Раді Вас бачити!

П’ять днів потому.

Андрій.

За ці п’ять днів я не бачився з Даринкою взагалі. Річ у тім, що я разом з братом та батьками їздили до сестри. Виявляється вона розлучилась з чоловіком. У них був суд з приводу доньки. Яку залишили матері. І стало зрозуміло куди це батьки поїхали без попередження тоді коли я був один дома. А їздили ми всі разом, щоб забрати сестру та її доньку до нас. Ох, і веселе ж у нас тепер життя буде. У нас тепер є нова мешканка, її звати Кіра. Тобто донька моєї сестри, яку звати Кіра. Я її побачив вперше п’ять днів тому. І мені стало зрозуміло, що вона не дасть нікому засумувати. Кіра прив’язалась зразу й до мене та до Сашка. Це з одного боку добре, а з іншого, коли ми будемо йти, то нікому не буде сумно. Вона буде плакати. Це вже перевірено. І таке вже було не раз.

Приїхали ми сьогодні о п’ятій ранку. Я зразу ліг спати з думкою про те, що коли прокинусь напишу або подзвоню своїй Даринці. Я з нею розмовляв лише телефоном за п’ять днів всього два рази. А, ну, так ще звісно листувались повідомленнями в Інстаграмі. Це аж ніяк не весело. Вже скучив за її посмішкою, її обіймами та голосом. Прокинувся я о дев’ятій ранку через плач своєї племінниці. Вона буде неначе якийсь будильник, але не запрограмований на якийсь конкретний час і це жорстоко. Я так розумію ми з братом були такі ж. І як мені шкода своїх батьків, що словами не передати. Тільки но розплющив очі та взяв телефон у руки, побачив, що Даринка мені щойно написала. Ми з нею домовились, що приблизно у цей час будемо писати один одному.

“Привіт. Як справи? Ти вже у Львові? Чи ще в дорозі додому?” 9:04

“Привіт, я вже дома. Ось поспати видалось чотири години. Зустрінемось сьогодні? Я за тобою дуже скучив” 9:05

“Авжеж зустрінемось. Я теж за тобою скучила” 9:06

“Тоді давай через годину я підійду до твого будинку” 9:07

“Добре. Зустрінемось через годину” 9:07

Нарешті через годину побачу Даринку. Щоб не запізнитись, я швиденько встав та пішов вмиватись. Вийшов з кімнати та побачив як сестра ходить по вітальні та заколисує Кіру, а та своєю чергою плаче. Настя побачила мене та попросила підійти, що я й зробив.

— Потримай її, будь ласка, а я піду суміш їй зроблю — мені нічого не залишалось як підійти та взяти Кіру на руки.

— Тільки швиденько, бо мені треба збиратись

— Куди?

— На побачення — сестра на мене подивилась з посмішкою, але нічого не сказала, а просто пішла робити донці суміш. Я простояв заколисуючи племінницю хвилин п’ять. Нарешті повернулась Настя з пляшечкою якоїсь білої рідини. Я віддав їй Кіру, а сам пішов вмиватись. П’ять хвилин втрачено, тому треба ще швидше збиратись.

Година минула швидко, що й не помітив. Я встиг лише вмитися та випити чашку кави, ну ще й одягтись. Весь інший час пішов на розмови з сестрою та допомогою їй з Кірою. Щось мені здається, що додому я не буду хотіти поспішати, бо тут можуть попросити зробити те, що треба робити годинами. А я до цього ще не готовий.

Я підійшов до під’їзду Даринки. І як виявилось вчасно, адже вона вийшла з під’їзду, зразу як я підійшов. Вона посміхаючись подивилась на мене. Я підійшов до неї та міцно її обійняв, а після ще й поцілував у губи. Нарешті довгоочікувані обійми та поцілунок.

— Привіт, сонечко

— Привіт, що будемо робити?

— Як ти дивишся на те, щоб піти кудись поїсти, бо я не встиг

— Тільки за, бо теж не снідала

— Тоді ходімо у кав’ярню... у мою одну з найулюбленіших

— У тебе ж наче в центрі найулюбленіша кав’ярня

— Так і є, але у цьому районі теж є улюблена — я посміхнувся, взяв Дарину за руку та пішли у кав’ярню.

Ми зайшли у кав’ярню. Порівняно з вулицею у приміщенні спекотно, тому до того як сісти за вільний столик, ми з Дариною зняли курточки. Сіли за столик та почали розглядати меню. У цій кав’ярні є сети зі сніданків, що дуже зручно. Ми замовили два різних сети, але вони були з однією ціною. Даринка взяла собі яєчню з салатом та каву, а я взяв собі французькі тости й теж каву. Поки ми чекали наше замовлення, то я весь час дивився на своє сонечко, тобто Даринку. Не бачив її п’ять днів, а таке відчуття, що не бачив місяць, а то й рік.

— Що робила всі ці п’ять днів, поки ми не бачились?

— Нічого цікавого. Вчора день був набагато цікавіше ніж всі інші. Зустрічалась з Тонею, ходили гуляти — я не здивований її словам аж ніяк. Вони дійсно подружились, ну не такі звісно подружки як з Мариною та все ж близько до цього

— Що робили?

— По магазинчиках пройшлись, у кінотеатрі були. Загалом цікаво провели час — нам принесли страви, ми почали їх їсти — а, ви що робили у Києві?

— До нас переїхала знову жити сестра. Вона поїхала від нас два роки тому, одружилась. Але тепер розлучилась з чоловіком та приїхала додому з маленькою донькою

— У тебе є племінниця?

— Так, звати Кіра. Плаксива така, що просто жах. Сьогодні від її плачу прокинувся

— А, скільки їй років?

— Їй всього пів року

— Така маленька — Даринка посміхнулась — тоді мені зовсім не дивно чому вона плаче... а у мене племінників не буде, бо я єдина дитина у сім’ї — Даринка знизила плечима та похмуро на мене подивилась — але це нічого. Що будемо робити коли поснідаємо?

— Не знаю. До мене не підемо, бо у мене дома всі є. Навіть Сашко дома...

— Тоді до мене. Сьогодні батьки для мене сюрприз зробили

— Який?

— Тато поїхав у відрядження на тиждень, повернеться лише тридцять першого грудня ввечері, якраз під Новий Рік. А бабуся з мамою теж поїхали. У мами знову якась фотосесія в іншому місті. Вона завжди бере з собою бабусю. Тому дома я буду сама. Якщо хочеш відпочити від шуму, то можеш у мене залишитись

— Було б чудово — я здивувався пропозиції Даринки й не можу відмовитись від неї. Ми доїли наш сніданок та вирішили зразу йти до неї додому. У мене Даринка вже була, а я у неї ще ні. Цікаво як виглядає її кімната. Звісно бачив її по відео, але це не те, бо наживо воно виглядає зовсім по-іншому.

Ми прийшли до неї додому. У неї виявляється трикімнатна квартира. І одна кімната саме Даринки. Ми зайшли у її кімнату, я почав її роздивлятись.

— У тебе тут так затишно — біля столу у неї по обидві сторони стояли шафи, в яких лежало безліч різних речей. А саме іграшки, статуетки, книжки. Впало на очі зразу дві статуетки на яких було написано “Home sweet home” та “I love Kherson”. На стіні висять фотографії, де Дарина на конкурсі з повітряної гімнастики та звичайно ж декілька фотографій з її медалями.

— Мені Марина теж саме сказала

— І вона таки не помилилась. Що будемо робити?

— Ну, приставки у мене немає, тому є лише один варіант. Як на рахунок подивитись якийсь фільм?

— Я не проти — ми сіли на ліжко, Дарина знайшла якийсь американський фільм про Різдво та ми почали дивитись. Продивились хвилин п’ятнадцять, мені стало нудно. Не таким я уявляв сюжет цього фільму. А ще й плюс до того згадав, що не сказав нічого Дарині про Новий Рік.

— Даринко — сказав я, вона поставила на паузу фільм — як ти будеш святкувати Новий Рік?

— Напевно як завжди у колі сім’ї, а, що?

— У мене є пропозиція. Як на рахунок того, щоб святкувати його разом. Ми з Сашком орендуємо будинок. Якраз познайомлю тебе зі своїми друзями

— Було б чудово та не знаю чи відпустять мене. Я запитаю, сподіваюсь, що батьки не будуть проти — вона посміхнулась.

— Запитай, бо свято вже скоро

Ми з Даринкою так заговорились, що про фільм забули. Ввечері мені подзвонила мама, питала куди я зник. Сказавши їй, що я у своєї дівчини, мама заспокоїлась. Ну, звісно ж дозволила залишитись. Сашкові вона ж не забороняє ночувати у Тоні, тому й мені дозволила залишитись у Даринки.

Коли ми зголодніли, то разом приготували вечерю. Виявилось, що Даринка не вміє готувати. А ось і перший недолік. Чесно, я думав, що вона вміє готувати, а тут виявилось, що ні. Тому вона лише підготувала інгредієнти, а я приготував вечерю. Та це й нічого, що вона не вміє готувати, адже це для мене не головне.

Повечерявши о десяті вечора, Даринка все прибрала і ми пішли лягати спати. Вперше за весь час я залишився у дівчини дома. І тепер ще буду спати разом з нею. Ми лягли спати, я міцно обійняв Даринку та швидко заснули. У неї вдома так тихо, так добре. Не уявляю як у мене зараз дома. Точно не така ідеальна тиша, це сто відсотків.

Прокинувся я від тихого голосу Дарини.

— Соня, прокидайся — я повернувся з живота на спину та побачив, що Дарина стоїть з тацею у руках.

— Котра година?

— Вже десята. Тому вставай — вона поставила тацю на тумбочку, присіла до мене на ліжко, а після поцілувала у губи — я нам каву зробила — вона дала мені чашку з кавою — може я готувати й не вмію, зате каву роблю смачну — я зробив ковток кави.

— Дійсно, дуже смачна, дякую — я посміхнувся та поставив чашку на тацю. Дарина теж поставила чашку на тацю. Після вона трохи до мене підсіла, ми почали цілуватись та через декілька хвилин почули як двері квартири відчиняються, що дало нам привід зупинитися.

— Даринко — ми почули голос якоїсь жінки.

— Це моя мама — сказала швидко однокласниця — я йду до неї, а ти швиденько одягайся

— Добре — Даринка вибігла з кімнати. Я не чув про що вони розмовляють та одну фразу жінки почув добре. Вона запитала чи у них у гостях хтось є. Ну й відповідь Даринки я почув.

За декілька хвилин у кімнату зайшла Даринка та подивилась на мене.

— Ти й ліжко застелив? — запитала вона здивовано.

— Так.

— Ходімо на кухню, поснідаємо. Заодно познайомишся з моїми мамою та бабусею

— Я сподіваюсь вони нічого не сказали поганого, що я тут

— Та що ти мама розпливлась в усмішці, коли я сказала про тебе

Ми вийшли з кімнати. Йдучи у кухню, ми почули сміх який був з кухні. Це означає у батьків однокласниці хороший настрій. Ми зайшли на кухню, на нас звичайно ж зразу звернули увагу.

— Сідайте за стіл, будемо снідати та знайомитись — сказала жінка. Ми сіли за стіл, а після мама та бабуся мені сказали як їх звати. Маму Дарини звати Поліна Павлівна, а бабусю Юлія Андріївна. Вони мені ставили багато запитань на які я з легкістю відповідав. Коли я сказав, що я завдяки Даринці став краще вчитися, то вони розпливлись в посмішках. Поліна Павлівна сказала, що Дарина з першого класу почала добре вчитись та й взагалі їй подобається вчитись. Я ж розповів про свою сім’ю та якою вона зараз стала з переїздом сестри та її дочки. І зрозумів, що мама та бабуся однокласниці не проти аби я іноді залишався у них ночувати. Бо ж перед важким навчальним днем треба виспатись, відпочити, а у мене дома це зробити буде дуже складно. Я звісно тільки за те, щоб залишатись у Даринки частіше, як це робить Сашко. Він часто залишається ночувати у Тоні. І щось мені підказує, що буде там залишатися частіше, ніж зазвичай. Це звісно добре, що вони мені дозволили залишатись, але я ще не знайомий з татом Даринки та не знаю як він відреагує на мою присутність тут.

Я не втрачаючи можливості запитав чи може Даринка святкувати зі мною Новий Рік. На що мені сказали, що звісно вони її відпустять лише є одна умова. Умова полягає у, тому що Даринку до того будинку привезе тато, щоб він знав де вона буде святкувати. Я нічого не маю проти цього, тому погодився. Сподіваюсь, що все так і буде. І ми будемо святкувати Новий Рік разом.