Мара закохалася в чоловіка, який навіть не здогадувався про її існування.
До Адріана в неї було просте життя: море, родина, Інар поруч і жодної причини хотіти чогось іншого. Потім цього стало недостатньо.
Угода з відьмою дає Марі ноги й шанс опинитися на суші. Але разом із цим приходять біль, страх видати себе якоюсь дрібницею і постійне питання: що саме сказати Адріану, коли він почне питати, звідки вона взялася і чому так мало знає про звичайне людське життя?
А ще з моря приходить Інар. Він знає Мару такою, якою Адріан ніколи її не бачив. І має власну думку про те, кому вона належить і де її справжній дім.
Мара заради кохання відмовилася від хвоста. Тепер лишилося зрозуміти, чи можна побудувати нове життя на правді, яку вона постійно приховує.

Іларії потрібно протриматися в Магічній академії лише один рік.
Не називати себе справжнім ім’ям.
Не дозволити нікому придивитися надто уважно.
І, бажано, не з’ясувати випадково, що її магія робить речі, яких робити не повинна.
План був цілком пристойний.
Аж поки один надто спостережливий студент не почав ставити незручні запитання, старі документи — поводитися дивно, а державний реєстр, який мав приховати одну сімейну таємницю, не привів Іларію до значно більшої.
Бо іноді проблема не в тому, під чиїм ім’ям ти живеш.
А в тому, чиє ім’я взагалі мало стояти в реєстрі від самого початку.

У цій справі надто багато людей отримали те, чого хотіли. І лише один — помер.
Журналістка Лада Коваль береться за історію, яку інші воліли б не згадувати. На перший погляд, усе просто: документи підписані, свідчення збігаються, винних немає.
От тільки Лада знаходить те, чого не мало бути.
Одна невідповідність веде до іншої. За звичайними на вигляд угодами проступають чужі імена, старі зв'язки й дуже великі гроші. А люди, які спочатку погоджувалися говорити, раптом перестають відповідати на дзвінки.
Лада звикла ставити незручні запитання. Але цього разу хтось починає ставити запитання про неї саму.
І найстрашніше — відповіді на них можуть знайтися значно ближче, ніж вона думає.

Вона хоче повернутися додому, в море. Але ціна надто висока.
Щоб Мара знову стала русалкою, хтось мусить зайняти її місце на березі — назавжди залишити свій дім і прийняти тіло, приречене на біль.
Хто погодиться на таке? І чи зможе вона прийняти цю жертву?

Іноді людина шукає не правду.
Іноді їй достатньо лише голосу, який скаже те, що боляче чути від мовчання.
У світі, де чужий біль легко перетворити на послугу, а пам’ять — на товар, межа між співчуттям і жорстокістю стає майже невидимою. Те, що починалося як гра, викриття й спроба покарати винних, поступово перетворюється на щось значно темніше: на історію про сліпі місця в людях, у коханні, у провині, у вірі — і навіть у самій правді.
«Сліпа зона» — це роман про те, як легко загубитися не в темряві, а у власному бажанні знайти відповідь будь-якою ціною. Про місто, де нічого не зникає безслідно. Про людей, які шукають своїх мертвих, своїх зниклих, себе колишніх — і дедалі частіше натрапляють не на чудо, а на дзеркало.
Бо найнебезпечніше — те, що ми відмовляємося бачити.

Марта мала лише забрати свої речі з квартири колишнього. Здавалося б, що тут може піти не так?
Як з’ясувалося, абсолютно все.
Тепер у її житті забагато дивних збігів, незручних ситуацій і одного нестерпно спокійного чоловіка, який чомусь завжди опиняється поруч саме тоді, коли неприємності набирають обертів.
Марта взагалі-то доросла, розсудлива жінка. Просто останнім часом обставини вперто змушують її поводитися інакше.
А ще вона починає підозрювати, що деяких людей краще було б ніколи не зустрічати.
Особливо тих, із ким так хочеться зустрітися знову.