Раді Вас бачити!

Поки я сумнівалася, двері апартаментів відчинилися, пропускаючи вчорашню служницю зі столиком, наповненим їжею. Від запаху смаколиків шлунок скрутило. Я кинула погляд у вікно – день уже перевалив за середину, а ми ще навіть не снідали!

– Вітаю! – усміхнулася я, виходячи назустріч кішці, що поглядала з цікавістю. – Я Аліс, а ти?

Служниця боязко озирнулася, потім зупинила на мені зацікавлений погляд.

– Лорі, – представилася.

Теж покосившись на кабінет, я зробила крок ближче і додала тихіше:

– Давно ти тут?

– Уже років зо два.

– Слухай... у них завжди таке, чи психоз перед повним місяцем?

– Психоз, – засміялася Лорі. – Під час повні чого тільки не надивишся, у псів дах рве зі страшною силою. Мало не в коридорах оргії влаштовують. Через пару днів після повні проходить. А ночами краще не виходь. Не всі вміють контролювати оборот, і кішку можуть зацькувати.

– А Дрон? – запанікувала я. Ще обернеться, а мені куди подітися?!

– Дрон в ночі повні йде, не бійся.

– На полювання?

– Напевно. Хоча він дивний... не такий, як інші пси.

– А ти що, теж у нього була? – чомусь від цієї думки пазурі знову засвербіли.

Адран мій! Я постаралася заспокоїтися, зараз набагато важливіше подружитися з кішкою та отримати інформацію, а не ділити територію та самців. Точніше, одного-єдиного самця, пса до того ж. Тим більше, що у них все було раніше. До мене. Адже так?

– Як і ти, – відповіла Лорі, знову насторожено оглядаючись. – Дрон тут?

– В кабінеті. Розкажи, будь-ласка!

– Потрапила до облави, після гри в залі забрав мене до себе.

– Чи часто у них ці забави?

– Ні, зазвичай до якихось дат приурочені.

– У нього було багато кішок?

– Та ні. І собак також. Собаки залишаються довго, але вони якісь, знаєш... зовсім ніякі. Я не бачила, щоб він з рівними зустрічався, хоч бігають за ним натовпи. Заводить якусь дрібноту необоротну, з якою і поговорити нема про що.

– Отже, правда, що він ніколи не спить із тими, які перевертаються?

– Так кажуть. Не питай, не знаю.

– А кішки? – повернула я до того, що мене більше хвилювало.

– Він нечасто забирає кішок собі, але знаю одну, яка після мене була. У березні, коли в нас гуляння, пішла по його дружках... Він її й вигнав.

– Чому недодивився? – фиркнула я.

– Він же вдома не стирчить цілими днями, а садити на прив'язь, мабуть, вважає нижче за свою гідність. Пішла гуляти – іншу знайде, у нього все просто. Він ділитися не любить, хоча любить... хвалитися.

– Я вже помітила.

Апетитні запахи чухали носа, і, подумавши, я простягла руку, взяла зі столика м'ясну булочку. Начебто Дрон не наполягав, щоб морила себе голодом.

Сіла на найближчий пуф, потягла Лорі за собою. Кішка озирнулася на кабінет, проте запрошення прийняла, присіла на краєчок поряд.

– Не знаю, чи ти мене зрозумієш, але з ним добре. Особливо коли повня минає. Він любить підкорювати і показувати владу, нагадувати про те, що ти лише іграшка. Але я жодного разу не чула, щоб когось із дівчат бив. А вже задоволення, яке приносить – я такого ніколи не відчувала!

– Ти довго в нього пробула?

– Пару місяців. Не знаю, що сталося. Він кайфував, поки я соромилася і переступала себе, але в якийсь момент, коли усвідомила, що готова на все, аби залишитися з ним – ніби одразу ж втратив інтерес. А мені здавалося, що саме цього й домагається – приручити, підкорити.

– Ти перевертаєшся?

– Ні, – Лорі з жалем зітхнула. – Мені доступний тільки частковий оберт, пазурі та хвіст, – її плаття ворухнулося, з-під нього одразу ж визирнув сірий пухнастий хвостик.

Яка милота! Я погладила, нечасто зустрічаються наполовину зворотні кішки, та ще й у будь-який час. Зазвичай ми пов'язані березневими гуляннями, втім, повня теж може спровокувати.

– А ти?

– Ще не оберталася.

– Ти, мабуть, думаєш, я слабка... – зітхнула Лорі, прибираючи хвіст. – Так і є. У мене ніколи не було дома, і мені ставало дуже страшно від думки, що зроблюся Дрону не потрібна.

– Просто трохи дивно, невже всіх кішок підкоряв? Адже це... не в нашій природі.

– З нього слова про це не витягнеш. Можу точно сказати, що любить збуджувати, вже не знаю, чому, може. намагається вирішити якісь свої проблеми, але мене ніхто ніколи так не збуджував! Але це, знаєш, не механічно, я хотіла його повністю! Хотіла його любові, турботи, мені подобалося з ним розмовляти... коли він ставав нормальним. Навіть зараз заходжу і чекаю, що зверне увагу... Хоч і розумію, давно все скінчено. Принаймні, мене він не вигнав, віддав розпорядження, щоб узяли служницею.

– Чому ти не пішла? Тут недавно один собака скиглила, Слава, здається. Не розумію!

– Мені нема куди йти, Аліс. Навіть якби й могла. Хоча ось дивлюся на тебе і відчуваю, наскільки скучила за нашими. Собакам простіше, у них бодай є, куди повертатися. Але в них проблеми з ієрархією. У сім'ї можуть не прийняти, якщо не догодила Вожакові чи комусь із його сім'ї. Якщо собака сильна, знайде собі когось нижче за статусом. А якщо слабка – має лише дві можливості. Або самотність, або розважати кожного, хто захоче.

– А Дрон віддає перевагу слабким?

– Інших я в нього не бачила.

– Чому? Боїться, що не зможе підкорити? Чи що прив'яжеться?

– Не знаю. Він не розповідає про себе.

– А про які проблеми ти згадувала?

– Ну... я ж кажу, на повню він стає дивним. Зовсім не таким, як решта. По-перше, повністю перестає пахнути псом. І на тлі загального стурбованності собак, чомусь ніколи не спав зі мною в цей час. Та й ні з ким... начебто. Ніяк, навіть губами не дозволяє. Тому якщо він перестане раптом із тобою спати... просто перечекай.

Та він навіть не починав. Я зиркнула на співрозмовницю, але сказати посоромилася. Чомусь стало неприємно.

– Чому? – тільки й спромоглася поцікавитися.

– Я якось спробувала спитати... – відвернулася вона, – ну, вже після повного місяця, коли всіх попустило. Ох, як же він розлютився! Повів мене на вечірку до друзів і там, прямо при всіх, таке витворював... – щоки Лорі несподівано спалахнули. – Ну, щоб не сумнівалася, що може як завгодно і скільки завгодно.

– Тобі... сподобалося? – хрипко шепнула я, від однієї думки все всередині налилося і занило.

– Сподобалося? – здивувалася Лорі. – Це було принизливо. Хоч він і довів мене до піку, я кричала і просила ще, але мені досі соромно зустрічати тих, хто йому аплодував...

Ох, а я ледве уявила, чомусь спалахнула як ненормальна!

– Ну, враховуючи, як він нас вбирає... тут або всіх соромитися, або постаратися забити, – озвалася.

– А як? – здивовано спитала Лорі, окидаючи мене поглядом.

– Ну ось... ми сьогодні прогулялися, – хмикнула я.

– Чудернацько, – здивувалася Лорі. – Я думала, це домашнє вбрання. Зазвичай він мене в такому вигляді не водив... Він взагалі власник, та й... мені здавалося, у нього є якісь уявлення про порядність.

– Та яка порядність із їхніми традиціями, – пирхнула я, беручи ще одну булочку. Дивлячись на мене, Лорі теж вирішила прикластися до обіду. Вже добре, отже, як мінімум, за це нас не карають.

– Проти традицій не підеш, – озвалася вона. – Але всі його хвастощі зазвичай не переходили за межу. Ось крім того разу, коли розлютився. Адже заздрити не обов'язково роздягненій кішці.

На душі стало ще гірше. Це для мене, чи що, ексклюзив? Що я зробила йому?

– Власник, кажеш? А Ватажку тебе теж не давав?

Удан-но ще маленький був, наскільки я розумію.

– Ватажку? – знову здивувалася Лорі. – Ватажок на мене і не претендував, а тим, хто претендував – не давав. Хоча, – вона скривилася, пригадуючи, – кажуть, Ватажок якось відібрав у нього собаку. Але я не вникала, що там сталося. Ватажку відмовляти не можна, тоож якщо він на тебе накине око – Дрон нічого не зможе зробити.

Знову поглянувши на двері до кабінету, я вирішила перевести тему. Неприємно було з'ясувати, що когось все-таки хоч якось поважали, дбали, можна сказати. А я тут посібник з епіляції та засіб для збудження всього палацу.

– Схоже, він там надовго.

– Запрацюватися він може, – усміхнулася Лорі.

– А що в нього за робота?

– Точно не знаю, має якесь відношення до безпеки. Адран мене не посвячував, в офіси з собою не брав, а слуги не надто балакають. Кажуть, безжально виганяє балакучих. Начебто очолює якийсь відділ... точніше, очолював. У них там щось сталося... навесні, і батько, ходять чутки, наказав Дрону, як тільки Удан пройде ініціацію, поступово передавати всі справи тому.

– Що сталося? Це якось пов'язано із собакою, яку відібрали?

– Я не знаю, Аліс. Вони мають кілька надійних слуг, які, гадаю, в курсі сімейних таємниць, але всі – високопоставлені пси. До них не підберешся, навіть у повню не втрачають контроль повністю.

– Ммм... а що там, – вказала я на протилежні двері, які, як і раніше, магнітом притягували цікавість. – Мені суворо заборонили туди потикатися.

– Мені теж, – озвалась Лорі.

– Невже навіть не спробувала? – усміхнулася я. Не повірю! Кішка вона, чи ні?

– Намагалася забратися, коли його не було, не вдалося. Жодних звуків, нічого такого, що підказало б.

З'ясувати б... От незабаром повня, подивимося. Спробую прорватися, раптом знайду щось таке... що змусить Дрона на мене зважати? Аби не позбутися мене.