Сповіщення

Непрочитано 0 з 0
Позначити як прочитані
Жодних нових сповіщень.
Щойно надійдуть нові сповіщення, вони відображатимуться тут.

Повідомлення

Чати

+

Жодних нових повідомлень

Блоги

avatar

Юлія Марченко

18 квітня, 2026

Новенька на Буктонс))

avatar

Наталія Корж

08 червня, 2026

Уривок з новели "Spotlight"

Цей чоловік звернув увагу на себе майже всіх дівчат в універстеті, не роблячи абсолютно нічого. Я не стала виключенням і теж дуже невдало підпала під його чари. Але якщо інші западали на його зовнішність, манеру спілкуватися та стиль, то в мене вийшло по-іншому. Спочатку я його люто ненавиділа. Весь час, всі 3 тижні від початку появи його пар. А ще - я ненавиділа всіх дурноголових студенток, які втрачали будь-яку гідність в його присутності. І найгірше - я не могла зрозуміти, ну, якого біса? Він же просто людина? Я вже почала думати, що він чорнокнижник якийсь, чи можливо продав душу дияволу... І моя ненависть тільки сильніше розросталася з кожною його парою, особливо, коли стало помітно, що це почуття взаємне. І помітила не лише я. На кожній, на кожнісінькій, парі він до мене сикався: "Лівицька, роздайте допоміжні матеріали; Лівіцька, принесіть книжки; Лівіцька, зберіть роботи і передате мені; Лівицька, вийдіть з аудиторії, пару я веду, а не ви з подругою розмовлятимете; Лівіцька, ще раз так нафарбуєтеся - можете не приходити на мою пару; Лівицька, не вкорстовуйте ці парфуми - в мене на них алергія; Лівицька, Лівицька, Лівицька..." В будь-кого від цього або луснула б голова, або здали б нерви. В мене стався другий варіант. Попри те, що він таким чином соромив мене перед групою - то не страшно, пережила б якось, але він почав мені зумисно занижати бали! Ні, ставив він мені "5", але це було не 100 балів чи 95, які я заслуговувала, а 90. Подруга на мої скарги відмахнулася, мовляв, чого ти ниєш, в тебе ж і так "5", а в мене ледь 65 намальовується. Як то кажуть ситий голодному не товариш. Після трьох тижнів моє терпіння луснуло і я зумисно вирішила дочекатися Дареса Йосиповича після занять, щоб поговорити. Чекати я чомусь вирішила біля його машини. Що в той день мене підштовхнуло до цієї "геніальної" думки я досі не розумію. Але саме з того дня і почалося моє персональне пекло.
avatar

А. Hunter

03 серпня, 2026

Ну що, давно не говорили на важливі теми?

Мене часто дивує, чому сьогодні вважається постидним читати роман. Наче «серйозна» література автоматично цінніша, навіть якщо людина не розуміє в ній ні бельмеса, але все одно читає. Навіщо витрачати свій найцінніший ресурс — час?Для мене ще з університету цікаві діалоги Платона та Арістотеля — вони схожі на сучасні батли. Але я розумію тих, кому зовсім не цікаво читати двох стариків, які між собою сваряться. І це нормально. Тому я не змушую своїх знайомих чи родичів перечитувати їх, хоча поговорити можу, якщо це буде цікаво співрозмовнику.То чому ми повинні приховувати свої інтереси в читанні більш легкої літератури? Як на мене, сам факт читання в епоху нескінченного скролингу соцмереж — це вже перемога книги.А ви як думаєте: чи має значення «вага» літератури, чи головне — що вона приносить задоволення? Поділіться своїм досвідом: чи ви також приховуєте від оточення, що читаєте легку літературу?
avatar

Аліс Веро

19 вересня, 2026

Новинка- невеличка новела Аліс Веро «Я з’їла свою порцію щастя»

✨ НОВИНКА НА БУКТОНСІ ✨ Невеличка новела Аліс Веро «Я з’їла свою порцію щастя»Іноді людина може здаватися щасливою настільки, що в це навіть не хочеться сумніватися.Вона — та сама сонячна дівчина, яка заряджає інших своїм сміхом, підтримує, допомагає, надихає. Та, поруч із якою в офісі стає світліше.Але що відбувається, коли закінчується робочий день?Коли зачиняються двері квартири, зникають усмішки й залишається тільки тиша?Це історія про самотність, яку не завжди видно. Про бажання бути потрібною. Про минуле, про яке боляче говорити. Про любов, якої іноді хочеться не менше за повітря.І про щастя.Те саме щастя, якого колись було так багато…«Напевно, я, грубо кажучи, “з’їла” свою порцію цього щастя. Було смачно. Дуже!»А що, якщо свою порцію щастя справді можна з’їсти?📖 Нова історія вже чекає на вас на Буктонсі.Якщо вам близькі атмосферні, емоційні історії про людей, їхні почуття, самотність і те, що ховається за красивою усмішкою, — запрошую прочитати.❤️ «Я з’їла свою порцію щастя» — Аліс Веро