Спочатку:
На сторінку книги
Вечір у Лас-Вегасі. Розкішний ресторан, тьмяне світло лампи над столом із білосніжною скатертиною, блискуче скло келихів, бульбашки шампанського, червоне вино з п'янким запахом хорошого року, прекрасна дівчина з елітного ескорту щиро сміється над жартами. Та з'явилася велетенська тінь і нахабно зі скреготом підсунула до столика третій стілець.
Ведмідь сів за стіл навпроти Сержанта, налив собі вина, випив ковток і посміхнувся білозубою посмішкою, схожою на справжній ведмежий вищир.
– Це ти, оце, зараз серйозно? – запитав Сержант у старого друга і суперника.
– Дуже, – вишкірився Ведмідь, – і тобі, це, оце, зараз дуже важливо.
– Нічого собі, – хмикнув Сержант.
У ресторан влетіла Лисиця. За нею закотився масивний та кремезний Кабан. А слідом прийшов Кіт, він допомагав іти Кларку, бо того нудило та хитало. Психолога обережно всадовили за стіл, сержант дбайливо тицьнув йому в руки келих з водою. Попросив офіціанта принести таблетку, що знімає алкогольну інтоксикацію.
Дівчина з елітного ескорту намагалася стати непомітною, із подивом спостерігала за тим, як небезпечні люди приходять та безцеремонно сідають за стіл. Вона знала, що це не бандити, а солдати спецвійськ, адже її робота записувати розмови та провокувати щедрого кавалера на відвертість. Але Сержант прекрасно розумів, що йому ніколи не дозволять поспілкуватися з простою жінкою. Не мало значення, чи замовить він ту жінку, чи познайомиться на вулиці, це завжди буде якийсь дрібний спецагент. Що навіть цікавіше. Він тицьнув дівчині в руку гроші, подякував за прекрасний вечір, підвівся, щоб провести її до дверей. Уже на виході, ведучи під руку свою чарівну шпигунку, Серж побачив Лося, кивнув йому у бік столу, де в колі світла зібралася частина групи Альфа та Ведмідь.
На вулиці сержант зупинив таксі, посадив у нього дівчину, заплативши таксистові за проїзд з великими чайовими, зустрів Вовка, разом вони повернулися в зал ресторану. Сержант чекав, що йому скажуть усі. І що могло статися такого, якщо всі так швидко збіглися?
Лось посміхнувся, приклав палець до тонких вуст, виразно дивлячись на товаришів і Ведмедя. Потім увімкнув пристрій, який сам винайшов, знайшов під квіткою на вазі сіре щось, схоже на жуйку – це був пристрій для прослуховування, Лось розчавив його пальцями.
– Можете говорити, – повідомив із виглядом переможця.
Чоловік у фургоні, припаркованому за рестораном, нервово зірвав навушники:
– Хитрі виродки. Добре, спробуємо інакше, і без того зрозуміло, що будуть намагатися врятувати свого начальника.
У напівтемному залі ресторану солдати у цивільному одязі сиділи за круглим столом. Вони схилилися до тьмяної лампи.
Ведмідь розповів про викрадення містера Сміта і прибульців, а також про те, куди їх мають завезти.
Сержант уїдливо запитав:
– Тобі що до того? Чому ти хочеш летіти з нами?
Ведмідь хитро примружився, погладив чорну, гладенько голену голову, відповів правдиво. Він знав, що у групі є телепат, сидить за столом разом з усіма, хоча, бідний, страждає від надлишку спиртного в організмі, та чує думки чіткіше, ніж тверезий.
– У Кліма з групи Берсека дядько працює в лабораторії Яматау, – почав свою розповідь Ведмідь, – від того дядька ще до нашої пригоди у джунглях прийшов лист про те, що він виходить на пенсію. А коли ви повернулися на корабель, Клім отримав лист від адміністрації бази, де говорилося, що дядько той несподівано помер. Берсек попросив відвести його у гору, думав, наш рівень доступу допоможе потрапити на територію бази, та нас не пустили. Клім вирішив влізти туди через інший вхід, там щось дядько йому розповідав, я відмовляв, обіцяв, що ми й так вивернемо ту базу. Але Клім таки проліз туди й пропав. Я найнявся допомогти росіянам захопити ваших, вони мене на базу не взяли. Ще й заплатили половину суми. Піду тепер з вами, дізнаюсь, що з Клімом, та й допоможу, чим зможу. Берсек поривався, та я йому про це ще не розповідав.
– Правду каже, – підтвердив Кларк і гикнув, – щоб я ще хоч ковток випив, гидота яка.
Кабан поплескав Кларка по плечу. Лось стримано, навіть співчутливо посміхнувся. Сержант запитав у Кларка:
– Зрадить? Працює на начальство Яматау?
– Ні, – відповів Кларк, схопився за голову, застогнав – обертається. І додав: – Він за тебе життя віддасть.
– Це любов, – насміхалася Лисиця.
– Ідіоти, – буркотів Ведмідь.
– Лосю, викликай машину і полковника, – наказав Сержант.
До столу, за яким сиділи солдати, сміливо підійшов молодий чоловік, що, певне, щойно виповз із форми й заповз у чужий костюм. Піджак він посмикував, бо той був короткий і стискав плечі, обмежуючи хлопця в рухах. Чоловік зачепив стілець, на якому сидів Кіт, простягнув руку до Лисиці й, почервонівши, вимовив:
– Я можу вас запросити до танцю?
Лисиця подивилася на сержанта, сержант – на Кларка, Кларк провів долонею собі по горлу, Сержант повернув погляд Лисиці й кивнув на Кларка. Вони дуже добре розуміли один одного. Лисиця простягнула руку кавалеру.
Танцював незнайомець погано. Як висловився Кларк:
– Ні, не Джеймс Бонд, аж ніяк не Джеймс Бонд.
У танці молодий чоловік максимально наблизився до дверей кухні, де замість тоненьких юних офіціантів стояли двоє кремезних дядьків.
– Ведмідь і Кіт – допомагаєте Лисиці. Я, Лось і Кабан прикриваємо Кларка, Вовк замикальний. Прориваємося до головного виходу. Зустрічаємося в аеропорту на нижньому восьмому полі. Зрозуміло? – солдати кивнули. – Починаємо, коли я покладу гроші на стіл, – хижо посміхнувся Серж і поклав гроші на стіл.
