Раді Вас бачити!

 Стоячи на вершині башти, Крег хмуро вдивлявся в даль. Шквальний вітер метав легку тканину сорочки, обдаючи шкіру холодом. Назрівала буря. В густих темних хмарах, вже подекуди миготіла блискавка. Неприємне передчуття, все міцніше укорінювалось в душі омеги.

Позаду долинули кроки. Хтось швидко підіймався по сходах.

- Є новини? – з надією в голосі окликнув маг.

Їм так і не вдалось встановити зв’язок з групою Альса. Вже більш як десять годин, жоден сигнал не знаходив відклику. Енергетичні потоки, наче впирались в невидиму стіну, віддзеркалюючи назад.

- Перша група подала сигнал. Ми починаємо телепортацію.

Вмить обернувшись, Крег швидко окинув підлеглого поглядом та прослідував вниз. Паніка починала прогризати зсередини. Хотілось вірити, що всі незгоди через бурю, однак групі Юліона це не завадило. Неприємні думки виром метушились в голові, поки маг швидко збігав по сходам.

- Якщо не пройде сигнал, починайте телепортацію чаклунів на південь за пів години – віддав наказ омега, відсилаючи підлеглого що крок в крок слідував позаду.

Крег не дозволяв тривожним думкам заполонити розум. З групою не могло нічого статись, адже серед них був Тіос. Він би точно зміг вийти з будь-якої ситуації. Якщо тільки не… Зупинившись у парі кроків до кабінету, маг з силою стиснув пальці. Печать.

Вже в котре командир магів запитував себе: «А чи не надто зухвалим він був?» Закрити очі на невідомі писання та продовжити місію, можливо це була помилка? Однак жаліти вже пізно. Зробивши глибокий видих, Крег зайшов у кабінет, та прихопивши з собою декілька кристалів ринув у основний зал.

У приміщенні вже тіснились солдати та маги, почергово ступаючи в печаті. Кожну секунду в білому світлі зникав один з людей, а його місце займав інший. Пройшовши в центр, омега швидко знайшов Джена. Біля нього вже товпились Олос та Фред.

- Головнокомандувачу, можна вас на декілька слів? – обірвав розмову трьох альф. Вочевидь, його вигляд повною мірою описував невтішність їх становища, адже Джен в мить перевів всю свою увагу на блідого мага.

- Якісь проблеми з печатями? – голос альфи був сухий та на диво спокійний, однак різкі рухи та краплини поту на скронях, не могли сховатись від гострого ока омеги.

- На щастя з печатями все добре… поки. В нас інша неприємність – помітивши інтерес інших командирів, Крег злегка підвищив голос – Альс досі не подав сигналу, а ми не можемо з ними зв’язатись. Є вірогідність що на південному напрямку виникли проблеми. Фактично ми можемо завершити купол і без них. Однак основна проблема у відсутності інформації, на якому саме моменті виникла проблема. Можливо, Тіосу та іншим взагалі не вдалось встановити достатню кількість телепортів і всі наші дії не мають сенсу.

- Що ти пропонуєш? – Джен лише стиснув зуби. Вони з самого початку знали в яку авантюру вв’язались.

Крег холодно оглянув солдат. Сотні людей йшли у пітьму, без гарантій та впевненості в перемозі. Невідомо навіть, чи зможе кожен з них дожити до світанку. Проте, вони не тікали, йшли на зустріч вірній смерті.

- Якщо за пів години не надійде сигнал, ми телепортуємо чаклунів до наявних печатей – трішки помовчавши омега, вже тихше додав – а я відправлюсь на місце останньої намальованої та спробую об’єднати купол на місці.

Головнокомандувач відповів не одразу. Його брови хмуро зійшлись над переніссям. Позаду Фред уже втретє звірив годинник, а Олос нервово поглядав то на Джена, то на самого мага.

- Ти мені потрібен тут – нарешті обізвався альфа - Я чудово розумію твої почуття, але як командир магів, ти маєш залишитись у фортеці та координувати дії інших. Навіть якщо не вдасться утворити купол, ми просто виконаємо другу частину плану, та молитимемось, що всемогутній Кхра змилостивиться над своїми дітьми.

- Але головнокомандувачу, якщо ми…

- Ні! – від грубого тону в середині мага все стислось. Він вже й забув, яким суровим міг бути лорд – Якщо маги втратять свого командира, хто зможе проконтролювати цей хаос? Я? Олос? Фред? Крег, я розумію тебе як ніхто інший, але ти маєш залишитись тут. І ти сам чудово це знаєш.

Напевне вперше в житті Крегу захотілось вилаятись. Проклясти своє становище, та проігнорувати голос розуму. Але він не смів. Він був командиром. Життя всіх підлеглих були на його совісті. Він не мав права на імпульсивність.

Різкий дзвін, змусив мага виринути з глибин самокопання. В його кишені невпинно вібрував маленький об’єкт. Першим же бажанням було, закинути цю дрібничку якомога далі, однак коли Крег нарешті зрозумів що саме тримає в руці, його серце пропустило удар.

***

Час зупинився. Тім не відриваючи погляду спостерігав як бездиханне тіло чаклуна впало на землю. Білий сніг в мить увібрав у себе кров, створюючи яскраво червоний острівок. Подих збився, а рука на тонкій кисті стиснулась сильніше. Затримайся він хоч на секунду і тіло Лео лежало б поряд.

Думки метались шаленим потоком, не маючи виходу. Вони втратили єдиного хто міг активувати печать. Тепер тільки чаклуну з південної групи було б під силу завершити місію. А це значило тільки одне. Треба подолати цього ельфа, або принаймні дожити до прибуття підтримки.

Погляд альфи ковзнув до Нороса, що так й замер біля входу в храм. Їх очі зустрілись і без жодних слів солдати зрозуміли, що думають про одне й те ж. Не гаючи часу омега ринув у бік. Дах вдало ховав його від взору ворога.

Клубок пару вирвався з рота альфи. Вітер із шаленим свистом вирував довкола. Погляд Тіма зупинився на високій фігурі, що возвеличувалась над ними. Ельф абсолютно беземоційно оглядав прибульців. У його погляді не було й крихти хвилювань, наче люди не становили для нього жодної загрози. Це нервувало.

Вільна рука стиснула зброю. Треба було діяти. Поряд відчувся легкий рух. Маг невпевнено ступив уперед. Його очі сяяли сріблом, а на пальцях грали вогники. Полегшення розлилося в душі. З ним все добре.

«Відволікаємо його» – кінчики пальців вимальовували символи на маленькій долоні.

Коли омега недовірливо поглянув на нього, Тім лише коротко кивнув у бік ельфа. Невпевнено оглянувши територію, увага омеги на секунду затримався на одному місці під дахом й швидко перейшла на альфу поряд. Розуміння відбилось в його чорних очах.

Земля задрижала. Довго думати не було часу. Відпустивши омегу Тім непомітно завів руку за пояс. Краплини поту стікали по скроні, кожен рух міг завчасно спровокувати ворога. Пальці нарешті наткнулись на металеве руків’я. Їх погляди зустрілись. Свист. Дзвін. В наступну секунду мисливський ніж врізався в невидиму стіну довкола ворога. Однак цього було достатньо.

Ривок. Хруст снігу під ногами. Очі ельфа слідували за ним. Легка посмішка торкнулась уст альфи. Порив вітру промайнув у сантиметрі над рудим волоссям. Серце пропустило удар. Кров шалено калатала в жилах. Несподівано, щось оплело ногу. Різка біль змусила альфу зупинивсь. Невідома рослина наскрізь пробила стегно Тіма й вочевидь витягувала його кров. Тріск. Пальці ельфа вже були направлені в його бік. Іскри блискавок грали в повітрі.

- Який швидкий.

БАХ. Потік вогню врізався в дах храму. Леоріс з іншого боку невпинно атакував ельфа. Погляд несвідомо метнувся на іншого омегу. Норос вже майже досяг даху. Вмілі руки хутко збирались по кам’яній стіні.

Лезо шаблі вмить розсікло пута. Вирвавши залишки рослини з рани Тім злобно поглянув на ельфа. Жодна з атак не нанесла йому навіть подряпини. У вухах почувся легкий гул. Розуміючи, до чого все йде альфа безжально прикусив внутрішню частину щоки. Свідомість прояснилась, однак дзвіночки підступного безумства не бажали покидати його.

Погляд спішно промайнув по місцевості. Довкола був тільки сніг, нічого корисного. В цей момент їм дуже не вистачало хоча б пари лучників. БАХ. Не встиг Тім отямитись, як сліпучий спалах розрізав сіре небо. Ривок. Альфа ледь встиг відскочити вбік. На місці, де він, ще мить тому стояв, утворилась чорна, димляча вирва.

З даху долинули звуки бою, однак сніг, що піднявся від попередньої атаки перекривав огляд. Залишалось лише сподіватись, що Норосу вдасться нанести принаймні пору атак.

Дихати ставало важко. З кожною секундою гул крові розривав тіло альфи. Свідомість так і норовила покинути тіло. Однак, він не мав на це права. Втрата контролю означала тільки одне – смерть. Їм треба протриматись ще трішки і група Альса прийде на підмогу, а з ними й інші чаклуни. Разом їм вдасться подолати цього клятого ельфа.

В наступну секунду по спині Тіма пробіг табун мурах. Ельф дивився прямісінько на мага. Тіло ринуло швидше ніж свідомість встигла адекватно оцінити ситуацію. Лео був надто зосереджений на власних чарах й не бачив загрози. Жар пронісся по всьому тілу альфи. Наче отримавши друге дихання ноги неслись вперед.

Протягнута рука. Ривок. Свист вітру. Тіло мага легко врізалось в його груди. Він дрижав. З носу омеги стікала маленька цівка крові, а обличчя стало настільки блідим, що майже зливалось зі снігом.

Гнів розривав серце. Гул повністю заглушив звуки довкола. На губах сплила шалена посмішка. В момент все стало абсолютно зрозумілим. Йому просто треба вбити цього клятого ельфа. Розірвати на частини. Втоптати в землю. Безумний азарт наповнив душу. Хотілось розсміятись прямо тут і зараз. Перед очима плило, лише високий силует на даху відбився в зіницях Тіма.

Ноги зірвались з місця. Пальці впились в каміння храму. Ривок. І от ворог прямісінько перед ним. В роті стало сухо. Пульсуюча вена на шиї ельфа так і манила прокусити її. Пустити кров. Від рваного дихання, повітря заповнилось паром.

Мить. Тім метнувся на ельфа. Шабля розсікла повітря. Дзвін. Невидима стіна перегородила шлях. Гнів калатав у грудях. Замах. Удар. БАХ. Вибух відкинув тіло в бік. Бита черепиця різала шкіру, однак це тільки сильніше розпалювало альфу. Кров повільно стікала по рукам. Її запах туманив мозок.

Ривок. Метал з новою силою врізався в бар’єр. Тріск. По невидимій стіні пройшла тріщина. Від здивування ельф несвідомо зробив крок назад. Його очі зустрілись з залитим кров’ю райдужками альфи.

- Берсерк? – здивування промайнуло на спокійному обличчі.

Однак Тім його не чув. Руки горіли вогнем, сила переповнювала тіло. Удар. Другий. Вибух. Не встигнувши відскочити, альфа всім тілом прийняв заряд блискавки. Шалена біль пронеслась по кожному нерву. В роті відчувся металевий присмак, а від шкіри йшов запах паленої плоті. Його лати були повністю знищені.

Погляд зупинився на руці ельфа. Він вже готував наступний заряд. Тіло відмовлялось рухатись. Ноги наче прибило до землі. Несподівано знизу долинув дзвін. Однією рукою випустивши блискавку, ельф одночасно різко махнув в бік землі.

Тім просто стояв спостерігаючи, як смертельний заряд несеться прямісінько на нього. Час наче спинився. Альфі на секунду навіть здалось, що він дивиться на себе з боку, що це просто дурний сон. Він смиренно заплющив очі.

В повній тьмі був тільки він. Тім опустив погляд на руки. Вони міцно тримали закривавлений канат. Протерті ледь не до кісток пальці ніяк не хотіли розтискатись. Страх стримував кожен його рух. Несподівано перед поглядом сплив образ наляканого омеги, що стиснувши руки невпинно йшов уперед. Його погляд коли він говорив про майбутнє й хмурі брови коли відмовлявся від допомоги. Якщо Тім загине, то ельф не зупиниться, він вб’є і Нороса і … Лео.

Крижаний холод заповнив жили альфи. Тисяча думок переплелась в одну єдину. Один за одним пальці повільно розтискались, відпускаючи канат. Натяг спав. Втративши опору, трос розпався на тисячу дрібних вогників. На губах грала легка посмішка. Коли останній промінчик світла розчинився у пітьмі, свідомість повністю покинула тіло альфи.

***

Змерзлі пальці в безумному ритмі готували магічний заряд. Крок. БАХ. Спину обдало жаром. Ноги відірвало від землі. Вибухова хвиля знесла омегу. Болюче падіння повністю вибило повітря з легень. В роті відчувся металевий присмак крові.

Краєм ока Лео помітив, як шалені блискавки вже неслись в його бік. В середині все стиснулось, однак тіло не піддавалось. Діяти треба було миттєво. Ігноруючи біль пальці продершись крізь шар снігу торкнулись мерзлої землі. В наступну мить повітря здригнулось, запах гарі наповнило легені. Повністю обгорілі ліани безвільно спадали на землю прийнявши атаку на себе.

До вух долинув дзвін металу. Норос нарешті досяг даху. Меч омеги невпинно ринув у бій. Проте сили, вочевидь, були нерівні. Легким махом руки, ельф відкинув бійця на самісінький край, наче граючись з загнаним звіром. Його спокійне обличчя холодило душу. Наче непереможне божество явилось, щоб покарати їх.

Попри пекельну біль, Лео стиснувши зуби піднявся на ноги. Не можна було втрачати такий шанс. Очі блиснули сріблом. Магія потекла по жилам. Більше ніж міг витримати маг першого кола, однак іншого виходу не було. Про наслідки він подумає пізніше.

З пальців зірвався вогонь. Язики червоного полум’я ринули прямо в ціль. Від шаленого жару, по скронях омеги неспинно стікав піт. Пальці тремтіли, однак він не наважувався зупинитись.

Спалах. В наступну секунду тіло сильно рвонуло в бік. Тім встиг в останню мить. Чорні волосинки неспішно спустились на землю. Всього в сантиметрі від мага пронеслась повітряна хвиля, розсікаючи все на своєму шляху. Якби не реакція альфи, голова Лео лежала б поряд з відсіченими пасмами.

Крижаний погляд ельфа на секунду затримався на Лео, однак майже миттєво перейшов на омегу перед собою. Крок. Випад. Норос повторив спробу атаки, на цей раз заходячи ззаду. Крихка черепиця тріщала під вагою бійця. Змах. Удар. Лезо меча зіткнулось з невидимою стіною. Вибух. Тіло омеги злетіло з даху.

Серце завмерло. Проте магія діяла швидше свідомості. Порив вітру м’яко підхопив тіло, повільно спускаючи до низу. Повз промайнув альфа. Він збирався піднятись на гору.

Поки увага ельфа зосередилась на іншому, Лео понісся прямісінько до Нороса. Омега не ворушився, лиш тяжко дихав, хапаючи кисень, наче риба викинута на сушу. Опалена шкіра відривалась шматками при найменшому русі. Вона майже зрослась з металевим руків’ям меча.

Хвиля нудоти накрила мага. Зверху долинув вибух. Черепиця посипалась на землю. БАМ. БАМ. Через місце де він знаходився, маг ніяк не міг побачити те, що відбувалось на даху. Сильний кашель повернув Лео до реальності. Норос спробував піднятись, однак майже одразу звалився назад. Права рука безвільно звисала вздовж тіла.

Земля задрижала. Передчуваючи щось недобре, омега з останніх сил підхопив товариша й побіг. Куди? Невідомо. Коливання посилювались з кожною секундою. Коли вони вже відбігли на відстань в двадцять метрів, з під снігу кільцями почали прориватись шипи. Різко підлітаючи вгору вони з легкістю могли б проткнути людину наскрізь.

Несподівано нога за щось перечепилась. Світ понісся. Вага Нороса привалила омегу зверху, не дозволяючи піднятись. Поряд же лежала одна з частин того, що залишилось від Ронтара. Шипи були вже зовсім поряд. Мага підступно накривала істерика.

В цю ж мить тіло альфи злетіло з даху. Перше, що помітив Лео були очі. Червоні як кров і повні безумства. Однак, замість страху омега на диво відчув спокій. В глибині душі хотілось вірити, що це зможе врятувати їх, як при бої з големами. Це додало сил.

Руку оповило полум’я. Сніг швидко танув під впливом магії, поки повністю не оголив сиру землю. Шипи були вже в парі метрів, безупинно наближаючись до своєї цілі. В момент, коли під тілом відчулась вібрація, омега влив всі сили в наспіх намальовану печать.

Тріск. Бар’єр тріснув. Декілька краплин крові стекло по кам’яному спису. Маленький купол не зміг витримати натиску сильнішого мага. Однак, йому вдалось відхилити атаку достатньо, щоб задіти лише бік, зберігши життя.

З кожною секундою, цей бій мав все менше сенсу. Як би вони не намагались, ельф залишався недосяжним. Їм нізащо не подолати таке чудовисько. Легше було просто здатись й прийняти смерть. Чужий рух, змусив мага повернутись до реальності. Норос намагався піднятись. Через біль від спаленої шкіри, з травмованою рукою, омега намагався стиснути меч.

Лео наче дали ляпаса. З яких пір він так швидко здається? Якби він тоді здався, то вже давно втратив би себе. Стиснувши зуби, омега підхопив Нороса за плече й зібравши всі сили в ногах нарешті підвівся.

В цей же час Тім метався по території, то в пару стрибків піднімаючись на дах храму, то метаючи все, що траплялось під руку, в уже помітно роздратованого ельфа. Вперше з початку бою ельф насупив брови й невідривно слідкував за діями альфи.

Дах храму, майже повністю осипався. Деінде просвічувались тріщини, а в деяких місцях, виднілись помітні дири. Ідея прийшла моментально. Енергія пройшла по тілу. Різкий біль змусив зігнутись навпіл. Надто вже багато сил він використав за останню годину. Канали ледь не тріщали від перенавантаження. Пальці дрижали, а перед поглядом плило.

БАХ. Лео безсило спустився на холодну землю. Його знудило. Тіло тряслось від перенавантаження. Однак він досяг цілі. Дах повністю провалився в середину храму. А це значило, що Тім нарешті зможе досягти ельфа на землі.

Гуркіт каміння поступово стих. Першим в середину кинувся альфа. Він не гаяв часу. Ледь не знісши двері з петель, Тім увірвався в храм. Неприємне передчуття кольнуло мага. Надто тихо. Чому не чутно бою?

Різкий свист розірвав нічне небо. Блакитноволосий ельф з’явився нізвідки. Його тіло парило. Він телепортувався! Істерична посмішка сплила на обличчі. Хотілось розсміятись від болю, страху і відчаю. Очі наповнились вологою. Він витратив всі свої сили, а він літає. ЛІТАЄ!

На кінчиках пальців ельфа грали вогняні блискавки, а погляд невідривно слідкував за діями омеги. Маг фізично відчував, як енергетичні потоки сходять з розуму. Якщо ця атака задіне його, Лео помре, в ту ж секунду. Однак, він був надто ослаблений після останньої атаки, щоб встигнути зреагувати.

Поступово страх змінився прийняттям. Він загине. Прямо тут. Серед холодної пустоші. Очі самі повільно закрились. Омега не хотів цього бачити.

Свист. БАХ. Повітря здригнулось. Однак на диво болі не послідувало. Недовірливо Лео поглянув у бік де витав ельф й завмер від шоку. Сильна атака змогла скинути його на землю. До вух почав долітати обривчастий голос. Надія наповнила душу. Не може бути. З південного напрямку, без зупинок наближалась чорна цятка.

- Тіос? – ледь видавив з себе омега.

Здавалось, що це лише передсмертні видіння. Він надто хотів порятунку, от його свідомість й підкинула ілюзію. Однак, наступну мить до вух долинув знайомий хриплий голос.

- Я ж казав не ризикувати життям. Ну що за дурне дитя.