Раді Вас бачити!

Наступні три дні перетворилися для Рубі на витончені тортури.

Клуб "Red Velvet" раптом став тісним. Куди б вона не пішла — до гримерки, до бару чи на репетицію, — вона всюди відчувала присутність Марго. Це було схоже на запах озону перед грозою: ти ще не бачиш блискавки, але шкіра вже відчуває електричний розряд.

Марго була всюди. І водночас — ніде.

Вона рухалася клубом як привид. Ось вона сміється біля службового входу з охоронцем, підкурюючи йому цигарку. А ось вона вже біля бару, протирає келихи й про щось жартує з барменом Луї.

Щоразу, коли Рубі намагалася підійти, Марго розчинялася.

Варто було Рубі зробити крок у її бік, як Марго раптом згадувала про "термінову справу", пірнала в натовп або починала гучну розмову з кимось із персоналу, удаючи вигляд, що "Королеви" не існує.

Це була гра. Жорстока, дитяча гра в хованки, де ставкою було життя.

Рубі стояла за лаштунками, стискаючи в руках холодну дверну ручку. Вона бачила, як Марго проходить коридором, несучи стос рушників.

— Марго! — покликала вона, забувши про обережність, її голос луною відбився від голих стін.

Марго навіть не сповільнила ходи. Вона лише на секунду напружила спину, але не обернулася.

— Марго, стій! — Рубі кинулася за нею, цокаючи підборами. — Тобі не можна тут бути. Ти не розумієш...

Марго звернула за ріг і зникла за дверима чоловічої вбиральні, звідки почувся грубий регіт Ріккі Блейна. Рубі зупинилася як вкопана. Вона не могла піти туди. Не тоді, коли Ріккі був там.

Її накрила хвиля безсилої люті й страху. Марго думала, що це гра. Вона думала, що може обіграти Торна на його ж полі. Вона не бачила того, що бачила Рубі: як Торн дивиться на нову танцівницю. Як хижак на здобич, яку цікаво спочатку загнати, а потім розірвати.

— Дурепа, — прошепотіла Рубі, притулившись чолом до холодної стіни. — Яка ж ти дурепа.

Вона повернулася до своєї гримерки. Руки тремтіли. Вона вирвала листок із блокнота і швидко, ламаним почерком, написала:

"Він не людина, він чудовисько. Він зламає тебе, як ламає всіх. Якщо тобі дороге життя — зникни сьогодні ж вночі. Не повертайся. Р."

Вона склала записку вчетверо. Коли ніхто не бачив, Рубі прослизнула до спільної гримерки танцівниць і поклала папірець на столик, який зайняла Марго — просто біля її баночки з гримом.

Ввечері, після виступу, Рубі знову проходила повз.

Серце калатало. Вона сподівалася, що стіл буде порожнім. Що Марго прочитала, злякалася і втекла.

Вона зазирнула всередину. Гримерка була порожньою. На столику Марго папірця не було.

Рубі полегшено видихнула... поки її погляд не впав на сміттєвий кошик біля дверей.

Поверх використаних серветок і зламаних шпильок лежала її записка. Вона була зім'ята в грубу, недбалу кулю. Її прочитали. І викинули, як сміття.

Рубі повільно підняла погляд на своє відображення в дзеркалі навпроти. В її очах застигли сльози, але губи стиснулися в тонку лінію.

Марго не збиралася тікати. Вона оголосила війну. І Рубі зрозуміла, що більше не може стояти осторонь.

Для Марго клуб "Red Velvet" не був храмом музики чи розпусти. Це був годинниковий механізм. І вона збиралася розібрати його на запчастини.

Поки інші дівчата пліткували в гримерці або поправляли макіяж, Марго працювала. Її зброєю була усмішка і вміння слухати.

— Ти працюєш у нічну в суботу, Майку? — вона грайливо провела пальцем по рукаву кремезного охоронця біля чорного ходу. — А я сподівалася, що хтось проведе мене додому... Тут такий страшний провулок.

Майк, чоловік з інтелектом шлакоблока, розплився в усмішці.

— У суботу я вихідний, лялечко. Але тут буде Тоні. Він, звісно, старий і глухий на одне вухо, але стріляє непогано.

Марго подумки поставила галочку. Тоні. Глухий на одне вухо. Чудово.

— Шкода, — зітхнула вона, вдаючи розчарування. — Ну, доведеться терпіти Тоні.

Вона відійшла, ховаючи хижий блиск в очах. Інформація збиралася по крихтах: графік змін, звичка бармена виходити покурити о другій ночі, скрипуча третя сходинка на сходах до кабінету.

Але їй потрібно було більше. Їй потрібен був "тест-драйв".

Коли в залі почалася метушня перед вечірнім шоу, Марго непомітно прослизнула на службові сходи, що вели на другий поверх. Туди, де сидів "павук".

Вона рухалася безшумно, ступаючи на носки. Коридор був порожнім. Світло тут було тьмяним, килимова доріжка поглинала звуки кроків.

Ось вони. Дубові двері кабінету Торна.

Марго зупинилася, прислухаючись. Тиша. Вона знала, що за цими дверима стоїть сейф. Вона вже бачила його нутрощі у своїх снах.

Вона пройшла повз двері до кінця коридору, де було невелике вікно, завішене важкою портьєрою. Марго обережно відсунула тканину. Вікно виходило на пожежну драбину.

Вона спробувала раму. Зафарбована. Не відчинялася роками.

— Дідько, — прошипіла вона ледь чутно.

Марго дістала з кишені тонку металеву пилочку для нігтів. Кілька точних, впевнених рухів під рамою — фарба хруснула. Вона натиснула сильніше. Вікно піддалося на міліметр.

Є контакт. Шлях відходу готовий.

Раптом знизу, зі сходів, почулися кроки.

Марго миттєво заховала пилочку і розвернулася. На її обличчі за секунду намалювався вираз повної розгубленості.

— Ей! Ти що тут робиш? — це був Ріккі, він дивився на неї підозріло, рука потягнулася до піджака.

— Ой, Ріккі! — Марго видихнула, притиснувши руку до грудей. — Ти мене налякав! Я шукала... ем... комору з рушниками. Луї розлив шампанське, там такий безлад, а я... здається, я заблукала. Тут все таке заплутане!

Ріккі розслабився, прибираючи руку від зброї. Його погляд знову став масним, ковзаючи по її ногах.

— Комора внизу, дурненька. Сюди ходити не можна. Бос не любить гостей.

— О, вибач, я не знала! — вона підійшла до нього, проходячи небезпечно близько. — Ти ж не скажеш йому? Я не хочу неприємностей у перший тиждень.

— Не скажу, — він підморгнув. — Якщо будеш хорошою дівчинкою.

— Буду, — пообіцяла вона, ледве стримуючись, щоб не плюнути йому в обличчя.

Коли вона спустилася вниз, адреналін все ще гупав у скронях. Вона пройшла повз сцену і побачила Рубі.

Співачка стояла в кулісах, нервово смикаючи рукавичку. Вона помітила Марго, і в її очах знову спалахнула та сама благальна тривога. Та сама, що була в записці, яку Марго викинула.

"Він зламає тебе", — писала Рубі.

Марго відчула, як всередині підіймається хвиля глухої люті. Їй хотілося підійти, схопити Рубі за ті ідеальні, крихкі плечі й струснути так, щоб із неї злетіла ця маска мучениці.

"Ти думаєш, я слабка? — кричав її погляд. — Ти думаєш, мене треба рятувати? Це тебе треба рятувати, Роуз. Ти продала свою свободу за це намисто, а я свою візьму сама. Разом із відсотками".

Марго відвела погляд і рішуче попрямувала до гримерки.

План був готовий. День святого Валентина. Через чотири дні. Коли всі будуть п'яні від кохання і шампанського, вона зробить свій хід. І тоді побачимо, хто кого зламає.

Кабінет Сайласа Торна знаходився на другому поверсі, нависаючи над залом як капітанський місток. Тут було тихо. Звукоізоляція відсікала джаз і сміх, залишаючи лише важку, гнітючу тишу, що пахла шкірою, дорогим коньяком і небезпекою.

Рубі стояла перед масивним столом, випрямивши спину як струну. Вона знала: тут не можна показувати страх. Страх збуджував Торна.

Поруч із нею, за крок, стояла Марго. Вона виглядала розслабленою — руки в кишенях штанів, зухвалий нахил голови. Але Рубі бачила, як напружилися м’язи на її шиї. Марго не дивилася на боса. Її погляд ковзав по кімнаті, затримуючись на картині, за якою, як знали вони обидві, ховався сейф.

Торн сидів у кріслі, повільно крутячи в руці склянку з бурштиновою рідиною. Він мовчав, насолоджуючись ефектом своєї присутності.

— Знаєте, чому я вас покликав? — нарешті порушив він тишу, і його голос був тихим, вкрадливим.

— Ми щось порушили? — запитала Марго. 

У її тоні було рівно стільки поваги, щоб її не пристрелили на місці, і стільки зухвалості, щоб це зацікавило. Торн усміхнувся краєчками губ.

— Навпаки. Ви створили дещо цікаве.

Він підвівся і повільно обійшов стіл.

— Я спостерігаю за вами останні дні. Повітря між вами... — він зробив паузу, зупинившись між жінками, — воно наче наелектризоване. Ви ненавидите одна одну? Чи, може, заздрите?

Рубі мовчала, дивлячись перед собою. Марго хмикнула.

— Скажімо так, у нас різні погляди на мистецтво, — кинула вона.

— Чудово, — Торн плеснув у долоні. — Конфлікт — це саме те, що продається найкраще. Люди втомилися від солодких пісень про кохання. Вони хочуть драми. Вони хочуть бачити боротьбу.

Він знову сів на край столу, нависаючи над ними.

— У День святого Валентина тут збереться весь цвіт міста. І я хочу дати їм шоу, яке вони не забудуть. Не сольний виступ, Рубі. І не твої дикі танці, Марго.

Він перевів погляд з однієї на іншу.

— Я хочу дует.

Рубі здригнулася, ніби її вдарили.

— Дует? — перепитала вона. — Але, Сайласе, ми... ми не спрацьовані. У нас різний стиль.

— Тоді спрацюйтеся! — різко відрізав Торн, і його очі холодно блиснули. — Ти — лід, Рубі. Холодна, недосяжна королева. А ти, Марго — вогонь. Вулична, брудна пристрасть. Змішайте це. Я хочу бачити на сцені іскри. Я хочу бачити, як ви намагаєтеся перевершити одна одну.

Він підвівся, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

— У вас є чотири дні. Репетируйте вдень, вночі — коли хочете. Але чотирнадцятого лютого ви вийдете на цю сцену разом. І якщо це буде погано... — він не договорив, але його погляд впав на важке прес-пап'є на столі, яким він якось розтрощив пальці картковому шулеру. — Ви мене зрозуміли.

— Зрозуміли, — глухо відповіла Рубі.

— Як скажеш, бос, — кивнула Марго.

Вони вийшли з кабінету мовчки.

Тільки коли важкі двері зачинилися за їхніми спинами, відрізаючи їх від погляду Торна, Рубі зупинилася. Вона повернулася до Марго. Її обличчя було блідим.

— Ти хоч розумієш, що він робить? — прошепотіла вона. — Він стравлює нас.

Марго подивилася на неї. В її очах не було співчуття, лише холодний розрахунок і щось схоже на тріумф.

— Нехай стравлює, — сказала вона, проходячи повз Рубі й зачіпаючи її плечем. — Мені це підходить. Готуйся, "Королево". Доведеться тобі трохи попітніти, щоб встигнути за мною.

Вона пішла коридором, карбуючи крок.

Рубі залишилася сама. Вона притулилася потилицею до стіни, відчуваючи, як пастка закрилася.

Тепер їм доведеться бути разом. Дихати одним повітрям, репетирувати до знемоги, торкатися одна одної.

І Рубі боялася цього понад усе, тому що Марго — єдина людина у світі, яка здатна побачити під шаром гриму і діамантів справжню Розалін.

Якщо Марго підійде занадто близько, ідеальна броня "Королеви" трісне. А якщо Торн побачить під маскою живу жінку з почуттями — він знищить їх обох.

Витримати ненависть Марго було важко. Але витримати її близькість і не розсипатися на шматки — Рубі не знала, чи вистачить їй на це сил.