Франція, Нормандія. Осінь 1889 року.
Тієї ночі зорі світили так яскраво, що Аделаїда Вальмонт уперше за багато років побачила дорогу до озера без ліхтаря.
Вона повернулася до маєтку, який заприсяглася ніколи більше не відвідувати.
На залізних воротах висіла чорна стрічка, а під дверима лежав конверт із її ім'ям.
Усередині було лише одне речення:
«Моя люба Аделаїдо, якщо ти читаєш цього листа, значить, я померла вдруге».
Унизу стояв підпис: Лавінія Вальмонт.
Жінка, яку поховали десять років тому.
І тоді за її спиною пролунав чоловічий голос:
— Ти все-таки повернулася.
Люціан де Веруа.
Чоловік, якого Аделаїда звинувачувала у смерті своєї сестри.