Раді Вас бачити!

Сьогодні був дуже важливий день. У талановитого Ярика - фінал танцювального конкурсу. Софія звісно вболівала за перемогу сина, але найбільше її хвилювало те, що саме в цей день нащадок познайомиться з рідним батьком.

Ярик готувався до концерту дуже відповідально. Він повторював перед дзеркалом окремі танцювальні па й поводився трохи збуджено. А Софія просто не знаходила собі місця, хоч мотивація була очевидною.

Раніше вона планувала буденні джинси й куртку, але тепер одяглася, наче сама збиралась вийти на сцену. Власне так воно й було: до неї поверталося блаженне минуле! Софі розпушила довге волосся, вбралася в гарну святкову сукню й точно знала, що Ромці сподобається... А Максим Міщенко привіз родину під Палац, допоміг винести упаковку з концертним смокінгом малого, побажав успіху та зник серед авто.

Софія нетерпляче пошукала в натовпі омріяний роками образ та не знайшла його. Ярик чіплявся сам нести костюм, але мама суворо взяла його за руку й повела до високих східців. Вже на майданчику біля дверей вона почула голос, який упізнала б і через сотню років.

– Я перепрошую. Не підкажете: це і є центральний вхід?

Тембр трохи змінився, але примусив жінку заклякнути на місці. Софія навіть голову повернути боялася та малий побіг до дверей і вона спромоглася оглянутися. Перед нею стояв геть сивий міцний чоловік, але погляд не затьмарили ніякі події чи роки. Ті ж самі іскорки ніжності й захоплення...

– Так, це він, – тільки й вимовила жінка та намагалася від хвилювання не задихнутися.

«Бідолашний, що я накоїла! Навіщо кинула поневірятись? Не потрібно ніяких слів, бо сивина сама кричить, що я злочинне стерво й підла нікчемна баба» - пульсували докори сумління в її голові, але Ярик врятував від оніміння.

– Ма! Ну, чого ти тут стоїш? Мені ще Ритку в цьому безладі шукати, – дзвінко обурювався син й уважно глянув на дядька. Софія розуміла, що вони з Романом геть нічого не придумали про «невідомого» та бовкнула перше, що прийшло до голови:

– Синку, познайомся, будь ласка. Сьогодні за вами буде спостерігати телебачення. Пан продюсер телефонував мені, а я забула тобі сказати. Романе Ярославовичу, це мій син Ярик! – молола нісенітницю Софія та боялася подальших дій спантеличеного ситуацією Ромки.

– О, дякуємо! Ви проходьте. Ярослав Міщенко, якщо Ваша ласка... – спокійно простягнув долоньку дядькові вихований хлопчик і наповал вразив цим.

Десь всередині бувалий воїн затремтів, наче осінній лист під вітром! На рукостискання він звісно відповів, але нещасне серце Галасюка облилося гарячою кров’ю й він не тямив, як реагувати далі на світ, коли його прекрасна копія представляється прізвищем чужої людини?

– Дуже приємно, Ярославе! Гарно вас назвали. Ім’я дідуся, мабуть? – насилу впорався з язиком мужній чоловік.

– Та ні! Дідуся в мене звати Максимом. Я не в курсі, скоріше за все тато з мамою випадково обрали, – жбурнув в обличчя Галасюку відповідь його малюк і Роман зрозумів, що йому відмовляють ноги.

Софія мовчки підштовхнула Ярика вперед та спробувала підтримати гостя лагідним запрошенням:

– Пане продюсере, ходімо з нами.

На ватяних ногах Роман слухняно пішов до дверей. Серед дзеркал, у повному людей вестибюлі, уважний Ярик помітив свою партнерку й дзвінко закричав:

– Савранська! Ритко, ми тут! – він весело помахав дівчинці й почав жваво пробиратися через натовп, а Софії нічого не залишалося як прямувати за ним. Раптом вона відчула Його дотик і слова:

– Давайте, я допоможу. Вам незручно нести.

Це Ромка почав втілювати в життя обов’язки тата й намагався допомогти з концертними лахами синочка, серед натовпу. Софія покірно віддала. А маленька красуня, у яскравій концертній сукні, вже тягнула свою маму в їх бік.

– Привітики! Ну, ти сьогодні просто приголомшлива, – роздивлялася Софію огрядна жінка та безконтактно притулилася до щоки, а потім знизала Романа зацікавленими очима й ляпнула: – Бачу, ти сьогодні з охороною. Ну, що так і будеш стовбичити чи може представиш мене своєму компаньйону?

– О, перепрошую! Знайомтеся, будь ласка. Продюсер з телебачення, Роман Ярославович, а це моя подруга Аліна, – брехала не червоніючи Софія та в більшій компанії їй трохи попустило.

– Яка несподіванка! Дуже приємно, що нашими малюками зацікавилося телебачення. Рада неймовірно! Знаєте, а ми спробуємо сьогодні перемогти. Правда, діти? – пристрасно заблищали очі самотньої мами, що вже намагалася справити враження на раптового претендента.

Парочка юних танцюристів щось гаряче обговорювала між собою, але темпераментна дама в прикрасах незадоволено скрикнула:

– Я не почула! Чому ми киваємо, наче німі. І що це за поза, миттю випрямилися!

– Так, тьотю Алю, ми візьмемо перемогу, – весело кивнув їй Ярик і Роману здалося, що він чує самого себе. Така ж романтична самовпевненість, а малий обережно штовхнув свою напарницю в спинку аби вона також заспокоїла збуджену маму.

– Оце вже краще! Романе Ярославовичу, будь ласка, віддайте матусі прикид танцюриста, бо їм ще перевдягатися в гримерній. Це ми вирішили з дому налаштуватися на бій, – відверто кепкувала, чи то фліртувала Аліна?

– Так, даруйте! Ми підемо ненадовго, а Ви ось тут до зали пройдіть, – виринула з коми спогадів Софія. Вона показала на вхід до сектора й додала: – Якщо притримаєте мені місце, буду дуже вдячна. Зазвичай я люблю спостерігати за сином з сьомого ряду.

Роман ввічливо кивнув і пішов такий же німий. Зате Аліна вже розійшлася, мов активний вулкан:

– Ні, а ти помітила який чарівний погляд? Собі взяла, чи віддаси на деякий час?

– Що ти верзеш, Алю? Куди взяла? Ми познайомилися випадково і я подумала, що він може стати в пригоді малюкам, – на диво гарно продовжувала вигадану сюжетну лінію Софія.

– Моя ж ти розумнице! Ось за це тебе найбільше люблю. Завжди передбачлива й турботлива. Але мені здається, що той франт на тебе не жартома накинув оком, – самотні жінки такі спостережливі, навіть коли дурні.

– Ярику, не квапся, – обережно вдягала мама сина, виправила зачіску й навчала: – Уважно слухай музику й дивись на Риту. Залу для вас взагалі не існує. Пам’ятай: у вас все вийде...

– Ма! Ну, чого ти завелась? Якщо я сказав, що виграю, то так воно й буде! – почула Софія давно знайомі безкомпромісні та щирі слова. Тільки раніше вони звучали з уст Романа.

– Учасники - на сцену! Мами - в зал! – заглянув до гримерки розпорядник. Жінки перехрестили одна одну й розійшлися по секторах.

А Роман Галасюк тим часом сидів посеред зали, дивився як її заповнюють глядачі, слухав окремі звуки з оркестрової ями та відчував контузію сильніше, ніж коли. Господи! Ще донедавна він сприймав життя лише як виконання службового обов'язку і все. Та раптом воно наповнилось яскравими барвами, які бачив лише в очах Коханої. А ще сьогодні він доторкнувся до рідного сина, схожого на нього, мов дві краплі води...

Софія пройшла у потрібний ряд і мовчки сіла поруч. Миттю відчула Його аромат: незмінні парфуми та дим улюблених сигарет. А далі тихі слова:

– Ну, здрастуй, Сонечко! Я сумував за красою, з якою небом вінчаний...

Вона до болю прикусила губу й заплющила нещасні очі. Та невблаганний Ромка стрімко піймав її руку, сховав сплетіння пальців під курткою на коліні й продовжив ніжне катування:

– Наче й не було всіх цих років... Господи, ти стала ще гарнішою!

– Ромо, я прошу тебе, мовчи! – прошепотіла й відчувала одночасно таке вселенське горе і втіху, які можуть розірвати мозок на шматки. Але ж вони разом очікують тепер на виступ сина, а ще кілька днів тому навіть не уявляли нічого подібного.

– Чому? Знову скажеш, що ми чужі? Але ж саме ти відважилася зробити нас рідними навіки, – ближче нахилився до неї Ромка й притих.

А на великій сцені вже відбувалося заплановане концертне дійство. Спочатку вийшли всі учасники фіналу, потім представили журі й розпочали змагання діток. Коли у вальсі Шопена, наче дві казкові фігурки, досконало й чітко рухалися Ярик з Ритою, батьки вболівали затамувавши подих. Вони мліли від блаженних почуттів, адже їх на світі тепер точно троє.

Після концерту знайоме товариство зібралося в холі, аби привітати маленьких переможців. Ярик впевнено подав мамі прозору статуетку, а крихітна партнерка вручила Аліні купу квітів.

– Ну, що? Гайда відзначати блискучу перемогу? Я столик забронювала тут поруч! – знову заглядала до звабливих очей продюсера Аліна.

Та щастя трохи зрадило її! Софія мотивувала відмову тим, що в неї сьогодні ще передбачається робота з клієнтом. А Ромка взагалі бачив лише свою родину й тому повів їх на вулицю, де залишив автомобіль. Весь шлях до будинку Міщенків він зиркав в оглядове дзеркало й очі ті були приголомшливо щасливими.

Чужий дядько галантно супроводив маму з сином до під'їзду, а коли Софія відвернулася на мить, високо підійняв малого над головою. Він зачаровано милувався очима дитини, що так гармонійно сяяли на фоні синього неба й білих хмарок. Потім поставив хлопчика на доріжку й винувато промовив:

– Даруйте, юначе за емоції! Після Вашого фурору я просто не стримався. У Вас дійсно талант і думаю, ми ще зустрінемося.

На це маленький Галасюк знизав плечима та скромно відповів:

– Я обіцяв матусі приз і вибороти перемогу. Мені достатньо, що не схибив. Але якщо покличете, я буду радий.

Софія мовчки спостерігала за спілкуванням батька з сином та розуміла стан Ромки, як ніхто. А ще наразі їм треба розпрощатися, можливо, назавжди! Тільки як це зробити, коли душі благають про нову зустріч? І ясно без слів, що сьогоднішній фінал танцювального конкурсу подарував фінал їх болісної розлуки.