– Знайдіть мені цей норовливий шмат м’яса. Хоч з-під землі дістаньте! Та без ласої здобичі не повертайтеся! – грізно виблискують очі господаря.
– Так, пане! Ми пустили по сліду стрімкого Данте, але на трасі пес безсилий. Виходить, її підібрало якесь авто…
– Байдуже, хоч прибульці. Я оголошую полювання! А тому, хто поверне дівку - обіцяю файну тачку зі свого стійла.

– Так, значить, не кинеш мене старого?
– Нізащо не кину. Хіба, що накажеш. Але тоді я помру, – зізналась Аліса.
– Не накажу... Я збожеволів від тебе раз і назавжди, та з кожним подихом ти стаєш мені все ріднішою. До тебе я навіть не здогадувався, яким прекрасним може бути світ. А тепер я хочу прожити у твоїх обіймах років сто, а потім попрошу у Бога для нас вічність.

Молодята дізнаються, що не можуть мати спільних дітей. Для розради вперта парочка знаходить роботу за кордоном. Він - програміст, вона - перекладачка. Тому доля заносить їх в невеличке консульство посеред Європи. Там юний офіцер охорони шалено закохується в перекладачку. На одному з виїздів, вони проводять разом бурхливу ніч. Для роботи на прийомах вагітна жінка вже не підходить і пара повертається на Батьківщину. В тихій сім'ї народжується та підростає красиве дитя, але ж офіцер випадково дізнається, що має сина. Він приїздить познакомитесь зі спадкоємцем і до колишніх коханців повертаються неймовірні почуття...

– За тебе, чарівне стерво! – підіймає він келиха, традиційно роздягаючи мене поглядом.
Мій бойфренд чомусь вважає, що подібне прізвисько личить його дівчині. Він не кличе мене ні лагідно, ні привітно. Просто затаврував на свій розсуд і пишається цим. А брутальна поведінка й цинізм - то головні риси характеру людини, котру деякий час я вважала своїм нареченим.

Я людина, що вміє вирішувати складні питання. Причому раз і назавжди. За це мені добре платять, адже я професіонал, що ніколи не помиляється. Кохання не входить в мої плани, а жінки – то лише засіб для зняття стресу. Та одного разу я все-таки схибив, коли виконуючи роботу, не помітив її. Тієї, що покохав. А вона взяла за мету: завдати мені мук і смертельного болю.

– Як же мені тепер називати тебе, загадковий мандрівнику?
– Навіщо питаєш? Ти мене абсолютно правильно назвала - Коханий! Все інше неважливе. Сподіваюся наші задуми залишаються в силі? – грався красунчик своїм неймовірним поглядом.
– Всі-всі, до найменшої дрібнички!

Тіна обернулась і побачила Його очі... Психологи обчислили, що для народження Кохання достатньо десь семи секунд. Та наразі це було зайве! В одну мить їх погляди зустрілись і казка відбулася. Гнат заворожено утопав в зелені очей юної красуні й не говорив ані слова. А збентежена дівчина майже перестала дихати, бо одночасно читала в його неймовірному погляді: цікавість і жагу, ніжність і пристрасть, а ще шалене бажання дивитися на Неї вічно...

– Навіщо ти приїхав? Між нами все скінчено! – намагалася бути спокійною я, але безжальна магія його погляду змушувала забути про нестерпний біль.
– Та невже? Леді-бос сильна й незворушна. Одноосібно вирішила, що я не маю права знати про нашу спільну трагедію? – він підходив все ближче й говорив доволі грізно, але дивився з такою ніжністю, що мій традиційний гонор зник. Варто було Йому з’явитися і світ навколо знову ожив…