У вісімнадцять років Амелія нарешті залишає дитячий будинок і повертається до батьківського дому, який отримала у спадок.

Вона мріє почати життя спочатку. Самостійно. Тихо. Без зайвих людей і без минулого, про яке майже нічого не пам'ятає.

Але перше, кого вона зустрічає у своєму новому домі, — дівчина на ім'я Емма.

Амелія не знає, хто вона і звідки взялася. Емма теж не може пояснити, чому опинилася саме тут.

А потім у їхньому житті з'являється Естер.

Троє дівчат, один старий будинок і безліч запитань, на які не існує простих відповідей.

Між світом живих і тих, хто вже не може до нього повернутися, є межа.

Але що станеться, якщо хтось навчиться її переступати?

І чому саме Амелія може бачити тих, кого більше ніхто не бачить?

Нора Беннет веде звичайне життя. У неї є донька, кохана людина, дім і робота.

Та за межами міста є місце, про яке не знає майже ніхто.

Будинок, де живуть люди, яких суспільство назвало небезпечними. Тут немає ґрат чи кайданів. Є лише правила, безпека і можливість залишитися — або піти.

Нора не вважає себе суддею. Вона просто не хоче, щоб ті, хто вже одного разу завдав комусь болю, зробили це знову.

Одного вечора на її шляху з'являється дівчина з ножем у руці та кров'ю на одязі.

Нора забирає її із собою.

Але ніхто не знає, що сама Нора колись була Евелін Вейл — дівчиною, яка виросла там, де свобода була лише словом.

І, можливо, саме тому вона так добре знає, як виглядає клітка.

Навіть якщо її двері можна відчинити.

П'ятеро друзів. П'ять історій. І безліч звичайних вечорів, які чомусь хочеться запам'ятати.

У кожного з них своє життя, свої маленькі проблеми, мрії, сумніви та моменти радості. Хтось намагається почати все спочатку. Хтось вчиться відпускати минуле. Хтось нарешті дозволяє собі те, про що давно мріяв.

Але є дещо незмінне — вони завжди знаходять час одне для одного.

Це п'ять окремих історій про дружбу, життя, випадкові зустрічі, теплі розмови та маленькі моменти, з яких насправді й складаються найважливіші спогади.

А коли закінчиться остання історія, вони знову зустрінуться за одним столиком.

Бо де б не занесло життя, завжди добре знати, що тебе хтось чекає.

Поки не охолоне чай.

Еліс звикла до своїх снів.

У них вона бачить дивний світ, якого не існує в реальності. Незнайомі місця, незвичних людей, дивні події — усе це щоночі здається їй настільки справжнім, що після пробудження вона ще довго пам'ятає кожну деталь.

А потім одного дня у її реальності з'являються двері.

Двері, яких не було ще хвилину тому.

І бачить їх лише Еліс.

За ними — той самий світ, який вона бачила уві сні.

Тепер їй доведеться дізнатися, чому саме вона бачила його раніше, хто живе по той бік дверей і чому цей світ знає про неї набагато більше, ніж вона сама.

Можливо, деякі сни — це не вигадка.

Можливо, вони просто чекають, коли ти прокинешся.

Після трагічних подій Аліса змушена залишити дім і вирушити в подорож, яка змінить її назавжди.

Та чим далі вона заходить, тим більше розуміє: минуле приховує набагато більше, ніж їй розповідали. Дивні незнайомці, давні таємниці, загадкові символи й люди, які готові віддати життя за правду, змушують її сумніватися в усьому, що вона вважала реальністю.

Кожна відповідь породжує нові запитання. А істина може виявитися небезпечнішою, ніж будь-яка магія.

Бо іноді найстрашніше — не те, що ховається в темряві, а те, що роками приховували від тебе.

О 00:17 на покинуту станцію прибуває потяг, якого не повинно існувати.

Після смерті жінки, яку Марта Ворон усе життя вважала матір’ю, дівчина знаходить дивну записку:

«Не сідай у потяг о 00:17. Навіть якщо пасажиром буде людина, за якою ти сумувала все життя».

Марта не збиралася вірити дивним попередженням. Аж поки тієї ночі не побачила у вікні потяга свою мертву матір.

А незнайомий провідник назвав її чужим ім’ям — Еліанна.

Кажуть, цей потяг повертає втрачене, але кожна відповідь має свою ціну. Його пасажири приховують таємниці, а минуле Марти сповнене спогадів, яких не повинно існувати.

Що, якщо найстрашніша таємниця — не те, що з нею сталося, а те, ким вона була до того, як забула?

Деякі потяги повертають утрачене. Інші забирають останнє.

А що, як одного дня ти почнеш чути те, чого ніколи не мала чути?

Звичайне життя Аліни змінюється після випадкової зустрічі з безхатьком. Вона лише хотіла допомогти незнайомцеві, простягнувши йому трохи грошей, але натомість отримала дивний дар — здатність читати думки інших людей.

Тепер усмішки приховують те, про що ніхто не наважується сказати вголос, а звичайні розмови перетворюються на справжнє випробування. Адже не кожна правда приносить полегшення, і не кожна таємниця повинна бути розкрита.

Та чому незнайомець віддав свій дар саме їй? І чи можливо знайти спокій, коли в голові постійно звучать чужі голоси?

Іноді один добрий вчинок здатен змінити ціле життя.

Навіть якщо ти зовсім цього не планувала.

Іноді, щоб почати нове життя, достатньо старого будинку, зарослого саду й чашки гарячого чаю.
Нора Вишневська ніколи не мріяла про велике місто, блискучу кар'єру чи життя, від якого захоплює подих. Вона просто хотіла бути щасливою. Але роки минали, чужі очікування ставали важливішими за власні бажання, а мрії вперто залишалися десь у далекому «колись».
Тому, коли доля несподівано дарує їй старий будинок у маленькому містечку Вербове, Нора вирішує ризикнути.
На неї чекають блакитні віконниці, яблуні, які давно потребують догляду, сад, що перетворився на справжні джунглі, та ґанок із підозрілою третьою дошкою. А ще — кухня, у якій можна пекти пироги, навіть якщо перші кілька спроб закінчаться не зовсім так, як планувалося.