Раді Вас бачити!

– Невже твоє слово зовсім нічого не важить? – все-таки не втрималася я.

Дрон перевів на мене пильний погляд, у глибині якого знову примарилося палаюче оскаженіння.

– Ти воліла б вирушити на розбірку до Ватажка?

Мабуть ні. З мене вистачило необхідності просити.

– Тобто ти впевнений, що він не став би на твій бік? – все ж таки ризикнула я уточнити, усвідомлюючи, що ходжу по грані. Але Дрон відповів на подив спокійно:

– Складно сказати. Я тебе перший вибрав, за законом зграї ти моя. Але в день ініціації синові Вожака не має права відмовити жодна жінка. Це також закон. Швидше за все, батько вважив би, що нічого особливого не станеться, якщо Удан із тобою побалується. А то й на всю ніч залишить у себе. А міг би дозволити мені вибрати будь-яку іншу замість тебе. Якщо вже ти так сподобалася хлопцеві в такий відповідальний момент.

– Яку іншу? – не зрозуміла я.

– Із сьогоднішніх кішок, наприклад.

– Вони все ще тут?

– Звісно. Кішок потрапили до палацу, не випускають назад.

– Що з ними буде?

– Завтра відбудеться розіграш між наближеними. Якщо вже з нас нікому не приглянулися.

При спогаді про зал, повний збуджених псів, тілом знову пробігли мурашки, і я вирішила перевести тему:

– Невже під час ініціації жодна не може відмовити?

– Ні. Дейк на свою ініціацію зажадав дочку одного з міністрів батька. Вона завжди була з ним занадто холодна, іноді навіть відверто глузлива, мабуть, думала, що високе становище сім'ї допоможе уникнути подібної долі. І батько дійсно просив Вожака. Не допомогло.

– Фу, – пирхнула я. – Ну і закони у вас.

– На свої подивіться!

– Наші коти не тягають собак, та ще й на рівні уряду!

– Тому що у вас немає уряду. І сили немає, а була б – тягали б, запевняю. Собаки котячими територіями їздять лише у супроводі охорони. Створити армію ви не здатні, а вештатися бандитськими загонами цілком.

Повинні ж ми якось протестувати проти збоченців при владі. Я зиркнула на нього, але вирішила припинити споконвічну суперечку і знову перевела тему:

– То це ти мене рятував, чи що, ділячись із братиком? – хмикнула.

– Це я ще з тобою не награвся! – роздратовано рикнув пес. – Кішкам все одно, з ким спати, невелике лихо.

– З чого ти це взяв?! – обурилася я.

– З досвіду.

– Ти не сплутав кішок із необоротними шавками?

– Собаки сплять тільки з тими, кого визнають за ватажка, за найсильнішого. Чим вона слабша, тим більше може бути у неї господарів. Але сильну собаку не кожен підкорить.

– Якщо ти не синочок Вожака.

– Майбутньому Вожаку підкоряються всі, – погодився Адран.

«Псу потрібний господар, – зазвучав раптом у голові жіночий голос. – Навіть якщо він Ватажок...»

Я на мить завмерла, спробувавши згадати, де це чула. І коли. І від кого. Але спогад розсипався, розчинився, не даючи зрозуміти. Кинувши на Дрона погляд, я вирішила все ж таки обстежити житло. Незатишно якось там, де ще нічого не бачила.

– Коти не одружуються, навіть парами не живуть, міняють партнерів, як схочуть, а вже про ваші гуляння краще промовчу, – продовжив Дрон, уважно стежачи за моїми пересуваннями.

– Ага, а ваші одружуються і заводять купу наложниць на додачу. Дякую, звільніть.

– Вони хоча б пам'ятають їх в обличчя.

– Це природа! Більшість із нас на березневі гуляння обертається і взагалі мало що пам'ятає! Ви ж залежите від повного місяця, повинні розуміти, як воно! Ви ж теж обертаєтесь і полюєте!

– Зате ми вирощуємо дітей, а не на вулиці виганяємо!

– Ніхто не виганяє! – обурилася я. – Просто не всі мають можливість працювати, через вас, між іншим! Котів майже нікуди не беруть! Старі кішки збирають у себе дітей, їм усі по можливості допомагають, і...

– Народжувати не треба, якщо не можете прогодувати! – гаркнув пес.

– Зате вони ростуть вільними! А не наложницями Ватажка та його наближених, на яких має право найвищий в ієрархії!

– Вільними та марними! – відрізав Дрон.

Я з подивом подивилася на нього. В його очах читалася майже ненависть, зовсім незрозуміла мені. Ну... у чомусь він правий, звичайно. Мені пощастило, у мене була сім'я, але багато хто з нас дійсно росте не в кращих умовах.

– Якби пси не витіснили нас звідусіль, такого не було б, – відповіла я, рушивши далі периметром.

– Чому ти пахнеш незайманою? – раптом спитав він.

– Звідки я знаю, я себе не нюхаю, – огризнулася я.

Призупинилася біля величезного стелажу з книгами, у вічі кинулися кілька історичних, ніби навіть художніх?

Щоб Адран не почав розпитувати, чи вмію читати і де вчилася, поспішила далі, надаючи собі виключно безтурботного вигляду.

Дрон йшов за мною, трохи позаду – мабуть, стежив. Більше нічого не додавав, а я захопилася дослідженням і теж не питала. Якби ще одягнутися, було б дуже чудово. А так під його постійним наглядом часом накочувало усвідомлення, що на мені нічого немає.

Начебто лише ступав трохи позаду і дивився – а тіло починало горіти від одного погляду, спогаду про дотики.

У вікна виднілася головна площа Псарина. Це пси так перейменували столицю, колись назва була гармонійнішою. Начебто.

Вечоріло. Ми були дуже високо над землею, вибратися назовні навряд чи вдасться. Хоча... ось піде він кудись. Не сидить же вдома цілодобово? Тоді й подивимося.

На весь простір виявилося лише три двері. Одна, від туалетної з душовою кабіною, була мені вже знайома – такий контраст із мармуровою круглою ванною мало не в кімнату завбільшки! Я сунулася ще в одні двері в тій самій стіні ліворуч, дивні, важкі, різьблені. Але вони були замкнені.

– Ніколи не намагайся сюди зайти, – пролунав лячний голос. Я обернулася, здригнувшись.

Дрон стояв, склавши руки на грудях, у холодних очах вирувало несподіване полум'я.

У животі знову занило, здається, я готова була накинутися на нього з проханнями нарешті задовольнити палаючий вогонь! Але напевно мерзотник тільки цього і чекає. Сам собі відмовляє... втім, що йому. до його послуг усі шавки палацу.

Ця думка раптово розлютила. Хотілося володіти ним цілком і нероздільно, підкорити, поставити на коліна, змусити повзти за мною.

– Про що замріялася з таким хижим виразом обличчя, кішко? – хмикнув Адран, протвережуючи. Поки що тільки мені за ним повзати.

– Чому не можна? – проігнорувала я запитання, кивнувши на двері.

– Не твоя справа. Твоя справа слухатись.

– Туди теж не можна? – вказала я на останні двері, в протилежній правій стіні, майже через весь простір.

– Там тобі робити нема чого. Там мій кабінет.

Увійшла служниця у звичній червоній сукні, з невеликим сервірованим столиком на колесах. Зміряла мене зацікавленим поглядом. Кішка, треба ж!

– Облиш, – махнув рукою Дрон.

Дівчина вклонилася і поспішила втекти.

Шлунок звело від запаху смаженого м'яса і якихось пряних трав, що вдарив у ніс. Як давно я не їла! А такої смакоти і взагалі ніколи! Зараз ще замурчу...

– Можеш починати, – дозволив Дрон.

– Ти куди? – уточнила я.

Не те що було особливо цікаво, хоч і це теж. Просто поки він відповідав на запитання, нехай навіть сперечаючись і дратуючи, а не намагався виставити мене в чергову позу, хотілося трохи розширити свої межі, показати, що йому мене не зламати! І що я, взагалі-то, не тварина безсловесна! Іноді зі мною можна й домовлятися. І думку свою маю!

– Митися.

– Перетрудився? – спитала я співчутливо.

– Не зли мене, кішко.

– Ти ж щойно з ванни, – хмикнула я. – А, – протягла розуміюче, – у тебе проблеми з жінками?

Щиро кажучи, спеціально. Ком усередині все не проходив, чекав розрядки, але не говорити ж про це напряму?

Дрон рвонув до мене, я відчула гарячі пальці між своїх ніг. Ривком кинув мене на ліжко, різко розсовуючи руками коліна, забрався слідом. Халат відчинився, я відчула дотик його гарячої твердої плоті. Сильніше розвела ноги, передбачаючи, що нарешті сьогодні в мені побуває той, кого я дійсно хочу!

– Ти цього бажаєш, кішко?

– Сподіваюся, не розчаруєш, пес.

– Проси.

– Та що ж у вас тут усі на проханнях помішані?

– Моя іграшка робить те, що їй наказують, – упираючись на один лікоть, другою рукою Дрон закрутив мій сосок. – Хочеш кінчити, кішка?

– А ти ніби ні, – спробувала утримати позиції я.

– Не чую, – Дрон продовжував потягувати сосок, змушуючи вигинатися, жадати дотиків і в решті палаючих точок.

– Тааак, – знову ненависні гортанні звуки, що видавали моє шалене збудження. Я провела нігтями по його спині, дивом не продерши тканину халата.

– Проси.

– Будь ласка, Дроне... Візьми мене! – потяглася до нього стегнами.

Він посміхнувся, повільно піднімаючись.

– Не заслужила, кішко.

Я на кілька мить оторопіла. Дрон окинув мене поглядом, провів рукою по лону:

– Я там уже все бачив, кішко. Завтра придумаємо щось цікавіше.

Дрон скинув халат, розвернувся і пішов у душ, даючи мені помилуватися наостанок литими сідницями.

Я зішипіла. Нахаба! Що він там ще вигадав?!

Почекавши кілька хвилин, чи не вирішить повернутися, підсунула столик до ліжка. Голод дав себе знати, я накинулася на їжу, змітаючи все поспіль. Сподіваюся, не скаже, що мені тут належить якась крапля? Його проблеми.

Об'ївшись ледь не до гикавки за якихось десять хвилин, я зрозуміла, що навіть якщо він передумає, вже не буду ні на що здатна. Тяжкі повіки та живіт хилили в сон.

Про всяк випадок залізла в ліжко – все одно нічого більш придатного для сну не знайшла. А тут була тепленька ковдрочка, м'яка подушка і запах мого несподіваного «власника», нахабного, владного, але шалено збуджуючого.

Згорнулася теплим клубочком і почала засинати.

Крізь сон чула, як Дрон вийшов з душу, сказав кілька незраділих слів щодо мого апетиту і, здається, спробував вселити, що кішці належить спати на килимку.

– Угу, – погодилася я і перевернулася на інший бік. Дрон помовчав, але будити та перекладати не став.