Раді Вас бачити!

Понеділок.

Даринка.

День вчора був цікавим. Ми гуляли з Андрієм у місті, коли провели друзів. Марина у захваті від міста та концерту. Я сама у захваті від концерту, нарешті побувала на концерті цього гурту. Коли ми гуляли з Мариною містом Андрій та Макс ходили весь час позаду нас та не чули про що ми розмовляємо. Марина сказала, що Андрій красивий хлопець, веселий і взагалі цікавий. Не можу з нею не погодитись, адже вона права. Перед від’їздом Марина запросила нас до неї у гості. Дуже хочу до неї поїхати, але думаю, що не вийде, бо ніхто не відпустить. Батьки ніколи не відпускали мене в інше місто саму, а Марині пощастило, адже батьки її мало контролюють. На скільки я знаю, вони весь час у роз'їздах, то в одному місті то в іншому. А Марина практично весь час дома сама. Її контролює лише жінка з сусідньої квартири. Мене ж звичайно беруть завжди з собою. Я б з радістю залишилась жити у Херсоні під наглядом сусідки, але все складається не так.

Сьогодні вже понеділок, ми з Андрієм, Сашею та Тонею доїхали до школи на автобусі, бо на вулиці не та погода аби ось так йти пішки. Ми за ці три місяці навчання це тільки третій раз як  їдемо у школу, а не йдемо.

Почались уроки, сьогодні у нас повинні бути алгебра на якій повинна бути контрольна, англійська мова, українська література, економіка, фізкультура та географія. Урок алгебри у нас повинен бути першим. Але на диво у клас зайшла вчителька української літератури.

— Добрий ранок, клас. Я бачу, ви здивовані побачити не свого класного керівника. Річ у тім, що у вас сьогодні буде три уроки та лише зі мною. Ваша вчителька захворіла і зараз знаходиться у лікарні. Наступний тиждень математику буде вести Галина Іванівна. А зараз про сьогоднішні три уроки. Вони у нас будуть складатися з трьох частин. Перший урок будемо вчити біографію письменника, другий — читатимемо твір, а третій, я дам вам невелику самостійну роботу про біографію та сам твір цього письменника. Але перед тим як почати я повинна вам сказати ще одне. У кінці грудня, перед канікулами буде свято зими, по простому зимовий бал для учнів одинадцятих класів. Ви повинні прийти з парами. На святі будуть обирати найкращу пару вечора. Хлопці запрошують дівчат. А зараз почнімо урок. Відкриваємо підручник на сторінці сорок три. Починаємо читати біографію письменника, а я зараз прийду — вчителька взяла щось з сумки та вийшла з класу. Я роздивилась клас, всі почали як і сказала вчителька “читати” біографію цього письменника. Ніхто її не читав, а почали розмовляти між собою. На мене подивився Андрій. Напевно хотів щось сказати, але тільки посміхнувся, після почав читати книжку. Я теж почала читати біографію цього письменника. Але в цей час думала, цікаво, а що він хотів мені сказати?

Вчителька зайшла у клас зі стаканчиком запашної кави, запах якої розлетівся класом. Запах був таким, що я теж захотіла випити каву. Поки вчителька підійшла до столу та відкривала журнал на мене подивився Андрій.

— Дарино, як на рахунок того, щоб на перерві сходити у буфет та попити каву?

— Я тільки за — сказала я, а після на нас звернула увагу вчителька. Вона зробила нам зауваження, щоб ми не розмовляли, а читали книгу. І як вона почула нашу розмову, не розумію. На скільки я зрозуміла за весь період часу який я вчусь у школі, то це, що у цієї вчительки хороший слух та зір. Кожного хто розмовляє на уроці чує, а списати на її уроці взагалі неможливо. Тому у всіх оцінки у журналі стоять такі як треба, тобто заслужені.

Урок пройшов швидко, ми розбирали біографію письменника. Ми з Андрієм вийшли з класу та пішли у буфет. Довго йти не довелось, бо клас у нас на другому поверсі, а буфет на першому поверсі та дуже близько від класів. Андрій купив нам каву, ми сіли за вільний столик. Однокласник весь час дивився на мене, що мені аж ніяково стало.

— Щось не так?

— Ні. Все добре — він зробив ковток кави — ...я хотів би запросити тебе на бал. Підеш зі мною?

— Піду — сказала не вагаючись я, адже розумію, що окрім нього мене на бал ніхто не запросить. Чому ніхто не запросить? Тому що ні з ким з хлопців я так добре не спілкуюсь. Мені ніяково підійти та заговорити, тим більше я спілкуюсь з Андрієм. Він і ні на мить не полишає мене одну, а це означає я йому подобаюсь. Тільки він якийсь не впевнений та не може в цьому зізнатися. А я перший крок сама робити не буду.

Ми сидимо за столиком й після моєї фрази ми нічого один одному не сказали. Андрій лише дивиться на мене та посміхається. До нас підійшла Інна та присіла, навіть не спитала дозволу. Вона подивилась на Андрія, удала, що окрім нього за столом ніхто не сидить.

— Андрію, підеш зі мною на бал?

Однокласник подивився на неї здивовано, а мені вже стало зрозуміло якою буде його відповідь, він щойно мене запросив на цей бал, а отже він відповість “ні”.

— Я вже запросив Дарину на бал, тому ні. Знайди собі іншого. А взагалі, якщо ти не бачиш, то ми розмовляємо

— Чомусь я цього не помітила. Ну, добре, піду краще — вона встала зі стільця та пішла.

— Якби ти не запросив мене на бал, то погодився піти з нею?

— До чого це питання?

— Просто цікаво

— Ні. Я б запросив когось іншого, якби тебе не було — він посміхнувся та подивився на годинник, який висить у нього на лівій руці — ...пішли на урок, а то перерва майже закінчилась

Ми зайшли у клас коли продзвенів дзвоник, сіли на свої місця. Вчителька почала щось розповідати про письменника далі, а я думала лише про те, що сказав Андрій. Він ще мені сказав, що якби залишився вибір між Інною та Танею, нашою старостою, то він обрав би Таню. Це ж на скільки йому не подобається Інна? Це просто не зрозуміло, чому він з нею так пристрасно цілувався. Можливо це вона його поцілувала, а він... просто не міг встояти від цього поцілунку. Знову якій дурні думки лізуть у голову.

Андрій.

Вчора практично цілий день гуляв з Дариною. Ми гуляли у центрі, були на даху Ратуші та просто гуляли парком, а під кінець зайшли у кав’ярню. Коли ж повернулись додому через дві години зідзвонились та доробили домашнє завдання на весь тиждень. А сьогодні такий сюрприз. Зимовий бал для випускників, це круто. Тому, я не думаючи запросив Дарину піти зі мною. А вчинок Інни мене зовсім не здивував. Я думаю, що вона знову хоче посварити мене та Дарину, а я ж тільки-но попросив вибачення перед нею. Сподіваюсь Інна більше не буде лізти до мене зі своїми поцілунками. Але якщо таке повториться, то треба буде їй сказати, що вона мені не цікава.

Вдалось навіть перед від’їздом Марини та її хлопця поговорити з Мариною. Вона багато цікавенького розповіла про Дарину. Тепер я ще більше дізнався про неї. Виявляється за час який вони знайомі, у житті Дарини багато чого трапилось. Дарина виявляється вже зустрічалась з якимось хлопцем, але він так жорстоко її кинув. Тепер вона не вірить у кохання на відстані. Чесно, я теж в таке не вірю. Ну не можуть люди зустрічатись тільки по відеозв’язку. Як не крути, а кохання на відстані бути не може.

Сьогодні не день, а сюрприз. Три уроки це круто, але те, що математику у нас буде вести інша вчителька це дуже погано, адже знаю її. Вона декілька разів вела у нас алгебру і це нічим хорошим не закінчувалось. Наша класна керівничка кращий вчитель з математики, хоча методи у неї не дуже.

Закінчились всі уроки. Останнім уроком у нас була самостійна робота. Вона для мене була легка. Що там запам’ятати дати, коли жив та що робив письменник, а його твір взагалі легко запам’ятовується. Тому ці тести виявились легкими. Зараз ми з Дариною вийшли зі школи та пішли у напрямку наших будинків.

— Як думаєш, як ти написала самостійну роботу?

— Питання були легкими, тому я думаю, що оцінка повинна бути хорошою. А, ти?

— Я впевнений на сто відсотків, що теж все написав правильно

— Впевненість на сто відсотків? — здивовано запитала однокласниця.

— Так. Там нічого складного не було. А ось як брат написав я не знаю. З оцінками по цьому предмету у нього не дуже. У нас веселий екзамен у сьомому класі був. Я тобі розповідав?

— Не пригадую, а що, було?

Я розповів Дарині про все що було на екзамені. Вона довго сміялась, а після сказала, що у неї також у сьомому класі був екзамен. І оцінки вона отримала хороші, навіть одинадцять балів було по українській літературі.

Ми підійшли до будинку Дарини. Вона подивилась на мене.

— У нас з завтрашнього дня починаються контрольні, тому готуватись будемо до них щодня

— Це просто чудово, адже з твоєю допомогою у мене покращились оцінки. І вже хочеться, щоб пошвидше був бал

— Повністю з тобою згодна. Дякую за запрошення — Дарина посміхнулась — зідзвонимось через годину — ми з нею обійнялись, вона зайшла у під’їзд, а я пішов додому.

Прийшовши додому, я зрозумів, що дома нікого немає, бо було занадто тихо. Я зняв з себе верхній одяг та вирішив пройтись по квартирі. Заглянув у всі кімнати і дійсно у квартирі нікого немає. Зате на своєму столі я побачив записку. В ній йшлося про те, що батьки поїхали у Київ до сестри. Їх не буде до суботи. Цікаво, що там у неї сталося? Чи то може вони просто так її навідають? Хоча якби вони просто так поїхали, вони б попередили не папірцем, а сказали б чи то за вечерею, чи то зранку перед школою. І це виходить сьогодні весь вечір та ніч я буду у квартирі сам, бо брат пішов до Тоні. І він буде там ночувати. Декілька разів залишався дома сам і мене це ніколи не радувало, адже ні з ким поговорити, дома тиша, яка нагнітає сум. Але сьогодні такого не буде, бо я тепер кожен вечір розмовляю з Дариною. Сьогодні не виключення, тому я швидко переодягнувся у домашній одяг, зробив собі обід, приготував собі два бутерброди та чорний чай з лимоном та сів за комп’ютер. Як тільки відкусив шматочок бутерброда, то побачив повідомлення від Дарини. Невже так швидко година минула? І воно так і є. Вже минула година. Я подзвонив однокласниці, вона швидко відповіла. Я її побачив усміхнену, з іншою зачіскою. У неї в школі була просто коса, а зараз зробила собі дульку, а одягнена вона у синій светр, мабуть, у квартирі холодно. Що на ній ще було я не побачив, бо видно її трохи нижче плечей.

За декілька годин ми закінчили робити уроки. Дарина відклала зошити, бо трохи було видно її стіл, а на ньому нічого не лежало, окрім телефону.

— Що робитимеш коли поговоримо? — запитав я.

— Не знаю, швидше за все поговорю з Мариною, а після буду відпочивати. А, ти?

— Я теж відпочивати буду. У мене сьогодні нікого дома немає, тому відпочиватиму у тиші — я посміхнувся — до речі, як на рахунок того, щоб завтра після уроків погуляти у парку?

— Я не проти, якраз свіжим повітрям подихаємо, відпочинемо після важких контрольних. Ти ж пам’ятаєш у нас їх завтра дві

— Пам’ятаю, з алгебри та біології — Дарина на секунду відвернула увагу від розмови та щось крикнула, а після подивилась на мене.

— Ну, добре. Мені вже треба йти, бо кличуть. Зустрінемось завтра на уроках. Бувай — вона швидко відключилась від розмови. А я тим часом від’єднав ноутбук від зарядки та сів на ліжко. Вирішив подивитись фільм, який Сашко з Тонею вже бачили і тільки про нього й розмовляють. А я його не бачив та навіть не можу зрозуміти про що вони говорять та підтримати розмову.