Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Яскравий промінчик, неспинно продирався крізь щільну тканину портьєр. Скривившись від болю, Леоріс через силу відкрив очі. Повіки були важкими, наче наповнені свинцем, однак впертість брала своє. Першим, що помітив омега, були дрібні візерунки природи, що розповзлись по білому полотнищу стелі, переходячи на стіни та підлогу. Досить незвичний дизайн.
Обпершись руками о ліжко, Лео зробив спробу підвестися. Та обезсилені кінцівки ніяк не могли втримати вагу, й з глухим ударом, тіло знову впало на ліжко, породжуючи нову хвилю болю. Хотілось вити від власної безпорадності.
- Ну от скажи мені на милість, чому тобі не лежиться спокійно, а? – від несподіванки, омега ледь не підскочив на місці. Він навіть й не помітив, що окрім нього в палаті були й інші люди.
Чужі руки, обережно підхопили його, й підставивши подушку для зручності, допомогли зайняти сидяче положення. Тіос втомлено оглянув свого учня, й лише впевнившись, у відсутності якогось дискомфорту, повернувся на своє місце.
- Як почуваєшся? – втомлено потер очі альфа. - Ну чому мовчиш? У мене ще купа питань.
Лео не знав як реагувати. Морально він ще знаходився в тому храмі. Порізи на руках горіли вогнем, а відчуття небезпеки, ніяк не могло покинути свідомість. Той факт, що зараз він лежав у одній з палат фортеці, давав одне несміливе розуміння – у них вийшло. Усмішка розповзлась по блідому обличчю.
- Ми перемогли? – ледь чутно вимовив маг.
Тіос лише хмикнув. Його погляд на декілька секунд затримався на учні, й повільно перейшов на настінний годинник.
- Ну от за що мені дістався такий учень, – закотив очі альфа. – Я йому питання задаю, а він все про своє, - зробивши невеличку паузу він все ж усміхнувся. – Так ми перемогли.
На секунду здалось, що з кімнати повністю зникло повітря. Лео не міг вимовити й слова. Хотілось розплакатись, однак в той же час, з грудей рвався сміх. Ще ніколи, омега не відчував подібних емоцій. Полегшення й щастя змішались з відчуттям втрати. Він й сам не міг повною мірою, осягнути свої відчуття.
- А хто тобі сказав, що я погоджувався на такого вчителя! - легкий смішок зірвався з його губ. – Не пам’ятаю, щоб давав тобі учнівську присягу!
- От же ж! - спалахнув альфа, однак в його голосі не відчувалось й краплини гніву. - Не смій поводити себе так як я. Знайшов на свою голову, такого ж ненормального.
Леоріс тільки відмахнувся. За довгий час, він вперше почував себе настільки розслаблено, здавалось, що всі проблеми нарешті вирішено, й він зможе повернутись до нормального життя. Хоча, яке воно те нормальне життя.
- Нормальний я, – трішки ображено випалив маг. Неприємні думки повністю знищили той гарний настій, що був ще хвилину тому.
Тіос же повністю ігнорував зміну настрою співрозмовника. Його брови зійшлись у перенісся, а руки сплелись на грудях. Леоріс фізично відчув, що зараз його чекатиме дуже неприємна розмова.
- Та що ти, і з яких пір в нас нормально малювати магічне коло кров’ю? А? – спочатку спокійний голос поступово перейшов на крик. - Назви мені третє правило магічної башти!
Вже звиклий до подібного лютування альфи, Леоріс лиш слабо зіщулився. Він розумів гнів мага. Чудово розумів.
- Заборонено використовувати, як людське тіло повністю, так і його частинки в заклинаннях, - відвернувшись, все ж відповів омега. – Але ж це просто кров, чим я ще мав малювати коло? Крейди нема, вугілля теж, думаєш, я горів бажанням себе різати!?
Від крику, рани ще більше розболілись, а на пов’язках виступили червоні плями. Тіос, вже був готовий прямо в палаті почати чергову лекцію, однак помітивши стан учня, все ж змінив своє рішення.
- Добре, ми ще повернемось до цієї теми, однак пізніше. Коли тобі вже стане краще.
Лео сперечатись не став. Він дійсно був не в кращому стані, а словесні баталії, дуже швидко з’їдали й так крихітні залишки сил.
- Добре.
Вкотре поглянувши на годинник, Тіос нервово постукував пальцями по підлокітнику крісла. Лео з цікавістю спостерігав за цим дійством. В нього вже встигло назбиратись з сотню питань. Чим все завершилось? Як вони перемогли ельфа? Що з Норосом?
- В найближчий час навіть не думай застосовувати магію, – несподівано обізвався альфа. - Я серйозно. Через перенавантаження, твої магічні канали були пошкоджені, й на їх відновлення може піти досить багато часу. На щастя, ти зміг відкрити друге коло, інакше б…
- Я що зробив?
Наступні слова перетворились на фоновий шум. Лео не міг повірити власним вухам. Друге коло? Він точно все правильно зрозумів?
- Бачив би ти зараз своє обличчя, – Тіос не втримався від сміху. – Все ти правильно почув. Вітаю. Проте, це не відміняє того, що я говорив раніше.
Однак Лео його вже не слухав. Емоції переповнювали омегу. Навіть біль розчинилась в цьому нестримному потоці ейфорії. Хотілось прямо в цю мить пропустити через тіло хвилю енергії, намалювати десятки печатей, спробувати всі відомі заклинання, аби випробувати свої нові сили.
- Навіть не думай! Я прямо бачу, що відбувається в твоїй безумній голові. Ні і ще раз ні! – від розчарованого виразу обличчя учня Тіос не зміг стримати смішок. - Ну добре, мені вже час йти, – в останнє поглянувши на годинник альфа хутко підскочив з крісла. – До тебе там ще один відвідувач.
- Відвідувач? – омега здивовано схилив голову.
- Скоро побачиш, – викрикнув маг, покидаючи кімнату.
Не встигли двері повністю закритись за його спиною, як хтось з силою штовхнув їх вперед. Разом з хвилею свіжого повітря, в кімнату вихором увірвався рудоволосий альфа. На секунду завмерши, він нервово оглянув омегу.
- А вибач, я мав спитатись, чи можна зайти.
Вся ситуація виглядала настільки кумедно, що Лео просто не міг не підколоти свого гостя.
- А якщо скажу що ні, вийдеш?
Всього за одну мить на обличчі альфи промайнуло з десяток емоцій, від здивування й розуміння аж до розчарування. Не знайшовши що відповісти, Тім вже збирався вийти, аби зайвий раз не хвилювати раненого омегу.
- Та я пожартував, – не зміг стримати смішок Лео. - Заходь вже, якщо прийшов.
Не встигли останні слова зірватись з губ мага, а Тім вже зайняв своє місце на кріслі поряд. Лео неспішно оглянув свого нового відвідувача. Його тіло було ледь не повністю обмотане бинтами: руки, шия, живіт. Вони були всюди. Вочевидь, він постраждав в бою не менше самого омеги.
- Як ти? – обізвався Тім.
В його погляді відверто читалось хвилювання. Погляд альфи повільно перетікав з поранених рук, до блідого обличчя. Від подібної уваги, ставало навіть трохи ніяково. Хотілось сховатись від цих медових очей. Однак, на диво, Леоріса зовсім не дратувала компанія цього альфи.
- Ну як бачиш, жити буду, – трохи різкіше ніж збирався, випалив омега, й додав уже м’якше. - Сам то як? Тобі не менше дісталось.
На губах альфи заграла легка усмішка.
- Не хвилюйся, на мені все швидко заживає, – підморгнувши одним оком, Тім весело схилив голову.
Лео здивовано схопив себе на думці, що в цих, до болі дитячих діях, було щось миле. Різкий видих альфи, змусив мага здригнутись.
- Знаєш, - очі Тіма зупинились на обличчі омеги. – Коли я дарував тобі кинджал, то сподівався, що він захистить тебе, а не стане причиною поранень.
Від спокійного голосу альфи, по спині пробігли мурахи. Не очікуючи такої різкої зміни, Лео тільки й міг, то відкривати, то закривати рот, не маючи що відповісти. Пальці самі пройшлись по місцям порізу. Білі бинти, вже давно усіялись червоними плямами.
- Мій подарунок, що хочу те з ним і роблю, – відкинувши зайві думки, випалив омега, в мить ховаючи погляд.
Навіть для нього, ця відповідь звучала як виправдання бунтуючого підлітка. Тому, зовсім не дивно, що зі сторони альфи, роздався злегка істеричний смішок. Його брови, нахмурено зійшлись над переніссям, а очі дивились кудись в бік. І той вир емоцій, що палав у них, відбився дивними відчуттями в тілі самого омеги.
- Як скажеш. На майбутнє запам’ятаю, колюче-ріжуче тобі не дарувати.
Лео невдоволено стиснув губи. В цей момент він дійсно відчув себе ідіотом.
- Можна я погляну, – Тім обережно торкнувся пораненого зап’ястка.
Лео не відповів, однак й вириватись не став, надаючи мовчазну згоду. Чужі пальці обережно, моток за мотком, розпутували закривавлені бинти, вивільняючи руку. Коли останній клаптик тканини спав на підлогу, маг помітив як тіло альфи завмерло. По всій руці йшов глибокий поріз, від пальців і аж до зап’ястя.
- Ти ж розумієш, що міг пошкодити сухожилля? – голос альфи був тихим.
- В той момент, я про це навіть не думав, мені треба було завершити печать, все інше не мало сенсу.
Коли Лео знову підняв погляд, то просто застиг. Ще ніколи в житті, ніхто на нього так не дивився. В очах альфи було стільки вини та болю, що маг ледь стримався щоб не відсмикнути руку.
- Пробач.
Одне слово, однак воно ранило сильніше лезо кинджалу. Він не хотів цього.
- За що ти вибачаєшся? В цих пораненнях винен тільки я сам, - не помітивши змін в очах альфи, Лео відчув краплину гніву. - Світ не крутиться довкола тебе одного. За мої вчинки, тільки я можу нести відповідальність. Та й ти постраждав не менше, тому досить робити з мене якогось страждальця.
Тім деякий час просто мовчав. По його обличчю, неможливо було зрозуміти, що саме відбувалось на душі у альфи.
- Ти правий.
В кімнаті повисла тиша. Тім ніяково перебирав пальці, а Лео розглядав візерунки на стінах, наче нічого більш цікавого в житті не бачив. Жоден з них не наважувався продовжити діалог.
- Можна питання? – ледь чутно обізвався маг, він вже фізично не міг виносити цього мовчання.
- Мені вже лячно, - на губах альфи заграла натягнута усмішка, що зовсім не відображала його справжнього стану.
Лео нервово проковтнув слину. Почати то він почав, а що говорити далі? Думки плутались, а втомлений мозок аж ніяк не допомагав.
- Хто ти такий? – слова самі зірвались з вуст.
Омега й сам не знав, що саме хотів почути. Однак, ще з моменту бою з големами, його мучило одне конкретне питання, яке він так і не наважився задати за весь цей час.
Тім здивовано підняв брову. Зовсім не цього він очікував, однак хвилинний шок усе ж повернув альфу до тями, вирвавши з виру самобичування.
- Що ти маєш на увазі? Я солдат, альфа.
Лео не знав як правильно сформувати думку. Ніколи в житті він не стикався ні з чим подібним. Його погляд, метався по кімнаті, зупиняючись на чому завгодно, лиш не на обличчі Тіма.
– Той твій стан під час бою, – активно жестикулюючи руками, Лео спробував привести до порядку думки. - Ти наче був у якомусь трансі. Це ж вже не вперше? Під час бою з големами, під деревом, в поселенні. Ну й біля храму звичайно. Кожного разу, ти наче стаєш іншою людиною. – помітивши різку зміну настрою у альфи, Лео спробував зійти з теми. - Але якщо це якийсь секрет, то просто забудь.
Тім відповів не одразу. Вочевидь, ця тема йому дуже не подобалась. В глибині душі, маг й не сподівався почути відповіді. Він й сам вважав, що не має права випитувати в альфи щось настільки особисте, адже власні секрети, він не наважиться розповісти жодному альфі.
- Не те, щоб це якась таємниця, – невпевнено почав він, підбираючи слова. – Якщо чесно, я й сам не до кінця розумію, що зі мною відбувається в такі моменти, – кожне слово давалось альфі через силу, а його погляд, що весь час то піднімався, щоб перевірити реакцію омеги, то знову падав собі під ноги, краще за будь-які слова передавав нервовість хлопця. – Під час бою, я інколи втрачаю контроль. Не завжди, але досить часто, особливо коли бачу ельфів.
- Тобто, це наче якийсь рефлекс? – не стримався від питання Лео. Він розумів, що дана тема, не надто приємна для альфи, однак нічого не міг зробити з власною природною цікавістю.
Деякий час, Тім просто сидів, упершись ліктями в коліна. Омега не розумів, причиною його мовчання були роздуми, чи альфа образився на те, що його так грубо обірвали. Якщо й дійсно так, то в цьому не було б нічого дивного. Будь на його місці сам Лео, то повністю втратив би бажання розповідати щось далі.
В той момент омезі прям закортіло, прикусити свого язика, що завжди так невчасно встряє куди не треба.
- Не думаю, – несподівано обізвався Тім. Заглиблений у власні думки маг навіть не одразу зрозумів, про що говорить альфа, аж доки не почув продовження. – Мені тяжко пояснити словами. Це більше схоже на втрату контролю над тілом. Здебільшого, я усвідомлюю свої дії і навіть можу протистояти безумству, однак інколи мене наче накриває хвилею, і я втрачаю свідомість.
З останніх сил стримуючи себе, Лео все ж дочекався, поки альфа завершить, й про всяк випадок дорахувавши до двадцяти, все ж випалив:
- Як це відбувається? Поступово, чи можливо ти різко втрачаєш контроль? Думаю, що перше, адже в поселенні ти досить непогано себе контролював. Ой вибач, я щось надто захопився.
Зморшка між брів альфи поступово розгладилась, а в очах з’явились азартні іскорки. Він нарешті, почав дихати в повні груди.
- Ну, я відчуваю, що скоро ввійду в «транс», кров бурлить, перед очима пливе, ну і ще різні симптоми. А далі тьма, пробудження і я вже лежу в лазареті, або під деревом, або будь де, куди мене кинули товариши, – на останніх словах в голосі Тіма з’явились перші веселі нотки. – Пам’ятаю як одного разу Бейц закинув мене на гілку дерева, так я з просоння й полетів до низу. Добре що хоч листя на купу згріб. Однак, шишка, ще довго заважала нормально вдягти шолом.
Від заразного сміху альфи, Лео й сам не зміг втриматись. Здавалось, що всі проблеми водночас зникли. Навіть образи храму, поступово розчинились в приємній атмосфері.
Під впливом емоцій, Лео не одразу помітив, як міцна рука Тіма легко стиснула його власну. Дотик був настільки м’який, що ледь відчувався на шкірі, не викликаючи жодного дискомфорту. Правильним рішенням було б забрати руку, розірвати цей фантомний контакт, однак омега не став.
***
Ейвор не знав куди себе подіти. Мечучись по кімнаті, він наче навіжений раз у раз переставляв речі на полицях. Це давало, хоча б якусь крихту контролю. Як би йому не хотілось, але надалі відкладати розмову було ризиковано. Чим довше він мовчав, тим менше залишалось часу на прийняття рішення.
Скрип дверей вивів омегу з глибин свідомості. В кімнату легким кроком зайшов Орланд. Краплинки води, неспішно стікали з довгого волосся, на загорілу спину. Ейвор любив, коли чоловік розплітав свої коси. Пальці так і тягнулись заритись в ці неслухняні кучері, й вдихати рідний аромат чебрецю.
- Нема нічого кращого ніж ванна після довгої дороги, здається з мене стекло декілька шарів бруду, – почав активно розтирати волосся альфа. – Як же мені цього не вистачало.
Ейвор вже звично вихопив багатостраждальний рушник з рук чоловіка, й всадивши його на ліжко, почав обережно промокати краплини води.
- Я ж просив так не робити, – беззлобно бурчав омега, розчісуючи пальцями сплутані локони.
Орланд блаженно відкинув голову, насолоджуючись дотиками рідних рук. Ще трішки, й він би почав муркотіти від задоволення.
- Заради цього я готовий пройти ще з сотню битв.
Відповіддю ж йому став легкий удар по голові, за яким миттєво слідував ніжний поцілунок. Ейвор міцно обійняв альфу, притулившись обличчям до плеча. Тепло чужої шкіри дарувало відчуття безтурботності.
- Не говори подібного.
Омезі абсолютно не хотілось руйнувати цю крихку ідилію, що царила між ними. Після довгої розлуки, він нарешті міг відчути крихту спокою. Однак, в грудях поступово наростав шар тривоги, й чим довше він тягнув, тим гірше було це відчуття.
- Я маю тобі дещо сказати, – одними губами вимовив Ейвор.
Голос зрадницьки дрижав, а руки пітніли від нервів, та шляху назад вже не було. Розірвавши обійми, омега хутко зіскочив з ліжка, стаючи напроти чоловіка. Альфа вже й сам помітив дивну поведінку коханого, однак говорити нічого не став. Він просто чекав, коли Ейвор збереться з думками, й продовжить свою промову.
Чужі пальці ніжно розтирали кісточки рук. Цей звичний дотик, мав надавати впевненості, але в цю мить, омезі хотілось просто розплакатись.
- Обіцяй вислухати мене від початку й до кінця, не перебиваючи, – в світло-фіолетових очах коливалась паніка. Попри сотню репетицій перед дзеркалом, він так і не був до кінця впевненим, що зможе сказати все що збирався. Лише отримавши стриманий кивок, Ейвор наважився продовжити. – Поки тебе не було, сталось дещо дуже важливе.
Слова давались тяжко. Омега ненавидів цю свою рису. Звиклий контролювати навіть найменшу дрібницю, він повністю сипався в такі моменти.
- Я був у Каліса, – рука альфи завмерла, а тіло напружилось, однак він як й обіцяв не став переривати чоловіка. – У мене й в самого вже були певні підозри, але я боявся в це вірити. А він… він підтвердив.
Монолог затягувався. Ейвор чудово усвідомлював, що просто тягне час. В цей момент він був щиро вдячний Орланду, за те що той його не підганяв. Сам би омега вже давно втратив терпіння.
- Ну в загалом я... я вагітний, – секунда, дві, Ейвор на власні очі побачив як всього за мить його альфа пережив бурю емоцій. Від шоку й недовіри до нестримного щастя. Орланд вже збирався підскочили на ноги, щоб обійняти коханого, однак омега зупинив його. – Чекай, це ще не все.
Його б воля, Ейвор би з радістю обірвав розповідь саме на цьому моменті. Занурився в обійми схвильованого альфи, й розчинився б у хвилях нестримного щастя. Однак, було одне але. Орланд мав знати всю правду. Навіть якщо в пориві гніву момент радості буде зруйновано навічно, омега не мав права приховувати від нього такі речі.
- Я попросив дещо в Каліса, – до горла підступив ком, а очі наповнились слізьми. – Засіб для аборту.
Слова повисли в повітрі. Ейвор не наважувався зустрітись поглядами з чоловіком. Якби він міг, то наче черепаха заліз би у свій панцир, перечікуючи бурю.
Орланд не рухався, здавалось він навіть не дихав, а найголовніше, нічого не говорив. Від цього було страшно. Омега очікував принаймні якоїсь реакції, а в результаті зустрівся з безмовною тишею.
- Ти завершив? – роздався хриплий голос альфи.
Ейвор лиш нервово кивнув. Він знав, що якщо зараз скаже хоча б одне слово, то неодмінно розплачеться. А цього йому точно не хотілось.
- Добре, – почувся скрип ліжка, Орланд неспішно встав. – Ти втратив дитину?
Лиш один раз в минулому Ейвор чув стільки болю в голосі альфи. В ту ніч, що змінила їх життя назавжди. Й він щиро сподівався, що більше ніколи в житті не трапиться ситуації, яка б змусила Лана говорити так. Хотілось забрати слова назад, повернутись у той момент слабкості й дати собі ляпас.
- Ні, – ледь чутно прошептав він.
Видих полегшення, зірвався з губ альфи. Якби Ейвор наважився підняти погляд, то ніколи б не забув того виразу, що застигло на обличчі Лана.
- Каліс відмовив тобі? Чи, – помітивши як стиснулось тіло чоловіка, Орланд умить усе зрозумів. – Де те, що він тобі дав?
Від кожного слова, тіло омеги здригалось наче від удару. Закусивши губу, він тремтячою рукою вказав у напрямку скрині. Цього було достатньо. Орланд не став більше нічого питати, швидко подолавши відстань, він завмер над маленькою коробкою.
В середині лежала склянка з мутною рідиною. На щастя повна. Вени на руках альфи набрякли від навантаження. Йому було тяжко стримувати всю ту бурю емоцій, що вирували в душі.
- Чому? – Орланд з силою стиснув кулаки. – Ти не хочеш від мене дитину? Я виглядаю настільки ненадійним альфою, що ти готовий був зробити аборт?! Не порадившись?! Таємно!?
Поступово, тихий голос переріс у крик. Альфу трясло від гніву, образи, зради. Несвідомо зробивши декілька кроків назад, Ейвор спробував пояснити свої дії.
- Я не знав, що робити! – тремтячим голосом вигукнув омега. – Ти далеко, я один, довкола війна. Якщо б ти... ти... я не знаю що б зі мною було, якби з тобою щось трапилось.
- І це привід робити аборт?! – ступивши назустріч, випалив альфа.
В цю мить всі відчуття, що накопичились за цей складний місяць, вирвались нестримним потоком з душі омеги. Він злився на Орланда, на світ, на батьків, на Каліса, однак найбільше на самого себе.
- Так привід, я не хочу народжувати дитину в такий світ. Думаєш мені легко далось подібне рішення? Та все ж мені не вистачило духу випити той відвар! Мені страшно, розумієш страшно! Я не можу знати що буде завтра зі мною, що вже говорити про таку крихітку. Я надто люблю це маля, щоб обрікати його на страждання!
- І тому ти вирішив його вбити?
Слова альфи, наче ніж протнули серце Ейвора. Здавалось, що з грудей вибили все повітря. Рука мимоволі потягнулась до живота, до ще не народженого сина. Омега і не помітив, як по щоках побігли сльози, а тіло задрижало. Його душила образа й безсилля. А найгіршим було розуміння, що Орланд правий.
Помітивши реакцію чоловіка, альфа завмер на місці. Лише в цей момент він зрозумів, які саме слова зірватись з його уст. Весь гнів наче рукою зняло. Підійшовши ближче він спробував обійняти чоловіка, однак Ейвор не дався.
- Я не це мав на увазі, – вже значно м'якше почав Орланд. – Вибач, я не мав говорити такі жахливі речі. Просто… Я просто… Ах вибач, – альфа легко торкнувся долонею мокрої щоки, й розкрив руки. – Йди до мене.
Ще більший потік сліз ринув з очей омеги. Він вже не просто плакав – він ридав. Теплі руки оповили тремтяче тіло. Прилинувши щокою до грудей чоловіка, Ейвор нарешті зміг дати волю всьому, що накопичилось за дні очікування, страху й тривог.
Коли перша хвиля емоцій зійшла, Ейвор розірвав обійми. Орланд же в свою чергу підхопив, вже забутий рушник, й обережно витер вологу з обличчя коханого. Від пролитих сліз шкіра неприємно пощипувала, а колюча тканина, робила все тільки гірше, однак омега стійко витримав цей прояв турботи.
- Ну то що? – Орланд серйозно поглянув на чоловіка. – Що ми будемо робити? – наступні слова дались альфі з помітною складністю. – Ти все ще хочеш зробити аборт?
Ейвор очікував нову хвиля істерики, однак на диво його переповнював абсолютний спокій. Все стало настільки очевидним і правильним, що він й сам здивувався, як міг думати інакше.
- Знаєш же, мій ненаглядний братик винен мені до кінця своїх днів, за все, що ми через нього пережили.
Орданд здивовано підняв брову, не розуміючи, як тема розмови перейшла на родину Ейвора. Він хотів щось сказати, однак в останню мить подавив цей порив, очікуючи що буде далі.
- Та от, після повернення додому, я змушу виділити мені частину родинних земель. Ти ж маєш побудувати на ній великий будинок, з терасою. О знаю, попрошу його віддати те поле! Кожного літа ми будемо разом збирати врожай, а взимку сидячи біля каміну, пити теплий липовий чай з вівсяним, ні краще медовим печивом, – на губах омеги розповзлась мрійлива усмішка. – А поряд з нами бігатиме маленький промінчик щастя, бажано твоя копія.
Орланд завмер на місці. Першу мить на його обличчі панував ступор, він декілька разів то відкривав то закривав рот, однак слова не йшли. Таким, Ейвор бачив чоловіка вкрай рідко. Зазвичай він був зібраним й холоднокровним, готовим зустрітись зі всіма викликами життя. Але, в цей момент, альфа виглядав настільки кумедно, що омега просто не зміг його не підколоти.
- Чому мовчиш? – розсміявся Ейвор, хапаючи коханого за кінчики пальців. – Не хочеш працювати в полі? Ну вибачай, нам треба буде годувати велику родину. Я хочу як мінімум трьо...
Чужі губи накрили вуста омеги, переплітаючись в ніжному, однак надзвичайно пристрасному поцілунку. Міцні руки, легко відірвали Ейвора від землі, й почали кружити по кімнаті. Орланд взагалі не відчував його ваги.
Відсторонившись всього на мить, вони просто дивились один на одного, тяжко дихаючи.
- То я все правильно зрозумів? – краплина недовіри промайнула в очах Лана.
- А ти як думаєш?
- Як же я тебе люблю, – хриплий голос альфи, віддався в кожній клітинці омеги, викликаючи хвилю мурах.
Не говорячи ні слова вони разом опустились на ліжко. Орланд всім тілом навис над коханим, розглядаючи таке рідне обличчя. Ейвор же, просто посміхався. В той момент, йому було так добре, як ніколи в житті. На душі був повний спокій, а серце калатало від щастя.
Кінчики пальців торкнулись загорілої шкіри. Оминаючи шию і ключиці, вони впевнено і неспішно рухались до своєї цілі. Ніжно торкаючись міцних грудей та твердих м’язів живота, Ейвор спускався все нижче та нижче, поки рука коханого не зупинила його. Орланд ніжно поглянув на чоловіка, й підтягнувши неслухняну руку до губ. Поцілував кожен пальчик.
- Не знав, що ти в настрої. Я тут намагаюсь поводитись як джентльмен, а один спокусник повністю руйнує атмосферу.
- Зжалься наді мною, ми й так не бачились цілий місяць, а зовсім скоро, твій звабливий спокусник, перетвориться на шар на ніжках. Дай насолодитись останніми митями привабливості.
Ейвор різко наблизився до альфи, й ніжно чмокнув у ніс. Примруживши фіолетові очі він грайливо підморгнув, знову падаючи на подушки.
- Не говори дурниць. Ти завжди будеш привабливим, – опустившись нижче, Орланд обережно торкнувся носом, ще плаского живота. – Ну що ж ти зі мною робиш, спокусник.
Ейвор швидко запримітив, як у штанях альфи почало наростати збудження. Хитро усміхнувшись, він наче ненавмисно повів ногою на себе, зачіпаючи вже твердий член. Відповіддю йому був гортанний рик, що хвилею мурах пройшовся по шкірі. М’яко перехопивши нахабну кінцівку, Орланд повільно потягнув її в гору, не зводячи з Ейвора уважного погляду. Влаштувавши її на своєму плечі він ніжно всміхнувся.
- Так, щось ти надто активний сьогодні, тобі так не здається? – неспішно припіднявся альфа, стягуючи з чоловіка вже змоклі штани. Знову оглянувши красу, що розкинулась під ним, Орланд на мить став серйозним. – Ти впевнений, що це безпечно? Ми не нашкодити малюку?
Невдоволено застогнавши, Ейвор легко штурхнув альфу в плече. Він вже й так ледь стримувався від бажання.
- Я не настільки крихкий як ти думаєш. Просто будь обережним і все буде добре.
Востаннє оглянувши коханого, Орланд все ж здався. Він вже й сам був до неможливості розпаленим від такої картини. Ейвор же навмисно зайняв найзвабливіше положення, демонструючи себе в повній красі.
Омега блаженно заплющив очі. Легкі поцілунки покривали тіло. Щоки, шия, ключиці. Затримавшись на сосках, Орланд легко прикусив один, що одразу відізвалось протяжним стоном. Руки пройшли по ребрам, ніжно торкаючись оголеного живота. Розвівши піддатливі ніжки, альфа покрив поцілунками внутрішню частину стегна, аж поки не дійшов до вже збудженого члену.
Теплі губи торкнулись ніжної плоті. Зжавши простирадла, Ейвор різко відкинув голову назад. Стриманий стогін вирвався з грудей. В низу живота відчувся жар. Вже давно збите дихання, зривалось з покусаних губ. Відчуваючи наближення оргазму Ейвор схопив альфу за волосся, відтягуючи вбік.
Задоволення хвилею пройшлося по тілу. Стримуючи крик, Ейвор з силою стиснув зуби, пропускаючи лише слабкий писк. Тіло розм’якло й налилось свинцем. Навіть руку підняти було складно.
Однак, Орланд і не збирався зупинятись. Несподівано ззаду відчувся тиск. Обвівши туге кільце м’язів, альфа поступово один за одним ввів в омегу два пальці, розтягуючи вхід. Супротиву не було, лише блаженне задоволення. Кожен рух, кожен натиск відчувався новою хвилею блаженства. Не стримавшись омега ринув вперед, обійнявши альфу.
Руки міцно зімкнулись на шиї коханого. Поступово тиск зник, Орланд неспішно вивів пальці. Однак, відчуття спустошення тривало не довго. Зовсім скоро їх змінило дещо більше. Закусивши губу, Ейвор з силою замружив очі, в очікуванні проникнення. І от воно. З горла вирвався крик, а спину вигнуло дугою, від хвилі нестримного задоволення.
Не дозволяючи омезі втратити зв’язок з реальністю, вмілі руки майстерно лащили розпалене тіло. Від переповнюючих його емоцій, Ейвор впився зубами у плече альфи. Він просто не міг знайти інший вихід всім тим почуттям, що розривали його зсередини. На губах Орланда заграла усмішка. Обхопивши стегна омеги, він прискорив свій ритм, проникаючи якомога глибше.
Ейвор гучно застогнав, обійнявши ногами міцну талію. Поглянувши на альфу з-поміж примружених очей, він востаннє штовхнувся на зустріч розчиняючись в потоці блаженства.
Гаряче тіло безсило впало на розніженого омегу, затягуючи в міцні обійми. Приємне відчуття, огорнуло серце Ейвора, наче тепла ковдра. Мірне дихання альфи заспокоювало його, даючи можливість нарешті відпустити тривожні думки.
Дзвінкий звук, змусив пару на мить відірватись один від одного. Маленька скляночка, що так і залишилась стояти на скрині, не витримала таких інтенсивних вібрацій і впала. Дрібні уламки скла, в мить всіяли підлогу. Темна рідина, неспішно розтеклася між щілин в дошках.
Дзвінкий сміх вирвався з грудей омеги. Він не знав, чому так сильно радіє. Знищенню зілля, чи вивільненню з власного кошмару.
***
Тіос весело крокував по пустинним завиткам коридорів. Попри багаточисленні рани, його настрій залишався на висоті. Вони перемогли, а отже, він виконав свою частинку договору.
Перебираючи в руках пляшку найкращого червоного вина з його власної колекції, альфа все ніяк не міг стримати усмішку. Він вже уявляв як зайде в кабінет командира, запропонує розділити по одному маленькому бокалу на честь перемоги. Звичайно Крег до останнього буде противитись, шукати десятки шляхів аби тільки не торкатись алкоголю, однак в кінцевому випадку він все ж погодиться.
Тіос замружив очі. Свідомість малювала неймовірну картину, як вони разом попиваючи вино, будуть розмовляти про все, і ні про що одразу. Спочатку мова скоріш за все піде про місію, печаті, големів. Однак, згодом, коли алкоголь зробить свою справу, можливо альфі пощастить побачити той милий нікому не знайомий бік командира, який завжди ховався під сотнею масок.
Альфа не зміг стримати смішок. Рука сама потягнулась в кишеню, в сотий раз за останні десять хвилин перевіряючи наявність вмісту. Ще стоячи в своєму кабінеті, Тіос довго вагався, наскільки доцільно робити подібні подарунки. На перший погляд маленька коробочка цукерок, насправді була справжнім творінням мистецтва.
В один із виїздів у Хіос, альфа віддав за неї, ледь не всі свої збереження за останній рік. Після цього випадку, він ще декілька місяців корив, свою дурнувату схильність до імпульсивних покупок. Однак, зараз він був вдячний тому собі. Хотілось здивувати командира, підняти його настрій після складної битви.
Ледь не наспівуючи собі під носа, альфа неспішно повернув на останній розвилці. Кабінет був зовсім поряд. В останній раз упевнившись, що з його виглядом все добре, Тіос вже збирався зробити крок вперед, як двері з гуркотом розчинились навстіж.
Від удару по приміщенню роздався гул. Ручка жалібно тріснула, від зіткнення зі стіною. На порозі стояв Крег. По спині альфи пробіг недобрий холодок. Завжди блідий омега, цього разу повністю втратив всі фарби. Його обличчя нагадувало мерця.
Помітивши альфу, Крег різко розвернувся й зі всіх сил ринув на зустріч. Той жах, що застиг на його обличчі, Тіос не зможе забути до кінця своїх днів. Наблизившись, командир, ледь не всією вагою, навалився на шокованого альфу. Від здивування хватка несвідомо ослабла. Пляшка вина, з дзвоном розбилась о камінь. Повітря в мить наповнилось солодкуватим ароматом, однак Тіосу було абсолютно все одно.
- З вами все добре? – знервовано обізвався альфа. Він всім тілом відчував, як сильно тряслись руки омеги. Його калатала нестримна паніка.
- …пала, … пала, – обривчастим голосом намагався пояснити Крег, однак через нерви, слова плутались, та ніяк не хотіли формуватись в речення.
Тіос обережно гладив омегу по руці, намагаючись заспокоїти. Однак, в цей момент його й самого почав охоплювати страх. Що так могло налякати омегу? Нарешті, частково вирівнявши дихання, Крег підняв, переповнений відчаєм погляд на альфу. Його губи злегка дрижали, та йому все ж вдалось видавити з себе два сова, від яких у альфи волосся стало дибки.
- Північ пала.
Кінець першого тому!
