгудієль. – Я давно казав: він найбільша ганьба з усього батькового творіння. 

Азраель уже зібралась відповісти, коли почувся голос позаду:

– Як ти можеш казати це? – здійняв брови Міхаель. 

– А чого б і ні? – нахмурив густі брови Єгудієль. – Він уже не частина цієї родини. 

– Якраз навпаки. Того, що він був і лишається нашим братом, не змінить жодне падіння, Єгудієлю, – докірливо мовив Міхаель. – Ми можемо не поділяти його вподобань чи так званої “філософії”, але бажати йому смерті? Не цього чекав від нас батько.

Єгудієль відвернувся. 

– Як Ізуель сприйняла це? – поцікавився Ґабріель. – Їй певно непросто…

Міхаель нахмурив брови, уважно стежачи, що відповість Азраель.

Янгол Смерті зітхнула.

– Він не сказав їй, – зрозумів Міхаель.

– Чому ти так думаєш? – підняв на нього очі Ґабрієль.

– Бо зробив би так само, – тихо відповів архангел.

– О, та годі тобі! – пирхнув Урієль. – Між вами все давно скінчено, годі вже побиватися!

Міхаель відвів погляд.

– Я прийшла сюди не для цього. Я маю поговорити з Батьком.

– Азраель…Ми не можемо турбувати його з будь-якого приводу.

– Це не будь-який привід! – крикнула вона. – Один з його синів от-от загине через дурне парі, в якому він сам взяв участь! Поклич його.

Міхаель сумнівався.

– Ти кепкуєш з мене? – Азраель штовхнула його в груди. – Роби, що хочеш, Міхаелю, але якщо Фер помре через це – я ніколи тобі не пробачу, чув?

– Не він змусив Люцифера укласти угоду з вершником, – пирхнув Урієль, склавши руки на грудях. 

Азраель проігнорувала цю ремарку, не зводячи погляду з Міхаеля. Той теж дивився на сестру. Тоді повільно заплющив очі.

– Гаразд, – кивнув він. – Так, твоя правда, можливо Батько зможе допомогти.

Вона відійшла вбік, склавши руки на грудях. Міхаель наблизився до арки і злетів, його крила на мить прикрили сонце, лишаючи спалахи промінців, що пробивалися крізь білосніжне пір’я. А тоді він зник, лишивши по собі тишу. Азраель зітхнула, відчуваючи як долоні стали липкими, хвилювання змушувало її бродити залою, в очікуванні повернення брата.

– Не розумію, чого Батько має рятувати цю невдячну дупу, – пирхнув Єгудієль. – Він сам відхрестився від нас.

– Хіба любов Батька не безмежна? – замислився раптом Рафаель.

– Можливо. Та не у випадку Люцифера. Він сам все змарнував.

– Не розумію на що ти розраховуєш, сестро, – ліниво потягнувся Урієль. – Після того як він віддав свою душу задля порятунку Ізуель – Батько на нього й не гляне. Він вже мертвий для Творця.

– Як і для нас усіх, – додав Єгудієль. – Люцифер мертвий для мене з моменту, як занепав. Його більше не існує.

– Вашої думки я не просила. Вам невідомий задум Батька, а відтак ви не маєте права говорити за нього. Тож зробіть всім послугу: стуліть пельки нарешті.

Рафаель всміхнувся і, зустрівшись із докірливим поглядом Єгудієля, одразу ж набув серйозного вигляду. Азраель нудило від цього. Єгудієль весь час впливав на братів. Знущався з одних, примушував до спільного цькування інших. Урієль повністю поділяв його позицію, чи не єдиний, хто робив це щиро. Їй ніколи не вдавалось зрозуміти це одвічне прагнення довести іншим власну першість. Певно тому, вона завжди відчувала симпатію до Ґабрієля, що тримав нейтралітет. 

Неначе відчувши думки сестри, архангел наблизився і поклав руки їй на плечі.

– Я певен, що Батько не стоятиме осторонь. Він врятує Люция, я переконаний.

– Чому ти завжди кликав його так?

Ґабрієль всміхнувся.

– Колись ми вигадали власну мову. Вона була чудернацькою, більшість слів забувалась одразу ж.

Він опустив очі, пригадуючи, від Азраель не сховалась ніжність, з якою він беріг ті рідкісні спогади, коли вони з братом мали гарне спілкування.

 – Якось, я спитав, яке б ім’я він обрав собі, і він сказав – Люций. Воно походить від luciarmo, цим словом ми називали невгасне сяйво, – архангел поглянув на неї, в очах блищала щира туга за братом. – От ким він хотів бути. І ким для мене лишився, попри пітьму якою себе оточив.

Азраель опустила очі. Ґабрієль, погладив її плечі, змусивши поглянути на нього. Він тепло всміхнувся:

– Його сяйво ніколи не згасне, сестро. Все буде гаразд.

Вона притулилась до брата, заплющивши очі. Хотілося вірити, що все так і буде.

Почувся шурхіт крил, Азраель підняла голову. Міхаель, що саме приземлився поруч, здавався спантеличеним.

– Батько просив привести тебе.

Вона повільно відпустила Ґабрієля. Той підбадьорливо всміхнувся.

Міхаель вилетів з арки, Азраель змахнула крильми, готуючись до польоту. Летіли мовчки, здіймаючись вище і вище, доки не забракло повітря. Янгол Смерті відчула незначне запаморочення і хитнула головою, неначе проганяючи його. Брату, вочевидь, було зле на такій висоті, вона помітила як тремтять його руки та вирішила не акцентувати на цьому надмірної уваги.

Місце до якого вони прямували, не мало по суті нічого. Ні кольору, ні аромату, ні світла, ні тіні. Тут не було стелі, стін чи підлоги, не було повітря. Навіть себе Азраель не відчувала, вона не бачила власних рук чи ніг, не бачила Міхаеля поруч, але відчувала його присутність. 

За мить хвиля захвату і тепла огорнула її. Творець. Його присутність була вагомою, заповнювала порожнечу, викликаючи відчуття найщирішої ейфорії та хвилювання.

– Вітаю, Азраель.

Вона чітко чула голос, та не могла охарактеризувати його. Він не належав чоловіку, не належав жінці чи дитині. Він відчувався як внутрішній голос, як свідомість чи сумління. Звучав, неначе зсередини. Янгол Смерті здригнулась(чи принаймні їй так здалося).

– Тобі відомо, чого я тут?

– Так. 

– Ти допоможеш врятувати його? Хай ти злий. Хай розчарований, але ми не можемо так його кинути. Не можемо дозволити цьому статися. 

– Я поділяю твою думку.

– То ти знищиш угоду?

– Це не в моїй компетенції.

– Тобто як? Ти ж Творець.

– Творець не всесильний. Я не здатен порушити баланс.

– То…Як ти його рятуватимеш? Добрим словом?

– Азраель! – крізь зуби процідив Міхаель.

Янгол Смерті знітилась.

– Пробач, Батьку.

– Угода, на жаль, нерозривна. Та спосіб уникнути долі, на яку себе підписав Люцифер, все ж є.

– І як це зробити?

Раптове відчуття паніки заполонило душу Азраель. Вона відчула власне тіло, скуте судомами, що трусилося, корчившись. Сльози летіли з очей, дихання сперло. Легені пекли від болю, вона дряпала себе за шию, у спробі вдихнути. Обличчя пульсувало від крові, що різко прилила до нього. 

– Що… – крихтів Міхаель, тільки зараз вона помітила, що брат так само корчився від болю. – Що це?

Паніка, найсильніший жах, який лише можна було відчути. Він паралізував не лише тіло, а й душу, змушуючи все всередині стискатися від тривожних думок і відчуття невідворотності.

На її щоку раптом лягла прохолодна долоня. Хвиля спокою розслабила тіло.

– Пробач за це, – мовив такий самий непевний голос, що звучав неначе нізвідки і звідусіль водночас.

– Смерте? – здивувалась Азраель.

Відчуття тілесності знову зникло. Вона не бачила нічого конкретного, але мала чітке усвідомлення, що Смерть стоїть перед нею. Вдивляється у неї чорними очима, тягне до неї прохолодні бліді руки. Він був її наставником століттями. 

– Це те, що відчувають смертні при вашій появі? – спитала Азраель.

– В цілому так, – ліниво відповів Голод.

– Чому твій дотик прибрав це відчуття? – звернулась вона до Смерті.

– Ти ж розумієш чому, чи не так?

Азраель не відповіла. Їй ніколи не вдавалось зрозуміти, чому смерть для багатьох – полегшення. Адже це нерідко початок ще складнішого шляху. Нової боротьби та не менш болісних втрат.

– Ми маємо мало часу, – мовив Війна.

Від його голосу все тіло неначе кололи гарячі голки.

– Я не відчуваю серед вас Чуми, – помітила Азраель.

– Це одна з причин, чому ми явились так терміново, – мовив Смерть. – Чума зник.