Раді Вас бачити!

– Який принц? Про що ви взагалі?!

Ні, мені, звісно, завжди розповідали, що я народжена виключно для заміжжя. Але щоб ось так!

– Син короля Крістіана і королеви Крістабель Маелран, єдиний спадкоємець Кісетри, його вис...

– Не збираюся я заміж ні за якого принца! Тим більше, котрого в очі не бачила! – так, знаю, перебивати короля не можна. Але тата – цілком!

Тато, втім, трохи побагровішав, висловлюючи крайнє невдоволення. Мені навіть довелося скласти руки на грудях. Висловлюючи крайню впертість.

– Це виправляється, – озвався родитель.

– Вони що, вже приїхали свататися? – жахнулася я.

– Ні поки. Для початку потрібно договори скласти.

– Батьку! Ви дійсно хочете видати мене заміж по портрету?!

– Пробач, доню, – кашлянув батько, – але портрета немає.

– Що? Він що, виродок якийсь?

Збоку хрюкнув Рель.

– Луїзо! – суворо озвався король Алієрани. – Стеж за мовою! Заперечення не приймаються. Ти виходиш заміж. Ми з твоєю матір’ю збираємося в Асет, утрясти деталі договору. А ти поки будь ласкава підготуватися!

З цими словами він подав руку матері і вивів її з кабінету проходом, який виходив безпосередньо в їхні покої, минаючи палацові коридори.

Я розгублено обернулася до чоловіків. Рель ледве стримував єхидний сміх. Втім, звичайний його стан. Дайран же стояв з настільки кам’яною фізіономією, що захотілося по ній тріснути. Виключно щоб викликати хоч якісь емоції.

Йому що, байдуже, що мене заміж випихують? А хто цілував мене вчора?!

– Нарешті татусь знайшов, кому тебе зпихнути, то-то він такий щасливий, – підлив олії у вогонь братик.

– Релю! – загрозливо промовила я.

– Так поспішав, що навіть сам готовий їхати до сусідів, хоча це взагалі-то вони мають приїжджати свататися, – безсоромно іржав Аурелій.

– Ну, це ми ще подивимося, – стиснувши зуби, озвалася я.

Батька не переконати. Принаймні словами. Отже, буду переконувати справами!

Скрипнувши зубами, я розвернулася і вирушила до себе. Махнувши дорогою охоронцю, щоб слідував за мною.

– Значить так, – повідомила, розходжуючи вже по своїх кімнатах. – Нехай їдуть. Поки вони там будуть договори складати, я... проведу відбір! Ось. І оберу собі нареченого сама.

Брови Дайрана злетіли вгору.

Ну а що. Він же сам казав, що йде одружуватися з принцесою? Хай і не всерйоз. Але я забезпечу йому такий шанс. А щоб усе було чесно – хай переможе решту суперників.

Геніально ж?

Геніально.

Натхненна, я кинулася до письмового столу, витягла стопку паперів і взялася складати план. Охоронця поки відпустила – спочатку треба все продумати, а потім повідомити йому. Навряд чи він розбирається в тонкощах палацової дипломатії.

Я і сама її не те щоб добре знаю. Завжди цікавіше було вивчати магію і все, що з нею пов’язано, а не нудні придворні церемонії.

Заради справи навіть довелося відвідати бібліотеку, почитати в зводі законів і правил, що там говориться про відбори.

Проводжати батьків я не вийшла. І так майже чула сміх Реля з області «Як же швидко вони помчали зпихувати тебе сусіду! Навіть дня перетерпіти не могли».

Але звернутися до брата мені все ж довелося. Тому надвечір, коли план був готовий, прихопивши свої записи, я вибралася на балюстраду і полізла в його крило.

– Рада, що застала тебе вдома! – повідомила, перебираючись через підвіконня в його кабінет.

Глянула на довгі вечірні тіні – щось він на диво засидівся.

– А де б іще ти мене застала? – підняв брову Рель. – Я ж не ти, мені потрібно вчитися королівством керувати. Особливо за відсутності батьків.

– До речі, за цим я до тебе і прийшла.

– Що ти вже надумала, невгамовна? – у погляді Аурелія, спрямованому на папери в моїх руках, дивним чином переплелися цікавість, підозрілість і бажання просто нічого не знати.

– Відбір! – видала я, грюкнувши паперами об його стіл.

Брови брата злетіли до стелі:

– Чого?

– За законом ми можемо влаштувати відбір, переможець якого стане першим претендентом на нашу руку, мою в даному випадку, і якщо я прийму кандидатуру, навіть батько не зможе оскаржити...

– Я знаю наші закони, Лоїз. Але чи не краще переговорити з батьком?

– А він хіба захотів зі мною розмовляти? Навіть слухати не став!

– Чи не ти цілий день від нього ховалася?

– Від нього сховаєшся, коли він хоче знайти. Коротше! Оскільки він усе одно поїхав, зараз ти за нього. Тобі і підписувати указ про відбір!

– Лоїз, ти хочеш мене позбутися шляхом накликання батьківського гніву?

– Ти і так його улюбленець, побурчить і охолоне. А мене аби зіпхнути, то яка різниця кому? Краще вже тому, кого я сама оберу.

– А кого ти обереш? – зацікавився Рель. – Охоронця?

– Хоч би й його, тобі яке діло?

– Таке, що за законом участь у відборі можуть брати тільки аристократи.

– Або той, хто врятував нашу високість. А він мене врятував, і навіть не раз, тож, окрім усього іншого, у нього вже є фора перед рештою.

– Хм, – не знайшов до чого причепитися братець.

Помовчав трохи, підсунув папери мені – хоча я й без того вже налягала животом на його стіл, так і не діставшись до стільця.

– Лоїз, нумо ми з тобою обговоримо все завтра зранку.

– Що тут обговорювати! Підпиши наказ, відправ глашатаїв, щоб завтра зранку вже прийшли перші охочі. Якщо пощастить, усіх десятьох у перший же день і наберемо. Ну, я зупинилася на десяти. І одразу ж почнемо відбір!

– Куди так поспішати-но?

– Треба встигнути до приїзду батьків. А ти куди поспішаєш? До фрейлін?

– До яких таких фрейлін, Лоїз? – пильно втупився він у мене.

– Звідки мені знати, – знизала я плечима. – Може, до якоїсь... Алесії?

Ім’я якось само на язик навернулося. Але чого я ніяк не очікувала – це реакції брата.

– Повтори? – проговорив він, змінившись в обличчі.

Ого! Невже вони дійсно знайомі?!

– Лессі, – широко усміхнулася я. – Мила зеленoока красуня, яка нещодавно вистежила мене.

– Вистежила? – нахмурився брат. – Розповідай.

– Ні вже, – тицьнула я в папери. – Спочатку підпис.

– Ти знаєш, де вона?

– Тобі не сподобається.

– Лоїз!

– Відбір! – знову підсунула я йому папери.

– А Дайран-то згоден? – зітхнув братець. Яка рідкість бачити його не єхидним! І ніби навіть схвильованим.

– Куди він подінеться, – знизала я плечима.

– Тобто ти з ним ще не говорила? – брова братика поповзла вгору, пробуджуючи задрімалу було єхидну.

– Розмову з татусем беру на себе, – запевнила я, не бажаючи присвячувати його в наші з охоронцем стосунки.

– До його повернення я поїду на якісь навчання, май на увазі.

– Їдь! – великодушно дозволила я. – До його повернення в мене вже буде наречений.

– То що там з Алесією? – наче між іншим спитав брат.

– Спочатку підпис і глашатаї, – не дала збити себе з думки я. – Як тільки потягнуться перші женихи, все тобі розповім.

– Лоїз!

– Щоб не скасував указ одразу після підписання, – я кліпнула очима, проте буровлячи брата поглядом.

– Гаразд, – хмикнув він. – Де підписати?

– На своєму королівському бланку, – хмикнула і я, підсуваючи йому один з паперів. – Указ я вже склала.

– Знаючи тебе... не сумніваюся, що це буде феєрично, – братик усе ж відкрив один з численних ящиків свого столу і дістав гербовий папір.

Пробіг мій текст очима. Знову хмикнув – ага, я все продумала, півдня складала!

Переписав – зайшовши йому за спину, я уважно стежила, щоб нічого не додав від себе. А то в королівських справах так: якщо десь щось пропустиш або додаси, одразу сенс може змінитися до невпізнаваності.

– Упевнена? – все ж трохи повернув до мене голову.

Серце кольнуло якимось недобрим передчуттям. Втім, я відмахнулася від нього: не згортати ж з обраного шляху. Тим більше, коли так легко вдалося вмовити брата!

Я навіть не очікувала. Чи то ця Алесія дійсно навіщоcь дуже йому потрібна, чи то він планує добряче розважитися за мій рахунок.

Мене влаштовують обидва варіанти.

– Абсолютно, – озвалася впевнено.

Брат поставив красивий розмашистий підпис, ще й своєю печаткою завізував.

– Тримай, Лоїз. І май на увазі, з батьком і королями Кісетри пояснюватися тобі.

Чорт, і правда, там же ще королі. Гаразд, якось пояснюся.

– Можна подумати, їм нікуди своє дитятко прилаштувати. Знайдуть яку-небудь іншу принцесу.

– Тримай, – братик підсунув мені наказ.

– Глашатаї, Релю, – нагадала я. – Хай зараз же їдуть трубити про відбір.

– Вечір надворі, – кинув погляд у вікно брат.

– Якраз буде ціла ніч на підготовку.

– Ну, дивись, Лойз. Я попереджав.

З цими словами братик викликав свого особистого глашатая і тут же навантажив його дорученням.

Вишколений глашатай не дозволив собі корчити гримаси – ані здивовані, ані перелякані, ані тим більше єхидні.

І щойно він вирушив виконувати завдання, я поспішила до себе.

Простеживши з даху однієї з башточок, як вершники з трубами роз’їжджаються в різних напрямках, доносячи до громадськості указ його високості, я, задоволена, перебралася до свого крила.

Тепер можна і Дайрана обрадувати.

На мою радість, охоронець теж перебував у себе в кімнаті. Втім, якраз час наших вечірніх вилазок. Правда, сьогодні навряд чи кудись підемо. Потрібно проконтролювати підготовку до прийому женихів.

Дайран теж сидів за столом, щось писав. Несподіване видовище!

– Привіт, – стукнула я у стулку вікна.

Він підняв голову, але від мене не сховалося, як однією рукою прибрав папери в шухляду столу.

Це що ще за секрети?

Гаразд, не до того зараз.

– Уже йдемо? – підвівся він мені назустріч.

– Розмова є, – хитнула я головою, залазячи в кімнату.

Дайран підняв брову:

– Ви вирішили познайомитися з принцом, перш ніж остаточно йому відмовити?

– Ще чого! Я за нього не піду, і крапка. Натомість ми влаштуємо відбір.

– Що? – брови Дайрана, здається, в моїй присутності скоро з лоба злазити не будуть.

– Я все продумала, Рель уже підписав указ і відправив глашатаїв. Завтра з самого ранку почнеться попередній етап, за підсумками якого відберуть десять учасників. Якщо ти подасися першим, то в тебе буде додаткове очко. І ще одне за те, що врятував мене. А там і так усіх переможеш, я в тебе вірю. І тоді татусеві не залишиться нічого, як тільки змиритися.

– Не боїшся міжнародного скандалу?

– Ще чого! Наче мою думку хтось питав! Я теж можу міжнародний скандал влаштувати, ще який.

– Угу, відбір наприклад.

– Це не скандал, це один з офіційних варіантів заміжжя! І взагалі, годі базікати, ходімо подавати твою заявку.

– Оце вже ні, – хмикнув Дайран, чим повністю мене ошелешив.

– Що? – звісно, я прекрасно почула, але ця думка ніяк не вкладалася в моїй голові.

Я ж усе продумала! Організувала! Йому ж залишилася сама дрібниця – перемогти на відборі!

– Я в цьому балагані брати участь не збираюся, – ще й руки склав на грудях.