Раді Вас бачити!

Обмінявшись компліментами із присутніми представниками Династії, Глінда завітала й до жінок знаті, які, своєю чергою, намагалися хоч словом перекинутися з вродливою і впливовою цілителькою, яка поводиться у Топкапи так, як удома. Тут була і мати білявки, яка ледь впізнала свою дівчинку у вродливій і сильній особі. Кларисс Ханим благословила доньку на щасливе життя, хоча й блакитноока сміялася, що заміж не вона виходить. Врешті закінчивши розмови, «пані янгол» стала трішки позаду Хюррем Султан, зустрічаючи з нею гостей. Не забарилися і Міхрімах Султан та її кузина Назлишах, донька Бейхан Султан, яка нещодавно приїхала у палац. Вже на місці були і дітки.

У той час на чоловічій частині теж розпочиналося свято. З самого ранку Падишах привітав своїх синів, а після того зустрічав гостей у власних покоях. Два прекрасних принци теж були там, проте настав час відкритися головній таємниці, яку два місяці беріг Шехзаде Мехмет біля серця. Попросивши батькового благословення, красень упевненими кроками поспішав у гарем, у той час як посмішка на його обличчі не зникала. Він зупинився всього на мить на балконі верхнього поверху над гаремом, а простояв там більше пів години, милуючись тією, хто стала сенсом його життя. Сьогодні вона, як завжди, була активною і життєрадісною, а красою сяяла, наче перший весняний промінь сонця. Ком підступив до горла юнака, він не думав, що відчує себе безпорадним саме тепер. Зачарований грацією і обеззброєний посмішкою, він, великий Шехзаде Мехмет, втратив дар мови від кохання. Врешті внизу в гаремі вітання скінчилося, а Глінда поспішила в покої до нареченої.

— Деніз, уже час. Ти головне не хвилюйся, все буде так прекрасно! — щиро щебетала дівчина, щоб підтримати подругу. Забігши всередину, Ханим стала на своєму місці, згідно з шаріатом, тобто взагалі не в колі Династії, а лише збоку, зачаровано за всім спостерігаючи.

У той час Деніз у супроводі свити велично крокувала гаремом. Перед очима всіх тих, хто зневажав, хто завдавав дикого болю, вона змогла вистояти, і сьогодні — свято її блискучої перемоги над злом. Дружина! Який великий сенс захований у простому слові... Не рабиня, не наложниця, не жертва гри, не іграшка на одну ніч... Дружина — супутниця, подруга, друга половинка одного цілого... Навіки! Шлюбні вузли можуть послабшати, але розірватися — ніколи, якщо цей шлюб створений не під тиском, а за двостороннім бажанням. Дружина! Навіки єдина, назавжди бажана...

Присівши у поклоні перед Валіде Хюррем, дівчина поцілувала її руку та попросила благословення. Цю дію вона повторила стосовно всіх членів Династії та найближчої подруги-землячки. І всі вони щиро бажали чорнявій щастя.

Мехмет з усмішкою спостерігав за дійством, а коли настала відповідна мить, дав необхідний наказ Алі-азі. Вірний слуга спустився в гарем, підійшовши до Глінди та шанобливо промовивши їй майже пошепки:

— Ханим, Шехзаде Мехмет чекає на вас у внутрішньому саду.

— Зараз? — здивувалася білявка.

— Зараз, Ханим. Він сказав, що це термінова справа.

— Добре... — не сказавши нічого нікому, крім Хюррем, яка одразу ж відпустила дівчину, Глінда швидкими кроками наближалася до місця, призначеного для зустрічі. Падишах її серця Мехмет уже чекав на кохану, подумки згадуючи розмову, яку він мав у день, коли тоді ще Глінда повернулася в палац...

І от настає ця довгоочікувана мить... Глінда вже бачить свого принца, помічає якесь хвилювання у ньому, тому сповільнює свій хід, наче відтягуючи мить розмови. Легкий поклін і дещо стривожена, проте привітна посмішка. Мехмет з ніжністю довгим поглядом дивиться на свою красуню, а потім ласкаво всміхається їй.

— Моя найдорожча, ти... така красива. Слів нема, щоб описати, як я знову зачарований тобою. Навіть голова закрутилася, кров ударила так, що живчик на скроні застукотів...

Глінда дзвінко засміялася, підійшовши на достатню відстань для дружнього спілкування.

— Ти хотів мене бачити, мій Шехзаде? Невже лише для того, щоб оцінити мій вигляд у сукні, яку ти подарував? — щиро посміхається блакитноока, натомість юнак лагідно торкається рукою її щоки і глухим від хвилювання та кохання голосом ніжно вимовляє:

— Життя моє... — не реагуючи на те, як засяяли вогники у її очах, молодик упевнено наближається впритул, легким рухом руки обіймаючи стрункий стан, та жадібно цілує її вуста. Ні, у нього не вистачить сил говорити далі, доки не підзарядиться біля свого персонального джерела енергії та потоку сили. Заплющує очі й цілковито зосереджується на своїх відчуттях, які просто роздирають ізсередини. Цілує так пристрасно і легко, так лагідно і водночас вільно. В очах дівчини темніє, вона намагається противитися новій хвилі почуттів, проте тим ще більше тоне в них. Але чомусь не розриває їхню шалену небезпечну гру. Це він, Шехзаде, затіяв її, цю гру, не подумавши, що вона, Глінда, може грати не гірше, а то й краще за нього. Це він зробив усе можливе, аби досягти її взаємності. Закохуючи її, сам закохався ще більше, втратив відчуття міри і потонув у цім бурхливім океані. Він і вона... Рятуюча отрута і солодкий антидот... Так кохати можуть лише божевільні: без надії на майбутнє, без претензій, без планів, без близькості врешті-решт. Розпалюючи одне одного цими розуму непідвладними поцілунками і розбігаючись по різних частинах світу, вони породжували вогонь і повільно гинули в ньому. Ось і зараз... Серце шалено стукає, наче бажає вирватися геть із грудей. Розум уже давно в ауті, він втратив відчуття реальності. Тіло солодко ниє, пронизуючись блискавками, а ноги підкошуються і тремтять. Проте їхній зір покращується, слух загострюється точно як у хижаків. Лише тепер, у стані, до якого власноруч привели одне одного, вони бачать істинну картину світу і готові на цілковито безумні вчинки. Вони стали сильними, непереможними... Випивши свій еліксир, готові гордо крокувати життям разом, навіть не сподіваючись на щось більше, ніж бути отакою напівпарою-напівдрузями...

— Моя душа, янголе мій... — відірвавшись від солодких вуст, шепоче Шехзаде. — Я божеволію, Гліндо. Божеволію, коли ти отак дивишся, коли цілуєш мене, пригортаєшся, коли ти поруч... Ці прекрасні очі звели мене з розуму. Ти знаєш, що в тобі сенс мого життя? Знаєш, що за тобою піду хоч на край світу? Що ладен у пекло спуститися, аби лиш знайти спосіб зробити тебе щасливою?

— Мехмете, що з тобою, коханий? Ти хвилюєшся, і ці зізнання... Ти намагаєшся мені сказати щось важливе? Кажи як є... Я готова слухати... — опанувавши себе після поцілунку, відповіла білявка.

— Пам'ятаєш, я обіцяв, що знайду вихід? Я знайшов його. Я дуже хочу, щоб цей день став особливим у нашому житті... Зі своїми почуттями і бажаннями я давно визначився. Тепер час запитати у тебе...

— Що запитати?

— Скажи, ти згодна пройти це життя, тримаючи мою руку? Я кохаю тебе! Стривай, чшш. Дослухай до кінця, що хочу сказати. Я кохаю тебе. Робити вигляд, що це не так, більше не в моїх силах. Я не зможу обманювати вже ні Повелителя, ні твоїх батьків. Я кохаю тебе, ти потрібна мені. Хочу прожити з тобою життя, постаріти з тобою. Ти стала матір'ю моїх дітей, я хочу бути батьком твоїх, наших. Хочу не боятися брати твою руку при людях, засинати з тобою на одній подушці, прокидатися від того, що твоє розпущене волосся лоскотатиме мені шию. Хочу слухати, як ти співаєш колискову нашим дітям. Сваритися з тобою хочу, і миритися, і щоб кожна суперечка закінчувалася поцілунком. Хочу бачити на безіменнім пальці твоєї правої руки свою обручку і твою не знімати до смерті. Щоб ти чекала мене з походів і писала листи. Щоб обіймала мене так, як ти це вмієш. Хочу знати, що ти — моя. Відсьогодні твоє ім'я — Арзу, що означає «бажана», бо ти — моє єдине і найпалкіше бажання. Люба, хочу, щоб ти була моєю єдиною коханою бажаною дружиною. Виходь за мене заміж, Арзу...

Слухаючи щирі слова свого Шехзаде, блакитноока щасливо сяяла посмішкою і нишком, крадькома, витирала сльози зворушення. Вона відкрила рота від шоку і миттю затулила його долонями, почувши останню фразу, та округлила свої прекрасні очі.

— Що? Що ти сказав?

— Будь моєю дружиною, Арзу. Вийди за мене заміж... — ще раз повторив красень. Він очікував на схожу реакцію, тому лише зачаровано слідкував за кожним рухом м'язів на шокованому личку коханої дівчини.

— Мехмете, коханий, я люблю тебе більше за життя. Більше за все на світі я б хотіла стати твоєю дружиною. Але що тоді скаже Повелитель? А якщо він розсердиться і покарає тебе? Я боюся, що ти постраждаєш через мене... — у відповідь схвильовано промовила білявка. Шехзаде лагідно взяв її руку, міцно приклавши її до свого серця.

— Ти чуєш, як воно б'ється? А пам'ятаєш, коли ти вперше з'явилася в моєму житті, воно не билося? І я був неживим. Але ти не здавалася. Ти покликала моє ім'я, і я почув твій голос з того світу. Мені стало цікаво: «Хто б то міг так ласкаво звати мене?». Я розплющив очі і побачив янгола. Такого прекрасного: з великими блакитними очима, тендітними рисами обличчя та великими локонами кольору золота. І я зрозумів, що ще не час помирати. Тут, на Землі, я бачив багато, але так і не зрозумів найголовнішого. Я боявся на мить заплющити очі, щоб янгол не зник. Але він не зникав. Янгол був поруч у найважчі часи життя. І можливо, це гріх, але я закохався в янгола. В ту постать величну і струнку, в ті очі небесні, в ту грацію, але найбільше — в доброту серця, в щирість, в простоту, в сміливість і відважність, що перевершать будь-якого солдата, в розум і хитрість, у вірність закохався і впертість. У волю, що бринить в твоїм голосі, в непокірність і нескореність. Мій янгол — це ти, Арзу, дочка венеційського цілителя, прикликана на Землю, щоб рятувати. Я розумію, тому більше не прошу тебе залишитися. Ти вільно йди своїм життям, а я піду вслід за тобою. Ми рівні, Арзу, тому ти не можеш бути однією з багатьох. Ти єдина. Знаючи це, я пішов до Султана. Розказав йому все як є, до останньої краплі. Не просив дозволу, лише благословення батька. Хотів відректися від права наслідності. Тоді б я взяв тебе одну і відправився б на кінець нашої імперії простим санджак-беєм, виконувати волю Султана Сулеймана та Султана Джихангіра. Але Падишах зрозумів, які сильні наші почуття, і благословив нас, як і Валіде, як і твої батьки. Улем готовий одружити нас. Залишилося лише отримати твою згоду. Ні, стривай, мовчи... Я ж ще не все тобі розповів, — перервав мову коханої Шехзаде, хоча вражена білявка вже давно поривалася відповісти. — Арзу, а ти пам'ятаєш нашу стару розмову? Ти сказала, що вийдеш за мене лише якщо я подарую тобі особливий весільний подарунок — те, що я ніколи не дарував іншій. Я довго думав над цим, гадаючи, що ти мала на увазі... І розгадав.

— Справді? — здивувалася білявка, знову витираючи сльози та ще міцніше притискаючи руку до серця красеня.

— Я дарую тобі те, що я ніколи не дарував іншій. Я дарую себе, Арзу. З усіма своїми перевагами і недоліками. Я присягаюся честю, що ніколи в моєму житті або ліжку не з'явиться інша жінка. Лише ти в моїй голові і серці. Минатимуть роки, а я не втомлюся тримати твою руку. Не зраджу, не ображу, не викину з життя. Всього себе віддаю тобі — користуйся як бажаєш. Лише бережи серце: в ньому твій образ... — з щирістю і чесністю повторював принц, міцно тримаючи руку коханої. Арзу розпливлася в щасливій посмішці, вдячно вдивляючись в очі нареченого.

— О, Мехмете... Це найкраще, що я чула в своєму житті! — захоплено вигукнувши, дівчина ніжно і палко влилася прекрасним поцілунком у вуста коханого. Він солодко заплющив очі, пригортаючи дівчину до себе та в пориві почуттів цілуючи її ще лагідніше та пристрасніше. За якийсь час відірвавшись від дорогих вуст, Ханим повільно і ніжно вивчила кожну рису обличчя принца, провівши по ній тонкими пальчиками, та урочисто відповіла: — Присягаюся життям, що до кінця своїх днів я буду належати тобі! Буду вірною і дбайливою, любитиму тебе і підтримуватиму. Ти ніколи не будеш один, коханий. В горі і радості я завжди поруч...

— Нарешті я все розповів тобі. Тепер скажи: ти вийдеш за мене заміж? — ще раз радісно запитав красень.

— Тепер можна, так? — засміялася блакитноока. — Так, любий! Я готова пройти своє життя, тримаючи твою руку як законна дружина.

Коли вона впевнено і з величезною долею щастя та захоплення вигукнула заповітну фразу, Мехмет одразу ж зловив її, підняв на руки та жваво закружляв садом. Їхній дзвінкий переливчастий сміх заполонив припалацове подвір'я. Опустивши наречену на ноги, принц хвилююче одягнув на її пальчик чарівну обручку з великим блакитним діамантом, а затим ніжно поцілував руку, не зводячи погляду з її зволожених сльозами щастя очей. Саме про цю мить вони мріяли все своє життя, відколи тільки зустріли одне одного.

— Обіцяю, ти будеш щасливою... — взявши руку своєї Султанші, Мехмет упевнено і щасливо покрокував туди, де на них мав би чекати улем.

— Я щаслива, Мехмете. Дуже щаслива.

— Увага! Його високість Шехзаде Мехмет та Хасекі Арзу Султан! — побачивши ще здалеку пару, вигукнув молодий ага. Наречені впевненими кроками наблизилися до рівної лінії, у якій вишикувалися династійці біля того самого заповітного віконечка, за яким улем у присутності свідків розпочав церемонію нікяху.

Юна пара шанобливо вклонилася батькам з обох сторін, що стояли практично поруч.

— Повелителю, Валіде, Джошуа-ефенді, Кларисс Ханим, цей час дуже важливий для нас. Благословіть... — урочисто мовив Шехзаде, високо тримаючи руку своєї Хасекі.

— Благословляємо... — хором відповіли найрідніші їм люди.

— Володарю, Валіде Хюррем Султан, батьку, мамо, благословіть... — тремтячим, але достатньо дзвінким голосом попрохала і Арзу.

— Благословляємо! — вдруге відповіли батьки.

— Благословіть... — знову вже разом мовило новоспечене подружжя.

— Благословляємо! — втретє пролунало батьківське благословення, яке мало б берегти молоду сім'ю у шлюбі.

— Хай буде ваш нікях на добро! — доволі привітно мовив Падишах, подаючи свою руку сину та невістці, які одразу ж подякували за дозвіл. — Моїй старшій невістці — подарунок, гідний Хасекі, дружини мого лева.

З такими словами Повелитель надягнув на голову дівчини величну діадему, по-істинному королівську. Білявка одразу ж виразила свою безмежну вдячність.

— Будьте благословенні, діти мої! Нарешті відбулося те, що вже давно мало статися. Арзу, тепер ти моя доня, ласкаво просимо у Династію. Пам'ятайте, первісток зміцнить ваш шлюб, а народ знатиме, що у Шехзаде є спадкоємці. Це важливо за нинішньої ситуації. Кажу вам це у день вашого весілля не просто так. Арзу, доню, цей браслет подарувала мені покійна Валіде на честь народження Мехмета. Тепер я передаю його тобі, нехай береже тебе в шлюбі. Це аванс, люба. Тепер чекаю на онуків, — весело посміхнулася рудоволоса, одягаючи на руку дівчини розкішний браслет. Блакитноока зовсім не розгубилася від настанов Султанші, тож поцілувала її руку та впевнено відповіла:

— Я дякую вам за все, що ви робили для мене, Валіде. Я зрозуміла все, що ви сказали. Цей браслет був символом вашого материнства, а ви подарували Падишаху шістьох чудесних діток. Дай Аллах, він допоможе і мені народити своєму Шехзаде спадкоємців.

— Дай Аллах! — пишно посміхнулася Хасекі, подумки промовивши: «Як легко мати справу з розумними людьми»... Мехмет же лише посміхнувся, слухаючи розмову невістки та свекрухи. Такі плани його цілковито задовольняли — навіть більше. Він мріяв про багато-багато діток від коханої.

Особливо зворушливо батьки Арзу вітали наречених, зичучи їм безмежного щастя.