Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
— Як же боляче, — прохрипіла я, потягнувшись рукою до голови.
Важкий гул, ніби рій бджіл запхали в маленьку коробку, заважав нормально думати. І навіть відкрити очі було важко. Облапавши свою потилицю, я відчула липку вологу і внутрішньо стиснулась від жаху і розуміння. Схоже, мене приклали чимось по голові.
— Отямилась, — пролунав віддалено знайомий голос, та вірити в таку реальність не хотілося. — Що ж, я просив їх бути обережнішими. І не хвилюйся, мила, я обов'язково покараю хлопців, що завдали тобі такого дискомфорту.
Повільно відкривши очі, я проморгалась, відганяючи пелену з очей.
Цього не може бути… як. Як він знайшов мене?
— Хоча цього не сталося б, якби ти була слухняною. Чи не так, Саелі?
Айзек, у всій своїй красі, сидів навпроти мене, і поблажлива посмішка на його обличчі не віщувала мені нічого доброго. Він знайшов мене, і зараз, схоже, збирається провести виховну роботу. Оглянувши місце, в якому опинилась, я навіть засумнівалась у побаченому. Та сіпнувшись у спробі підвестись із землі, таки відчула, що не помилилась.
Ноги були надійно зафіксовані кайданками, а звук ланцюга, що загуркотів по землі, свідчив про те, що мене ще й прив'язали. І як тільки не відчула цей ланцюг, що обвив талію, з самого початку. Певне шок і головний біль були досить вагомим відволікаючим фактором.
Брудна кам'яна підлога, голі стіни і відсутність навіть протягу свідчили лиш про одне. Я у підвалі. Незрозуміло де… і незрозуміло скільки часу. Але у нас же весілля мало бути завтра, чи то вже сьогодні. Та він тримає мене тут... навіщо?
— Де я? — прохрипіла я, облизавши пересохлі губи.
— О, це твій новий дім. Подобається? — оскалився Айзек, демонструючи свою білозубу посмішку.
Взагалі, він був гарний. Досить високий, десь метр сімдесят п'ять, не надто худий, але підтягнутий. Із світло-карими очима і русявим волоссям, що він кожного дня вкладав в акуратну коротку зачіску. Він завжди був популярним серед жінок, тож його бажання одружитись зі мною здивувало всіх. Адже ми не з дуже заможного роду, та і сили в нашій крові не так щоб багато було. Але Айзек був відомим у столиці. Один із шановних капітанів королівської гвардії. Сильний фізично і не менш магічно обдарований. Народився спадкоємцем у впливовій родині. Тож коли він попросив у батька шлюбу зі мною, той навіть не розглядав інших кандидатів. Тому і вибору в мене не було.
Але… все це виявилось лиш гарною оболонкою із гнилим начинням. Я швидко зрозуміла, що до чого і благала батька, намагаючись пояснити, чому я не згодна із цим шлюбом. Та він лиш відмахувався від моїх слів і сліз. Шлюбний договір вже було підписано, і більше для нього нічого не мало значення.
Проте до сьогодні я і уявити не могла, наскільки ж темне його серце.
— Що ти маєш на увазі?
— Я дещо засмутився, що ти вирішила втекти. Тому скасував весілля. Власне, тебе так і не знайшли. Твій батько, шановний лорд Дзенвер, по-справжньому лютує, кинув всі свої сили на пошуки, але все дарма. Як думаєш, він сильно розлютиться, знайшовши твій труп? Чи все ж, можливо, буде засмучений?
— Навіщо ти це робиш? — прошепотіла я, усвідомивши весь жах ситуації, в якій опинилась.
Він не просто мене знайшов. Він мене викрав. І, чесно кажучи, моєї фантазії замало, щоб усвідомити, що саме він хоче зі мною зробити.
— Бо який сенс одружуватись із жінкою, яка не хоче бути мені дружиною? — хмикнув він. — Я ж все прозоро тобі пояснив, і роль, що чекала на тебе, не була б вже такою обтяжливою. Але ти вирішила втекти. Тож ти тепер повинна понести відповідальність за свої рішення.
— Звідки ти дізнався про це? Як мене знайшов?
— О, це не було важко, — розсміявся Айзек. — Знаєш, твоя сестра хвилювалась, що ти робиш помилку. Вона сама прийшла до мене і розповіла про все, що їй було відомо. І я навіть захоплююсь тобою! Ти не посвятила її в жодні деталі, окрім дати втечі. І це, скоріше за все, справді спрацювало б, якби не її допомога.
— Цього не може бути, — з жахом відсунулась я від чоловіка ще далі.
Ні. Вона не могла зрадити мене! Та й навіщо? Ми ж домовились, що вона теж втече, коли я все підготую. Ми домовились, що станемо вільними разом! Вона… як вона могла зрадити мене?
