Сповіщення

Непрочитано 0 з 0
Позначити як прочитані
Жодних нових сповіщень.
Щойно надійдуть нові сповіщення, вони відображатимуться тут.
Всі сповіщення

Повідомлення

Чати

+

Жодних нових повідомлень

Блоги

avatar

Ксенія Терра

23 серпня, 2026

Професор, який навчає мовчати навіть власні думки.

#академія #галактика #пригоди
Якщо після занять Блікса Фламберґа першокурсники перевіряють, чи всі кінцівки залишилися на місці, то після лекцій професора Драґорна вони перевіряють дещо інше — чи всі думки в їхній голові досі належать їм.Драґорн не кричить. Не жбурляє у студентів вогняними кулями. Не влаштовує вибухів посеред аудиторії.Йому це просто не потрібно.Він може змусити цілу залу замовкнути одним поглядом.Саме Драґорн навчає майбутніх вершників «Вузла Тиші» — ментальної техніки, без якої повноцінне злиття з драконом може закінчитися божевіллям. Адже впустити у свою свідомість істоту, яка прожила кілька людських життів, — це зовсім не те саме, що навчитися триматися в сідлі.Разом із драконом у голову вершника можуть увірватися його страх, лють, інстинкти, чужі спогади… а іноді й те, що залишилося від попередніх мертвих напарників.І тоді треба вміти зробити найскладніше.Знайти серед усього цього хаосу себе.Драґорн називає це просто:«Якщо ви не здатні почути власну думку серед тисяч чужих — драконові вершник не потрібен. Йому потрібна буде лише ваша голова».А поруч із професором майже завжди його дракон.Не менш моторошний за господаря.Між ними давно немає звичного поділу на вершника та звіра. Іноді здається, що дракон реагує ще до того, як Драґорн віддає наказ. А професор повертає голову за секунду до того, як його напарник видає звук.Наче одна свідомість просто навчилася існувати у двох тілах.Першокурсники вже зрозуміли одну просту річ:у Драксарії найнебезпечніші викладачі — не обов'язково ті, які намагаються вас убити.Іноді значно страшніші ті, хто може навчити вас зачиняти двері у власній голові.Питання лише в тому…від кого саме Академія так старанно вчить їх зачинятися?
Читати блог
avatar

Ксенія Терра

29 серпня, 2026

Пристрасні випробування

#галактика #дракони #космос
Хотіла залишити цю книгу без романтики. Пригоди, випробування, друзі, виклики - від комічних до огидних. Та не тут то було. Як часто буває, герої повели мене по іншій стежині. Буває щось таке учворять, що я шаленію. Випробовуюють моє терпіння, мої межі. Ох... тому романтіку бути. Але навряд чи він матиме гарний кінець. Тільки не в Академії. Вони постійно випробовують одне одного, постійно на межі, адже треба ще й вижити.... Драксарія : Ехо Безодні
Читати блог
avatar

Ксенія Терра

06 вересня, 2026

Перший політ наших студентів

#академія #галактика #дракони
​Рейнар уже в сідлі свого Сапфірового дракона. Він зробив це настільки плавно і безшумно, що здається, ніби гравітація для нього не працює. На обличчі ніяких емоцій, але Кайрену здається, що тіні навколо його дракона густіші, ніж мають бути.​Зіірі поруч із ним зосереджено вираховує аеродинамічний опір.— Враховуючи розмах крил Пульсара і поточну швидкість вітру, оптимальний кут зльоту становить тридцять чотири градуси, — бурмоче, поки його дракон нетерпляче іскрить розрядами. Йому явно чхати на всі розрахунки свого вершника. Дракон бажає просто рвонути в небо.​Торік тим часом ледь заповзає на спину свого Смарагдового Броненосця.— Булижнику, тільки давай без різких рухів, окей? — шепоче, чіпляючись за ремені мертвою хваткою. — Я сьогодні спеціально не снідав, щоб нікого не обригати з висоти. Давай чілити в повітрі.​А Вірея стоїть біля свого Багряного дракона і ніяк не може застебнути фіксатор на сідлі — руки чомусь тремтять. Вона злиться на себе, на Моргата, на весь цей дурдом, але найбільше — на Торвальда, який зараз повільно наближається прямо до неї.​Втискає голову в плечі, готуючись до бурі. Бо щось він якийсь не такий.​Торвальд зупиняється поруч. Він не згадує вихідні. Не запитує про матір. Взагалі не говорить про них.​— Ти занадто сильно тягнеш ментальні «поводи» на себе, Соларіс, — голос звучить професійно, але в ньому є та глибока нотка, від якої по спині Віреї біжать мурашки. Він простягає руки. На них чорні шкіряні рукавиці. Сам застібає непокірний фіксатор на її сідлі. На секунду торкається її стегна — випадково чи ні, вона не знає, але її ніби б'є струмом.​— Я... я просто намагаюся тримати контроль, —видавлює вона, дивлячись на його ідеальний профіль. Ця його показна нормальність лякає її більше за сварки. Він поводиться занадто нормально.​— У цьому твоя помилка. З драконом не можна боротися, — Торвальд піднімає очі, в яких зараз немає нічого, крім зосередженості інструктора. — Як розподіляєш вагу?​— Рівномірно... — розгублено відповідає дівчина.​— Неправильно. Ти маєш відчувати рух його крил ще до того, як він поверне. Коли він іде вліво, твоя вага має зміщуватися не в протилежний бік, а разом із ним, створюючи єдиний центр тяжіння, — Торвальд відступає назад, критично оглядаючи її посадку. — Відпусти свої страхи, Віреє. У небі немає місця для брехні самому собі. Якщо ти затиснена, він це відчує і скине тебе.​Останнє речення звучить із подвійним дном, і Вірея з силою прикушує губу зсередини, щоб не видати своїх емоцій. Він справді навчає її. Віддає їй свій досвід, захищає її від помилки, і від цього почуття провини розриває її зсередини на шматки. Вона бачить зовсім іншого Торвальда — не зухвалого Льодяного Принца, а зібраного, неймовірно талановитого і серйозного пілота. І її тягне до нього з такою силою, що перехоплює подих.​— Зліт! — рик Фламберґа розриває напругу.​Земля під ними здригається. П'ять гігантських драконів одночасно відштовхуються від кам'яного плато. Повітря вибухає від помахів неймовірно могутніх крил. Вірею вдавлює в сідло, і перша секунда вільного падіння змінюється шаленим, п'янким ривком угору.​Холодний вітер б'є в обличчя, вибиваючи з легень залишки кисню. Вони пробивають нижній шар хмар і виринають у сліпучому сонячному світлі. Це не тренажери. Вже не теорія. Тепер це абсолютна, безмежна свобода.​Кайрен летить праворуч, його чорний розсікає повітря, наче ніж масло. Десь нижче чути дикий, напівзахоплений-напівпереляканий вереск Торіка.​А поруч із Віреєю, крило в крило з її Багряним драконом, виринає величезний, вкритий інеєм Льодяний ящір Торвальда. Дракен сидить у сідлі з такою грацією, ніби він народився в повітрі. Він дивиться на неї крізь свист вітру, і на його губах з'являється щира напівусмішка.​Вони набирають висоту, прямують до гострих скель і закритих секторів Академії. Але вони не готові до того, що трапиться далі.Повітря навколо них як суцільний ревучий потік. Вірея відчуває, як адреналін випалює з крові всі тривоги останніх днів. У небі немає ні Моргата, ні брехні, ні інтриг — лише шалена швидкість і гаряча луска під руками.​Але розслаблятися зарано.​— А тепер, салаги, розбудимо вашу кров! — реве голос Фламберґа в їхніх переговорних артефактах, вмонтованих у коміри льотних курток. Професор на своєму броньованому гіганті закладає такий крутий віраж, що в першокурсників перехоплює подих. — Пікірування в Ущелину Мертвих Вітрів! Зробите помилку — і вас зішкрібатимуть зі скель шпателем! За мною!
Читати блог
Головна Знижки Бонус Історія
18+ Увага! Сайт може містити публікації, не призначені для перегляду особами, молодше 18 років!
© 2025 – 2026 BookTons / Всі права захищені.