Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Гейзел
Всю ніч я майже не спала, прокручуючи в голові той жахливий момент. Страх і сором змішувалися з професійним аналізом: що я зробила не так? Нічого. Що вона відчула? Те, що відчула. Це не моя провина. І не її. Це просто... сталося. І я не дозволю цьому зруйнувати все. Мені потрібна ця робота, і я виконую її добре. Ця думка стала моєю мантрою.
Коли я увійшла до її кімнати, вона сиділа на ліжку й дивилася у вікно. Вигляд у неї був такий, ніби вона провела безсонну ніч, а під повіками залягли глибокі тіні. Повітря було нерухомим і важким, а тиша — майже фізично відчутною. Я привіталася, мій голос звучав рівно.
Ранкові процедури перетворилися на тортури. Кожен дотик під час розминки був виваженим і відстороненим. Я змусила себе дивитися на її ногу як на медичний об'єкт, набір м'язів, що потребують роботи. У ванній я робила все за інструкцією, швидко і механічно. Коли ми повернулися до кімнати, і я допомогла їй одягнути свіжий халат, вона раптом подала голос. Тихий, але сповнений виклику.
— Гейзел, — почала вона, і я побачила, як тремтять її руки. — Ви... не збираєтеся просити розрахунку?
Я очікувала цього питання. Я готувалася до нього всю ніч. Я подивилася їй прямо в очі, спокійно і твердо.
— Ні, Сесіліє. Навпаки. Я вважаю, що добре виконую свою роботу, і планую продовжувати її виконувати.
— Але... вчора... — почала вона, і її голос зірвався.
— Вчора я виконувала призначення лікаря, — відрізала я. — І сьогодні ввечері я буду робити те саме. Це моя робота.
Вона була приголомшена. Це було зовсім не те, чого вона чекала.
— Я прийду о дев'ятій, — додала я, розвернулася і вийшла, не давши їй можливості відповісти.
Сесілія
Вона не пішла.
Ця думка билася в моїй голові весь день. Вона не злякалася. Вона не відчула огиди. Вона просто... залишилася.
Того вечора вона прийшла рівно о дев'ятій. Процедури пройшли у повній, крижаній тиші. Вона не використовувала палець. Вона ввела свічку швидко, клінічно, майже грубо. Потім так само механічно нанесла крем. Її дотики були холодними, чужими. Вона не дивилася на мене.
І наступного дня було так само. І ще через день.
Дні п'ятий, шостий і сьомий злилися в один нескінченний ритуал мовчання і відстороненості. Ми майже не розмовляли. Читання припинилося. Вона виконувала свої обов'язки — розминка, ванна, ліки, вечірні процедури — з ефективністю машини. Вона більше не робила "як минулого разу". Вона робила так, як було написано в інструкції. Не більше, не менше.
Стіна між нами стала вищою і міцнішою, ніж будь-коли. Але тепер вона була збудована не з моєї зневаги, а з її професіоналізму. І це було набагато гірше. Раніше я боялася, що вона поїде. Тепер я зрозуміла: набагато страшніше, коли вона залишається, але при цьому її наче й немає зовсім. Я втратила не лише той дивний, солодкий дотик. Я втратила її. На її місці з'явилася ефективна, бездоганна медсестра, яка була чужою мені більше, ніж будь-хто з попередніх.
