Раді Вас бачити!

Розділ 4: Між вогнем та безоднею

Вода в підземеллі вже сягала грудей, коли Еліас та Ізабелла дісталися вузького вентиляційного ходу, що вів до порохового погребу. Позаду, у коридорах в’язниці, почулися крики — вартові виявили зникнення в’язня.

— Тримайся міцно, — прошепотів Еліас, допомагаючи дівчині піднятися на слизький кам’яний виступ. — Коли ми вийдемо назовні, у нас буде лише один шанс.

Вони пробралися крізь вузький лаз і опинилися в сухому, холодному приміщенні, заставленому дубовими бочками. Запах селітри та сірки був настільки густим, що здавався відчутним на смак. Це було серце форту Сент-Джуд.

— Ти казала, що твої люди чекають у бухті? — запитав Еліас, перевіряючи замок на мушкеті, який він відібрав у приголомшеного вартового в коридорі. — Так, — відповіла Ізабелла, відрізаючи довгий поділ своєї спідниці, щоб він не заважав бігти. — Але шлях до бухти перекритий береговою батареєю. Якщо вони відкриють вогонь, «Мару» рознесуть на тріски ще до того, як вона підніме якір.

Еліас поглянув на порохові бочки й на пороховий ріг у руках Ізабелли. У його очах зблиснув той самий зухвалий вогонь, який зробив його легендою семи морів. — Тоді ми зробимо так, щоб їм було не до стрільби по кораблях.

Він швидко спорудив імпровізований ґніт із залишків полотна, просочивши його порохом.

— У нас є три хвилини, щоб дістатися стіни форту і стрибнути в море. Після цього форт здригнеться.

Вони вибігли на верхню галерею якраз у той момент, коли на іншому кінці двору з’явився Адмірал Морлі. Він був розлючений, його мундир був розстебнутий, а в руках він тримав пістоль.

— Ізабелло! — закричав він, його голос зривався від гніву. — Якщо ти зробиш ще крок, я особисто застрелю твого коханця! Повернися, і я прощу тобі це безумство!

Ізабелла зупинилася на самому краю зубчастої стіни. Вітер розвівав її розпущене волосся, а внизу з гуркотом розбивалися об каміння гігантські хвилі. Вона подивилася на батька, який стояв за спиною Адмірала, закривши обличчя руками, а потім перевела погляд на Еліаса.

— Ви ніколи не мали мене, Адмірале, — гучно вигукнула вона. — Бо не можна володіти тим, що належить океану!

— Стріляйте! — заревів Морлі гвардійцям.

— Стрибай! — скомандував Еліас.

Вони кинулися в порожнечу одночасно. Повітря засвистіло у вухах, а через мить за їхніми спинами розквітла гігантська вогняна квітка. Пороховий погріб вибухнув, здіймаючи в небо тонни каміння та вогню. Ударна хвиля підштовхнула їх вперед, і вони з розгону врізалися в крижану солодку глибину моря.

Темрява води на мить поглинула все: шум битви, крики та біль. Але під водою Еліас відчув її руку. Їхні пальці переплелися.

Коли вони випірнули, форт Сент-Джуд палав, висвітлюючи бухту, як величезне погребальне вогнище колоніальної влади. А з туману, розрізаючи хвилі, до них уже мчала «Мара» під усіма вітрилами.