Раді Вас бачити!

Розділ 2. Ціна вибору

Темрява печери розірвалася спалахами смолоскипів. Зі сторони скель почувся тупіт важких чобіт і брязкання металу. Гвардійці губернатора оточували вхід до «Пащі акули», розтягуючись півколом.

— Виходу немає, капітане! — прогримів голос, який Ізабелла впізнала б із тисячі. Адмірал Крістофер Морлі виступив уперед, тримаючи оголену шпагу. Світло вогню вихопило його холодне, наче висічене з каменю обличчя. — Відпусти леді Ізабеллу, і, можливо, твої люди побачать завтрашній світанок на реї, а не в кандалах.

Еліас сильніше притиснув дівчину до себе, відчуваючи, як вона тремтить. Його палець лежав на спусковому гачку пістоля, спрямованого в бік бочок із порохом, що стояли біля входу (старий сховок контрабандистів, про який гвардійці не здогадувалися). Один постріл — і шлях до відступу перетвориться на пекло, яке забере всіх.

— Еліасе, ні... — прошепотіла Ізабелла, дивлячись на пістоль. — Ти не встигнеш. Їх занадто багато.

— Я не віддам тебе йому, — відрізав він, і в його голосі вона вперше почула не спокій, а відчай мисливця, якого загнали в кут.

— Стріляй, пірате! — вигукнув Адмірал, роблячи крок уперед. Його очі горіли не ненавистю, а азартом. — Дай мені привід покінчити з тобою на очах у твоєї коханої.

Раптом Ізабелла вирвалася з рук Еліаса і зробила крок вперед, заступаючи його собою від дул мушкетів.

— Досить! — її голос, дзвінкий і чистий, змусив солдатів завагатися. — Адмірале, ви прийшли за головою капітана, але отримаєте лише ганьбу. Ви збираєтеся вбити доньку губернатора на очах у свідків?

— Ізабелло, повернися! — гаркнув її батько, який щойно з'явився позаду адмірала. Губернатор виглядав на десять років старшим, його обличчя було блідим від сорому та гніву. — Ти не знаєш, що робиш. Це розбійник, вбивця!

— Він — єдина вільна людина в цій колонії! — вигукнула вона, не опускаючи голови. Потім вона обернулася до Еліаса. В її очах стояли сльози, але погляд був твердим. — Здайся. Будь ласка.

Еліас здригнувся, наче його вдарили ножем. 

— Ти просиш мене піти на шибеницю?

— Я прошу тебе вижити, — вона підійшла впритул і прошепотіла так, щоб чув тільки він: — Поки ти живий, у нас є шанс. Я витягну тебе. Клянуся нашою таємницею.

Капітан «Мари» поглянув на розбурхане море за її спиною, де в темряві зникли вогні його корабля. Потім він поглянув на дівчину, яка була готова пожертвувати своєю репутацією заради його дихання. Повільно, з неймовірним зусиллям, він опустив пістоль.

— Тільки тому, що ти так просиш, сирено, — тихо промовив він.

Еліас розімкнув пальці, і зброя впала на вологий пісок. Гвардійці миттєво кинулися вперед, збиваючи його з ніг. Ізабеллу грубо відтягнув батько, але вона не зводила очей з капітана.

Коли його підіймали з колін, заковуючи руки в кайдани, Еліас вигукнув, перекриваючи шум прибою: 

— Пісок ще не весь витік, Ізабелло! Пам’ятай про годинник!

Адмірал підійшов до капітана і з розмаху вдарив його руків'ям шпаги в обличчя. Еліас впав, але не видав ні звуку. Ізабелла закрила рот рукою, щоб не закричати.

— Ведіть його в підземелля форту, — наказав Морлі, витираючи шпагу об підлогу плаща. — Страта відбудеться на світанку. А ви, леді, готуйтеся до весілля. Воно відбудеться відразу після того, як тіло вашого пірата охолоне.