Раді Вас бачити!

Тіос не міг знайти собі місця. Час майже дійшов півночі, а сигналу так й не поступило. Серед людей починала назрівати паніка. Навіть завжди спокійний Альс, вже не міг ігнорувати ситуацію. Через збої зв’язку вони мали скористатись додатковим планом й виступити рівно в північ п’ятнадцятого дня. Проте, подібна перспектива не приносила нічого крім примноження сивих волосків.

Якщо вони зараз вирушать без підтвердження від другої групи, то в кінцевому результаті можуть задарма втратити життя, навіть не перетнувшись . Вкотре перевіривши амулет, Тіос гнівно вилаявся собі під носа. 

- Не майори тут. В мене вже від тебе око сіпається, чи тобі так хочеться видати наше положення ельфам? – гнівно шикнув Альс.

Його брови густо зійшлись над переніссям, утворивши глибоку впадину зморшок. Бойовий настрій групи падав з кожною хвилиною, що не на жарт турбувало альфу.

- Твої нерви передаються іншим. Тримай себе в руках, юначе.

Тіос хотів було огризнутись, але вчасно прикусив язик. В словах старого командира був сенс. До обумовленого часу, залишалось ще з пів години. Можливо північна група просто не поспішала з сигналом, щоб зайвий раз не сколихнути енергетичні потоки, або ж чекала більш вдалого часу. Однак, мимо волі в голову закрадались панічні думки. Може їх викрили? Щось сталось в дорозі? Чаклуни загинули?

Голова розривалась від болю. Стиснувши в руці червоний камінь, альфа все ж таки вирішив сісти. Від його біганини все одно не було сенсу. 

- Ну чому завжди, щось має йти не так – Тіос втомлено розглядав амулет, сподіваючись помітити хоча б малесенький спалах. Однак, камінь залишався незмінним.

- Нічого тут робити істерику – присів напроти сивий альфа - Якщо не буде сигналу, діятимемо за планом. Раніше ж якось без магів справлялись, і зараз впораємось. Тому закінчуй вже свою драму одного актора.

Очі мага зло блиснули. Накопичений за останні дні гнів, норовив вирватись з під контролю. Хотілось просто придушити цього старика й скинути провину на ельфів. Проте, це ніяк не змогло б покращити їх положення.

- При всій повазі – повз стиснуті зуби прошипів альфа – однак це вам не мілкі сутички з гірськими бандитами. «Якось» нам не підходить. Ми або виконуємо план, або гинемо. І повірте мені, останнього я точно не хочу.

Між альфами ледь не метались іскри. Якби не необхідність приховувати своє місцезнаходження, вони вже давно перейшли б на крик. Ворожість відчувалась фізично. Ніхто не наважувався втрутитись, боячись перекинути гнів на себе.

- Якщо з ними щось сталось, ми все одно не зможемо про це дізнатись – несподівано обізвався Орланд, що вже деякий час спостерігав за пересуваннями ельфів – й в будь-якому випадку маємо завершити план.

На диво, альфа виглядав абсолютно спокійно, що викликало певний дисонанс. Його погляд час від часу повертався до поселення, проте у всьому іншому він не виказував й краплини стресу.

- Та зрозуміло, що назад вже не повернемо – відмахнувся Тіо, не знаючи як реагувати на поведінку солдата – Але хотілось би знати, чи є взагалі шанси на успіх, чи ми просто помремо там задарма.

Оглянувши всіх присутніх Лан повільно спустився на землю, дістаючи з-за пазухи медальйон.

- Не бачу сенсу хвилюватись через те, що вже не змінити – кінчики його пальців пройшлись по металевим граням, поряд з обличчям усміхненого омеги – Якщо, ми не можемо вплинути на якість зв’язку, то просто зробимо все, що від нас залежить, і будемо сподіватись, що інша група не підведе.

Вислухавши філософські роздуми альфи, Тіос лише фиркнув. Подібні сентименти вже давно не чіпали його душу, що не можна було сказати про інших солдат. Дехто навіть зміг трішки розслабитись, визнаючи безглуздість хвилювань.

- Правильно говориш – усміхнувся Альс - на війні ніколи не буває стабільності, треба бути гнучким до незгод, інакше помреш від нервів до вступу в бій.

- Візьму до уваги – холодно огризнувся Тіос.

Подумки прораховуючи всі можливі модифікації печатей на випадок зміни плану, він й не помітив як швидко пройшов час. З кожною секундою надії мага тали наче сніг. Хвилина, дві, три. Північ. Холод заповнив жили. Найгірше сталось, вони муситимуть діяти в сліпу, сподіваючись лише на волю всемогутнього Кхра.

- Ну що, треба діяти – посміхнувся Альс.

Гнівні слова крутились на кінчику язика, однак Тіос стримувався. Щось було не так. Хоча старий командир й поводився як зазвичай, дещо відрізнялось. Очі. Його погляд був крижаним, без краплини звичної ліні та пихи. За весь час служби, маг ніколи не бачив його таким. По спині пробігли мурахи. 

- Не забувайте, якщо помремо тут, нікому буде навіть спалити наші тіла. Тому намагайтесь вижити.

Почувши останні слова командира, Тіос лиш сильніше стиснув пальці. Ну ні, на нього чекає винний підвал, він точно повернеться.

***

В тиші ночі, навіть найменший шурхіт міг викрити пересування чужинців. Крадучись попід схилом, Тім вкотре подумки прокручував нещодавній діалог з Юліоном. Мимо волі нігті впились в шкіру. Голос командира ніяк не бажав покидати голову альфи: «Мені все одно, що з тобою відбувається, але використай свій стан на користь місії». 

Холодний вітер різав шкіру обличчя, однак навіть він не зміг остудити гарячу голову. І хоча в словах була логіка, образа все одно колола душу. Попри неприємну тяжкість в серці, Тім розумів, це був не підходящий час розбиратись з почуттями. Всього в декількох метрах, біля вогнища сиділи ельфи, попиваючи теплий чай. Вони активно обговорювали якісь новини, навіть не підозрюючи, що ворог вже дихає їм в спину.

Завірюха стала природнім бар’єром, що приховував групу з чотирьох осіб. Тримаючи руку на руків’ї меча, Норос першим прокрадався вперед, час від часу зупиняючись. Його легкі, майже невагомі кроки, не залишали слідів – омега навмисно обирав місця з щільнішим снігом, аби хоча б трішки зменшити звук. 

За ним, на відстані кількох метрів, рухався Ронтар. Його очі невідривно слідкували за стрілкою магічного компасу. На щастя у віддаленому поселенні було не так багато пасток, завдяки чому, маршрут зазнав мінімальних змін. Одразу позаду йшов Лео. Його плечі мимо волі дрижали, а пальці так й норовили вхопитись принаймні за щось. Проте, маг не наважувався піддаватись панічним поривам. Якщо рине бій, треба тримати руки на готові.

Тім же замикав колону. Його очі метались по всій території, вишукуючи будь-які підозрілі сигнали. Шабля вже була наполовину витягнута з піхов, готова в будь-яку мить розсікти повітря. В голові гуділо. Пальці вкотре, до хрускоту в кістках, стиснулись в кулак. Альфа тяжко видихнув. Така близькість до ельфів, мимоволі пробуджувала безумство, що з кожною секундою норовило продемонструвати себе в повній красі.

Хотілось накинутись на того блондинчастого ельфа, що так мирно базікав біля багаття, та скрутити йому голову. Відчути, як ламаються під пальцями кістки, а повітря застрягає в горлі, коли тіло покидає остання крихта життя. Від уявленої картини, серцебиття в мить пришвидшилось. Райдужки очей небезпечно потемніли.

Хрусь…

Усі завмерли. Звук долинав з-за рогу – тріск снігу, важкі кроки, мірний брязкіт обладунків. Ельф! 

Норос різко підняв руку, даючи сигнал чекати. Зробивши пару обережних кроків, омега наблизився до краю стіни, намагаючись розгледіти, куди тримає шлях незнайомець. 

Крапля поту стікала по обличчю альфи. Жар же лише сильніше розгорався в його серці. Різкий мах руки змусив отямитись. Не гаючи ні секунди, Тім швидко схопив Лео за плече й потягнув у вузький прохід між будинками. Норос же підскочив до Ронтара, ховаючись за невеличку огорожу у глибоку тінь під стріхою. Тьма ночі скривала силуети, однак недооцінювати ельфів було ризиковано.

Серця калатали так сильно, що здавалося - їх стукіт здатен розбудити все поселення.

З-за рогу вийшли двоє. На диво вони не мали при собі навіть легкої зброї. Тім подумки видихнув, оцінюючи свої шанси в бою. Лео ж на відміну від нього застиг, невідривно поглядаючи на амулет одного з солдат.

Зосереджений на власних думках, альфа несподівано відчув дотик до внутрішньої частини долоні. Тоненькі пальчики швидко виводили незрозумілі символи на його шкірі. Лише з третьої спроби Тім нарешті зрозумів, що саме хотів донести омега «Маги».

Стиснувши зуби щільніше альфа якомога тихше вдихнув повітря. Стримуватись ставало важче з кожною секундою. Слава Кхра ельфи нічого не помітили. Їх постаті неспішно віддалялись по вулиці, не звертаючи уваги на підозрілі сліди. Їм навіть на думку б не спало, що люди змогли дібратись настільки далеко. 

Коли звук кроків достатньо віддалився, Норос обережно виглянув зі свого укриття. Бігло оглянувши вулицю, він швидко махнув рукою. Було прийнято рішення прискоритись. Часу було обмаль, так ще й невідомо, скільки перепон зустрінеться на подальшому шляху.

Обігнувши кам’яний будинок Норос пройшов по маленькій вуличці, що вела напряму до центру поселення. Його погляд зупинився на чаклуні. Махнувши головою омега не чекаючи відповіді пройшов уперед. Тім же зайняв позицію біля входу, через яких вони пройшли хвилину тому.

Не гаючи часу, Ронтар в мить опустився на коліна. Лео теж приєднався та з неймовірною швидкістю, почав розчищати землю від снігу. Руки в мить почервоніли від холоду, однак він не зупинявся. В цей же час чаклун вимальовував магічні символи, на звільненій ділянці. Пальці, зрадницьки дрижали. Крейда, вже втретє падала на землю. Однак чаклун не зупинявся.

За хвилину, печать була готова. Приховавши сліди своїх дій, Ронтар подав знак Норосу. Не гаючи часу вони рушили далі. Хоча Кіол й був маленьким містечком, однак мав досить багато переплетених вуличок та таємних ходів. Інколи, здавалось, що вони йшли по колу й достатньо одного невірного вибору на черговій розвилці, щоб навічно залишаться блукати між однаковими будинками. 

Норос впевнено вів їх уперед, не відчуваючи жодних складностей з маршрутом. Час від часу, він обертався, щоб уточнити чи все добре з магічним компасом. Ронтар лише невдоволено махав рукою навіть не дивлячись на омегу.

Другу печать, також вдалось встановити без особливих проблем. Сховавшись під стріхою, чаклун швидко вивів символи, на лавці біля покинутого будинку. Залишилась ще одна – найскладніша.

 Третю печать планувалось встановити біля північної брами, прямісінько на виході з поселення. Єдиною проблемою було те, що на шляху до неї знаходилась головна площа, що цілодобово перебувала під наглядом вартових.

На хвилину зупинившись, Норос швидко подав знак чекати. Омега декілька разів оглянув місцевість, після чого прийняв рішення змінити маршрут. Можливо він й займе більше часу, однак вірити в те, що група з чотирьох людей зможе промайнути перед самісіньким носом солдат, було куди більшим безумством. 

Звернувши в боковий провулок, група спішно ринула вперед. Вони перелазили через низькі огорожі, пробиралися крізь зарості засніженого плюща, пригиналися під вікнами, за якими мирно спали ельфи. Відчуття небезпеки згущувалося з кожним кроком. Здавалось, що ворог вже дихає в спину.

І от оминувши черговий будинок, Норос миттєво відскочив назад, ледь не зваливши, Ронтара, що слідував за ним. Не розуміючи, що відбувається, Тім обережно пройшов вперед, попередньо впевнившись, що ззаду нікого немає. Прильнувши до холодної стіни, альфа обережно визирнув за кут.

Зіниці розширились, дихання збилось, а рука мимо волі торкнулась зброї. В кінці вузького провулка, за будинком з червоною черепицею, сидів голем. Він не рухався. Його величезне кам’яне тіло застигло, наче скеля, вкрита снігом. Очі монстра були тьмяними, майже чорними, а голова безвільно звисала вниз.

Альфа завмер. Зайвий раз навіть не дихаючи. Позаду, відчувалась метушня. Норос, вже встиг пояснити, що відбувається. Паніка накрила групу. Ронтар зблід, й жестами пропонував повернути назад. Можливо вони ще встигнуть знайти інший шлях. Норос же намагався заспокоїти чаклуна, та вберегти від імпульсивних вчинків.

Несподівано з боку відчувся рух. Це Лео, непомітно просунувся вперед та обережно поглянув за стіну. Уважний погляд зупинився на масивному тілі. Маг уважно розглядав кожен сантиметр. На перший погляд могло здатись, що він взагалі не відчуває страху, однак тремтячі пальці, зрадницьки видавали справжній стан омеги.

На силу відірвавши погляд, Тім знову повернувся до голема. Гіганська фігура, непорушно сиділа, обпершись на кам’яну стіну будинку. Оглянувши його з ніг до голови, альфа зустрівся з сірими очима. В них не було нічого, лише пустота. Коли він вже збирався повернутись до групи, щоб розробити подальший план дій в голові наче щось зірвалось. Від шаленого болю в скронях Тім похитнувся й ледь втримав рівновагу, обпершись о стіну. Перед очима промайнуло декілька розмитих картинок. 

От він кидає шаблю, от біжить по гігантській руці й протикає око монстра. У вухах стоїть гул, однак тіло рухається вперед. В наступну мить він розсікає руку високому ельфу, після чого вгризається йому в шию. Металевий смак крові наповнює його рот. Мить і він в доїдливому лісі, розмахує шаблею в такт серцебиття. Краплини води забарвлюються в червоний, а перед очима пелена. Страх розчиняється в безумстві азарту, а час втрачає свій лік. 

Легкий дотик, прошиб тіло сильніше за удар блискавки. Видіння розчинились в пітьмі ночі. Втративши зв’язок з реальністю Тім не одразу зрозумів, що відбувалось довкола. Деякий час він просто дивився перед собою повертаючись до реальності. Лише за декілька хвилин він зрозумів, що весь цей час омега намагався йому щось сказати. 

Тонкі пальці безупинно вимальовували символи на внутрішній частині долоні, в той час як темні очі невідривно слідкували за фігурою голема. Зосередившись на відчуттях, альфа спробував розібрати літери. 

«В… с....ь», «Ві.. с..ть», «Він спить!» коли сенс цих слів дійшов до альфи він ледь не викрикнув їх у голос.

Нарешті зібравшись разом, всі члени групи почали обговорення. Треба було вирішувати, як діяти далі. Чим довше вони залишались в поселенні, тим більшою була вірогідність розкриття.

Під супровід пильних поглядів, Ронтор зробив декілька кроків вперед й обережно простягнув компас у напрямку голема. Хвилина, дві, стрілка не рухалась. Полегшено видихнувши чаклун махнув головою, даючи зрозуміти, що пасток попереду немає.

Вони йшли повільно, невідривно слідкуючи за монстром. Здавалось, достатньо хоча б на секунду відвести погляд і масивне тіло кинеться на них, як дикий звір. Краплинка поту стікала по скроні. Лише коли група повністю звернула в прохід, їм вдалось трішки розслабитись.

***

Юліон невідривно спостерігав за змінами нічного неба. Довго, надто довго. Група затримувалась. Єдине що хоча б трішки підіймало настрій – відсутність паніки в поселенні. Якщо ельфи ніяк не реагують, значить бійців ще не розкрили. Надія ще є.

Позаду, напоготові чекав чаклун, час від часу поглядаючи на кристал. Його темно-червоний колір починав дратувати.

Рука вже за звичкою потягнулась в кишеню, однак завмерла на півшляху. Роздратування новою хвилею накрило командира. Він навіть не міг закурити, щоб не видати їх позицію. Червоні від втоми очі, метнулись на кристал, однак не помітивши змін знову повернулись до поселення.

Не витримавши, він все ж дістав сигарету. Обережно розкрутив папір та висипав вміст собі на долоню. Трохи провагавшись, Юліон закинув тютюн до рота. Від сильного присмаку землі, альфа скривився, але випльовувати не став. Нікотин поступово наповнював тіло, повертаючи ясність розуму. 

Гейц, що весь цей час спостерігав за діями командира, лиш поморщився, однак коментувати не став. Він би й сам хотів зробити хоч щось, аби притупити паніку. Нарешті в руках чаклуна спалахнув тьмяний вогник. В очах блиснуло розуміння й в наступну мить, намальовані на землі символи заповнило срібло.

За хвилину, з магічного кола з’явився перший солдат, другий. Поступово декілька сотень воїнів та лучників, заповнили територію лісу. Зі зброєю на готові, вони вже чекали команди йти в бій.

Коли останній боєць покинув телепортаційне коло, біля підніжжя гори зібралось понад п’ять сотень солдатів. Цього було катастрофічно мало порівняно з ельфами. І хоча проти големів у них до сих пір не було жодного рішення, це вже не мало значення. 

Губи командира торкнула легка посмішка. В яку ж безумну авантюру вони вплутались. Проте, чим би не завершилась ця битва: чи то днем перемоги людства, чи то повним падінням сходу, вона увійде в історію.

Востаннє поглянувши на нічне небо, Юліон впевнено обернувся до солдат.

- Будьте напоготові.

***

Земля не відчувалась під ногами. Здавалось, що спину обдало хвилею жару. Відчуття переслідування посилювалось з кожною секундою, однак позаду був лише густий сніг, та маленька цятка поселення, що віддалялось з кожною секундою. Лео намагався не озиратись, його легені горіли вогнем, а серце калатало у вухах. Треба поспішати.

Несподівано, повз промайнула тінь. Від несподіванки омега, в останній момент стримав хвилю полум’я, що вже грала на пальцях. На щастя, це всього лише Ронтор обігнав його, майже рівняючись з Норосом. 

- Що ви робите? – окрикнув альфу маг – ми маємо захищати вас до завершення місії, виходити наперед небезпечно.

Чаклун лише відмахнувся, продовжуючи рух. Він навіть не оглянувся.

- Двоє омег і якийсь дикун, чи й не захист. Мій бар’єр й то краще впорається.

Очі мага спалахнули гнівом, однак часу на образи не було. Сніжинки різали шкіру, а очі нещадно сльозились, через супутній вітер. Прокручуючи в голові кожну подальшу дію, омега стиснув пальці. Все вийде.

Попереду, вже почали виднітись контури високої будівлі. На губах промайнула несмілива усмішка. Залишилось, ще трішки й вони досягнуть цілі. Це придавало сил. Ноги самі неслись вперед, забувши про біль та втому. Проте в той же час в грудях наростала паніка. Де група Тіоса? Враховуючи відстань від південного поселення, вони б вже мали прибути. Як би він не намагався ігнорувати неприємні думки, тривога невпинно вкорінювалася в душі мага.

На обрію не було ні душі. Лише лапатий сніг густо посипав білу землю. Жодного сліду, жодного натяку на те, що за останній час людська нога ступала по цій землі. Запізнюються? Чи можливо щось сталось? Стиснувши зуби омега прискорився. Зараз не можна було впадати у відчай. Можливо вони вже всередині, а якщо ні, то… Навіть без іншої групи вони зможуть активувати останню печать. 

Храм із блакитною черепицею велично стояв посеред пустоші. Численні вікна відбивали світло місяця, переливаючись в дивовижному малюнку. Це була не просто будівля, справжній витвір мистецтва. Навіть ельфи не наважились зруйнувати обитель верховного бога Кхра.

От залишилось всього декілька кроків. Норос тягнеться до ручки дверей. Не гаючи часу, Лео занурює руку в карман, дістаючи вже заздалегідь підготовану крейду. Навіть, якщо Ронтар буде проти, кожна секунда може стати вирішальною. З пронизливим скрипом, заржавілі завіси, піддаються, відкриваючи внутрішнє убранство храму.

БЛИСК! Небо розрізало навпіл. Гігантська блискавка влучила в землю, залишаючи слід. Від ударної хвилі, ноги відірвались від землі, а тіло відкинуло на декілька метрів. Спина боляче врізалась в мерзлу землю. Перед очима потемніло. Повітря в мить вибило з грудей.

Обпершись рукою в коліно, Лео повільно підвівся. Голова йшла обертом. Не звиклі до світла очі, сльозились, не даючи як слід розгледіти силует на вершині храму. До вух долинув крик Нороса, і в наступний момент, сильний порив вітру ледь не задів омегу. 

В останній момент, сильні руки рвонули його на себе, виводячи із зони ураження. Почувся тріск, наче хтось розбив дзеркало, за яким прослідував глухий удар. До носу дійшов запах крові. Всередині все зжалось. Тіло чаклуна безвільно впало на землю. Його розрізало навпіл.

- Непогана реакція, – крижаний голос відлунював у кожній клітинці тіла. Мимоволі мурашки сипонули по спині.

Нарешті відновивши зір, омега зміг розгледіти прибульця. Високий ельф, вбраний в військову форму з довгим темно-блакитним волоссям та холодними сірими очима, возвеличувався над ними. 

- Як приємно, що щурі, самі повзуть на смерть.