Раді Вас бачити!

Одразу ж накотило усвідомлення, що я лежу абсолютно безпорадна перед зграєю розпещених псів, мабуть, повернутих на сексуальних розвагах. І вони балуватимуться, розважатимуться, а то й пройдуться всі по колу...

Ватажок задоволено усміхнувся, розчинив халат, під яким нічого з одягу не виявилося. Стручок виглядав не таким уже й млявим.

Посунув мене до себе, натягнувши кріплення, і різким поштовхом увійшов туди, де все горіло в очікуванні. Зробив ще кілька рухів у якомусь своєму, чужому мені ритмі, швидше дратуючи, ніж задовольняючи. Різко вийшов.

– Вона не незаймана!

Звісно, не незаймана! Цього року якраз встигла побувати на березневих гуляннях, тільки ніхто не спромігся запитати! Може, відпустили б?

Він глянув на мене з такою відвертою зневагою, що я відчула себе ледь не повією. Хоча, а хто я тепер, у їхньому палаці?! І того гірше, взагалі рабиня.

– Дивно, а пахне як незаймана, – озвався Адран, заходячи спереду і оглядаючи моє лоно.

– У казарми її, нехай воїнів розважає! – махнув рукою Ватажок, падаючи назад у крісло. Одна з наложниць одразу засунула голову йому під халат і почала пестити губами ображений чоловічий орган.

Двоє охоронців наблизилися, розкрили кріплення, звільняючи мої руки та ноги. Внизу живота все ще сновигало відлуння збудження, але страх тепер знову переважував.

– Батьку, – виступив уперед Адран. – Я беру її собі.

Ватажок гидливо підняв брову:

– Навіщо вона тобі?

– Хочу погратися.

– Проси, – дозволив старий.

Адран підштовхнув мене вперед і вниз:

– Не чула? Проси!

Я опинилася навколішки перед Вожаком. Його наложниця, кинувши на мене невдоволений, неприязний погляд, відсунулася, звільняючи головну цінність зграї. Чи я ще повинна просити дозволу стати іграшкою його сина?!

А що мені лишається? У казарми мужиків розважати? Я подивилася на Адрана, але він був надто неприступним. Біля стіни передсмакуючи скалився охоронець, якому дісталося від моєї п'яти. В очах Берта також читалися однозначні плани на мене.

Глянула на Вожака, той зробив нетерплячий рух, маючи намір махнути рукою, і я поспішила схилитися. Пес дери, сподіваюся, обрала найменше з зол!

– Прохаю, – промовила.

– Чекаю, – невдоволено промовив Ватажок.

Я озирнулась на Адрана, той ледь уловимо хитнув головою, і я чітко зрозуміла, чого від мене чекають. Пес дери, я ніколи цього не робила!

Підсунулася ближче, взяла губами знову затверділий чоловічий орган. Лизнула кілька разів. Від ватажка пахло псиною, справжнісінькою, ні з чим не сплутати. Одна з причин, через які наше з псами взаємне тяжіння рідко переростає у щось більше. Смердимо ми одне для одного.

Ні, ватажком від нього теж пахло, і силою, і навіть залишками сексуальності – мабуть, свого часу він був на висоті. Але з п'янким смаком Адрана, якого я продовжувала бажати незважаючи ні на що, не йшов у найменше порівняння.

Та тільки зараз на кон стояло моє життя. І я постаралася зосередитися на мізерних приємних запахах, які ще залишалися в ньому. Продовжила рухи язиком, злизала краплю, що виступила, лизнула стовбур. Взяла до рота головку.

Ватажок судорожно вдихнув, схоже, мої невмілі спроби його тільки сильніше збудили. Ну хоч не розлютили. Натиснув руками на голову. Я стискала міцніше губи, підлаштовуючись під його рухи і вмовляючи себе, що доведеться все проковтнути. Головне не принюхуватись. Але він різко вийшов, наложниця встигла зорієнтуватися і перехопити рукою панове господарство, допомагаючи вилити насіння на моє обличчя.

– Дозволяю, – озвався старий, знов чогось чекаючи.

– Дякую, – сказала я, подумавши.

Зрештою, досить швидко і не так вже й страшно відбулася. Після пережитого жаху, що пустять по колу, взагалі дрібниця. Нехай потішиться на старості років, аби мене більше не чіпав.

Ватажок недбало вишкірився. Я підняла долоню, збираючись витертися, проте сильна рука мого придбаного... – не господаря ж, сподіваюся? – перехопила її, допомагаючи підвестися, але й не дозволяючи витиратися. Хтось із охоронців накинув мені на плечі напівпрозорий балахон.

Адран уже був у халаті – такому ж, як у батька, може, менш екзотичному.

– Ти програв, Дроне, – промовив Дейк.

– Твоя скоріше помре, аніж збудиться, – зневажливо кинув Адран.

– Твоя кішка надто пахуча, – невдоволено озвався брат. – Псов вставляє, а цих, – кивнув на дівчат, – навпаки.

– Потрібно вміти вибирати, – задоволено усміхнувся Дрон. – Ти всіх затримуєш.

Дейк декількома роздратованими рухами увійшов у свою здобич, все-таки викликавши деяке почастішання дихання і навіть подібність до стогону. Інші пси ніби з ланцюга зірвалися, отримавши незримий наказ, і накинулися на наложниць, виливаючи на них бажання.

Втім, наложниці, схоже, були тільки раді взяти участь у оргії. Лише охорона дотримувалась видимості дисципліни, ледве встигаючи слини підбирати. Ох, не хотілося б розважати їх після такої служби!

Я відчула пильний погляд, трохи зніяковіла під ним. Різкий рух головою в бік дверей, гострий холод в очах, і, не дивлячись більше на мене, Дрон попрямував із зали. Я рушила за ним, знову не в той прохід, через який нас привели.

Ми вийшли в черговий коридор. Босі ноги мерзли на холодній підлозі, і я намагалася крокувати швидше.

– Витрись, – Адран засунув руку під халат і витяг... ого, свою пов'язку зі стегон!

Озирнувся у відповідь на мою затримку, і я скоріше взяла шматок тканини, що пахнув Дроном, стираючи з обличчя залишки насіння Вожака. Супутник йшов так само розмашисто, не оглядаючись, піднявся кілька прольотів сходами і наблизився до єдиних дверей. Наздогнавши, я повернула йому пов'язку, але Дрон гидливо відкинув її на підлогу, заходячи.

Нічого собі! Його апартаменти займали цілий поверх, і ніколи ще я такого шику не бачила!

Величезна кімната, точніше перетікаючий простір: крісла, дивани, подушки на підлозі, столик, втоплені в стіні шафи і прозорі шафки з посудом, скляний бар, величезна кам'яна ванна – та цілий круглий басейн! – прямо в підлозі. Все встелене пухнастим килимом.

Злегка очманівши від такої пишноти, я навіть не одразу помітила, що недалеко від дверей на спеціальному пуфі стоїть рачки ще одна наложниця, виставивши в наш бік оголену попку.

– Славо, уходь, – кинув Дрон.

Дівчина здригнулася, піднялася. Зміряла мене ненависним поглядом. Шавка, причому з дрібних, навряд чи сили на оборот вистачає. Що там казала моя випадкова знайома? Що він тільки з такими й спить?

– Чи можу я взяти одяг? – смиренно поцікавилася та.

– Ні.

– Але... – дівчина раптом упала на коліна і поповзла до нього, вчепилась у його ноги, покриваючи поцілунками, потягла губи під халат – до того місця, про яке я сама нещодавно мріяла.

– Адране... будь ласка... я на все згодна... все, що забажаєш... тільки не проганяй мене!

– Іди, – пес не зробив жодного руху, але від його голосу руки наложниці розтулилися. Вона слухняно піднялася і понуро побрела до виходу.

– Як звуть? – раптом запитав Дрон, коли вигнаниця тихо зачинила за собою двері.

– Аліс, – відповіла я. – Що це з нею? – ризикнула поцікавитися.

– Вона мені не потрібна.

– І що? – не зрозуміла я.

Ну, не потрібна, подумаєш. Велике нещастя. Я була б на сьомому небі, якби мене відпустили. Одяг і в іншому місці взяти можна. Та я б і голою додому побігла, аби подалі звідси!

– Те, що вона більше не під моїм заступництвом. Моя іграшка ходить на людях одягненою. А вдома – оголеною. Якщо я не накажу інакше. Зрозуміло?

Я кивнула про всяк випадок, не поспішаючи знімати свою накидку, яка мало що приховувала. Зрозуміло було не дуже, можливо, з часом розберуся? Знову якісь закидони з ієрархією? Чи кішці такого в принципі не зрозуміти?

– Вмийся, пахнеш Вожаком, – промовив Дрон.

Повів мене кудись наліво мало не крізь увесь гігантський простір, повз величезне ліжко в туалетну кімнату з душовою кабіною. Я із задоволенням і сама все змила, і навіть рот прополоскала.

На поличці над раковиною стояло кілька гарних пляшечок, Дрон взяв одну з них, капнувши мені в долоні щось мильне, що приємно пахло. У нас вдома ніколи нічого подібного не було!

Кинув один із рушників на підлогу, дістав з шафи чистий. Хм, мені це, мабуть, подобалося.

Дочекався, поки витруся, принюхався, кивнув задоволено і продовжив:

– Бачила, як вона на мене чекала? Ось таку позу і ти повинна займати завжди, коли я повертаюся – не важливо, у скільки, не важливо, з ким. І робити все, що велю.

– І з ким велиш? – з'їхидничала я.

– І це теж, – Дрон нагородив мене холодним важким поглядом. – Я буду бавитись з тобою так, як забажаю.