Раді Вас бачити!

Минув місяць.

Незважаючи на те, що Торін склав собі величезний список справ і час був розписаний майже до хвилини, він усе одно взяв із собою Метью і Ріана з Сеймуром і поїхав до Чикаго на кілька днів. Ріан випік еклери і, захопивши якомога більше, приніс із собою на могилу Сеймура, щоб відсвяткувати його день народження — йому цього року виповнилося б лише тридцять п'ять років. Ріан, з ледь помітним животом, поставив на столик біля могили величезну тацю з тістечками, потім стиснув руку Метью і підійшов ближче.

Торін, тримаючи на руках маленького Сеймура, стояв трохи ліворуч від них і дивився, як йому з фотографії посміхався його улюблений тесть — шкода, що омега вже не побуває на їхньому весіллі. Торін підняв голову вгору, щоб непрохані сльози перестали текти по щоках:

— Бачиш, Сеймуре, — звернувся Торін до сина. — Там, на хмаринці, сидить твій дідусь.

Зрозуміло, що двомісячний альфа не зрозумів ні слова з того, що казав йому батько, але все ж таки він якимось незбагненним чином підняв голову і подивився туди, куди показував Торін. Коли через секунду в небі з'явилася веселка і дитина голосно засміялася, Торін подивився на небо:

— Дякую, Сеймуре.

Метью і Ріан, побачивши веселку, теж усміхнулися. Це було справжнім дивом, і, відчувши присутність Сеймура, Ріан уже не зміг стримати сліз. Потім, погладивши фотографію на пам'ятнику, омега заговорив:

— Привіт, тату, з днем народження тебе. — На цьому подальші слова потонули у схлипах.

Метью притис його до себе і, посміхнувшись, вклонився перед пам'ятником:

— Я прийшов попросити у вас благословення та руки вашого сина. Дуже шкода, що я ніколи не познайомлюся з дідусем мого Сеймура. Ріан каже, що син — його копія, але підборіддя та чудові вилиці — це в нього від вас.

Цілком можливо, якби хтось побачив, як дорослі люди отак розмовляють із пам'ятником, покрутив би біля скроні пальцем. Але Метью, що сам втратив батьків, любив, коли Ріан розповідав про своє дитинство. У такі моменти альфа все сильніше відчував, як нитки, що зв'язали їх уже дуже давно, стають ще міцнішими, і від цього почуття в його самотній душі шви від шрамів, отриманих у далекому дитинстві, починають зникати.

Потім почалася виснажлива підготовка до весілля. Але коли Метью разом з Торіном стояли біля вівтаря і дивилися, як Ріан у незрівнянному білому костюмі йде їм назустріч під руку з Вільгельмом, Метью, повернувши голову до Торіна, сказав:

— Тепер я зрозумів, заради чого страждав ці два тижні.

— Не ти один, — усміхнувся Торін і стиснув його руку.

Не змовляючись і діючи абсолютно синхронно, обидва альфи зробили крок вперед і сказали:

— Дякую, Вільгельм, що провів Ріана до вівтаря, але дозволь нам забрати свій скарб.

Пізніше, після закінчення весільної урочистості, вони тісною компанією втекли від гостей і сховалися на балконі. Вільгельм, проголосивши тост на честь молодих, побажав, щоб вони якнайчастіше збиралися і відзначали разом усі свята чи навіть просто так. Після шлюбної ночі та переїзду до Лондона настали нудні будні. Першим указом проголосивши США незалежною країною і зробивши президентом Вільгельма, Торін зайнявся рештою справ. Протягом першого року правління альфа знайшов собі заміну, повернув під свій контроль синдикат «Ворони» і після коронації нового короля пішов у відставку; із задоволенням почав виховувати Сеймура та чекати на поповнення сімейства.

Почавши жити втрьох, вони домовилися, що Ріан народжуватиме по дитині від кожного. Коли народився другий альфа, Еван, Торін не переставав дивуватися з того, що чомусь його рідний син Сеймур засинав тільки на руках у Метью, а Еван — на руках у нього. Ця ситуація здавалася милою лише їм. Ріан же навіть не намагався приховувати ревнощів і не розумів, чому не може швидко вкласти спати своїх дітей. На прохання Метью вони втрьох кидали жереб, чиє прізвище носитимуть усі члени родини, і Торін виграв. Тепер вони всі — сімейство Райт.

До Райтів часто приходили в гості друзі. Вони засиджувалися допізна та обговорювали багато різних тем.

Спостерігаючи за сімейною ідилією, Кейлін усміхався і чекав, коли його план повернення Трея дасть плоди. Хоча розривати стосунки з Ешлі вампір не збирався. Вже пару місяців додаючи в свинячу кров, якою омега напував Трея, людську, Кейлін чекав, коли альфа прийме те, що тепер він — вампір. А після цього є шанс, що омега знову зможе спокусити його. Тому Кейлін намагався відвідувати Трея якнайчастіше, щоправда, альфа від цих візитів був не в захваті. Щоразу дивлячись, як на порозі його будинку з'являється вампір, Трей відчував сильний біль і знову сумував за минулим і своїм простим людським життям. Ось і зараз, почувши запах малини, Трей продовжив ліпити вазу, не відриваючись від гончарного круга.

— Постав банку з кров'ю на столі і йди, — до цього привітання Кейлін за два роки вже звик і майже не ображався. Тому він підійшов до альфи і уважно розглянув шматок глини. Навіть не намагаючись приховати усмішки, запитав:

— Ти що, не встигаєш добігти до туалету? Навіщо тобі нічний горщик?

— Це ваза. Я наче тебе просив приходити рідше. Кров можна доставляти за допомогою кур'єра.

— Можна, — погодився Кейлін. — Але, знаєш, я хвилююся, щоб ці придурки не розлили дорогоцінну рідину. Знаєш, я люблю свиней, і мені не насрати на те, що доводиться вбивати цих беззахисних тварин, на відміну від тебе. Так що, як то кажуть, заткни свій рот і будь вдячний за турботу.

— А не пішов би ти... додому, — зробивши паузу, закінчив Трей, так само не дивлячись на омегу.

— На хуй — з великим задоволенням, а ось додому ні. Можна я ще посиджу?

— Сиди, чого там, хіба ти хоч раз слухався мене, — підвівся Трей і, помивши руки, закурив.

Скориставшись тим, що Кейлін дійсно замовк Трей пішов в спальню.

Коли хвилин через дві він вийшов звідти не сам Кейлін мало не впав з високого барного стільця.

— Привіт Ешлі а що ти тут робиш?

— Та от ми вирішили з тобою поговорити Кейліне,- підійшовши ближче і сівши на проти нього Ешлі закурив.

— Надіюсь про трійничок?- поклавши ногу на ногу запитав Кейлін. Хоча Ешлі ледь стримувався щоб прямо зараз не забрати свою білявку додому та як слід провчити, він все таки був радий що зараз вони всі поговорять повністю відверто про їхній "не до союз".

— Кейліне я знаю про те, як твоє тіло реагує на доторки Трея,- випустив дим Ешлі пильно дивлячись в неймовірно сині очі Кейліна.

Кейлін зрозумівши що попав перестав посміхатися.

— А ще ми з Треєм знаємо що ти йому приносиш людську кров що він поскоріше став вампіром посвністю. Зазначу що ти знайшов доволі простий вихід боротьби з виразками. Але...

— Дякую Ешлі я сам продовжу,- перебив його Трей.

— Кейліне твій вчинок ще більше розчарував мене. Після такого я не буду брати з твоїх рук нічого абсолютно. Я не збираюся бути вбивцею, те що я вже не людина, з цим я нічого не зроблю, але я точно можу бути вампіром, який не кривдить людей...

— Звісно,а тільки бідолашних свиней чи інших тварин,- підколов його Кейлін.

Трей та Ешлі мало не синхронно закотили очі. Але продовжив Трей:

— Отже Ешлі сам провів це розлідування та вмовив мене не звертатися куди слід. Побачивши як завмер Кейлін Трей проговорив:

— Я бачу ти зрозумів про що я говорю

— Звідки ти дізнався про нашу Верховну Раду Вампірів? Вільгельм тобі розповів?

— А це має значення як я дізнався? - питанням на питання відповів Трей. — До того ж Кейліне не перебивай. Я не перестану тебе любити, але вибираю себе. Я не вбивця. Так що тепер ви двоє можете піти і обговорити ваші стосунки. В мене до Ешлі претензій нема. Так що Кейліне ти повинен забути мене, бо мені боляче дивитись на тебе.

— А усвідомлювати що твій друг буде мене трахати це не приносить тобі такий же самий біль?

Знову ця важка напруга повисла між ними. Знову, вкотре Кейлін безуспішно докладає зусиль, щоб хоч трохи поговорити з Треєм. І знову все марно.

— Кейліне, Ешлі я прошу вас, піти, — видихнув дим Трей і загасив недопалок.

— Як завгодно моєму істинному, — посміхнувся Кейлін але зустрівшись з поглядом Ешлі навіть бачачи як йому боляче додав: — Вільгельм просив, щоб завтра ти прийшов вчасно, а не як минулого разу.

— Добре. І я вже задовбався вибачатися.

— Нічого, проте тепер ти точно запам'ятаєш, наскільки сильно Вільгельм ненавидить непунктуальність. До зустрічі.

— Сподіваюся, не до швидкої?

Кейлін різко розвернувся біля самих дверей і відкинувши руку Ешлі, повернувшись до Трея, несподівано схопив альфу за підборіддя.

— Запам'ятай: надія — лише повія, і довіряти їй можуть тільки такі ж ні на що не здатні істоти, на зразок людей. Ти вже давно не людина, а вампір. Ми беремо те, що хочемо, і підлаштовуємо світ під свої потреби та бажання. Тобі зрозуміло?

Пильно дивлячись Кейліну в очі Трей спокійно хоча більш з втомою в голосі промовив:

— Не знаю як ти там справляєшся зі світом, але тобі вже час йти додому. І запам’ятай люди перед тим як прийти в гості телефонують…

Кейлін же хоча і насолоджувався улюбленим голосом але не дивлячись на категоричну заборону Вільгельма наближатися до альфи, несподівано поцілувавши Торіна в губи та відразу відчувши нестерпний біль сказав:

— Ти був і залишишся моїм світом. Так тепер ми точно не зможемо бути разом, але я хочу принаймні хоч інколи тебе бачити.

Витерши їх, Трей кинув у омегу вазу. Інстинктивно пригнувшись, Кейлін вискочив за поріг, показавши альфі язика і, засміявшись, швидко побіг геть. Ешлі ж тільки кивнув Трею пішов слідом за своєю бісівською сучкою.

Трей же прибравши шматки глиняної вази подумав: «Що ж, Кейліне, твої губи завжди були й будуть най ніжнішими. Такими вони залишаться навіки. Але, на жаль, тільки в моїй пам’яті».

***

Зайшовши ввечері до Вільгельма, Кейлін побачив, що альфа сидить на балконі та палить.

— Ну що, нагодував Трея? — спитав Вільгельм. Але побачивши настільки сумний вираз обличчя повів його в кімнату та налив віски.

Через хвилин пятнадцять вислухавши розповідь Кейліна Вільгельм запитав:

— Що будеш з робити з Ешлі?

— Переживаешь за свого друга? - дивлячись йому в очі посміхнувся Кейлін.

— Якщо чесно то так. Він хороша людина тому зроби остаточний вибір і не давай Ешлі даремних надій.

— Смію тебе запевнити що Ешлі точно не залишеться обділеним моєю увагою та турботою,- проговорив Кейлін та неоднозначно випустив свої ікла. До речі йому теж є чим мене потішити.

Вільгельм засміявся:

— Гляди не перестарайся. До того ж навряд чи Ешлі захоче годувати тебе.

— Не захоче, він сам запропонує,- посміхнувся Кейлін. 

— Тепер звісно з Треєм у тебе все закінчено? - Навіть не намагаючись приховати полегшення запитав Вільгельм.

— Звісно,- промовив Кейлін не помітно роздерши виразки на руці що з'явились після поцілунку з Треєм і тут же поставив запитання теж не дуже зручне.

— Вільгельм, — Кейлін подивився батькові в очі, — що буде з Кевіном? Ти йому розкажеш?

— Ні. Я більше ніколи не завдам йому болю. Років через тридцять президент США Джеймс Грін та його чоловік помруть. На той час я підберу нам нові тіла.

— Думаєш, якщо ти насильно перетвориш його на вампіра, Кевіну буде не так боляче?

— Ні, не думаю, але він буде зі мною. Інше — неважливо.

— Ти такий же егоїст, як і я, — хмикнув омега.

— Тому ми так добре розуміємо одне одного, — усміхнувся Вільгельм і, запаливши цигарку, простяг пачку Кейліну.