– Знайдіть мені цей норовливий шмат м’яса. Хоч з-під землі дістаньте! Та без ласої здобичі не повертайтеся! – грізно виблискують очі господаря.
– Так, пане! Ми пустили по сліду стрімкого Данте, але на трасі пес безсилий. Виходить, її підібрало якесь авто…
– Байдуже, хоч прибульці. Я оголошую полювання! А тому, хто поверне дівку - обіцяю файну тачку зі свого стійла.

– За тебе, чарівне стерво! – підіймає він келиха, традиційно роздягаючи мене поглядом.
Мій бойфренд чомусь вважає, що подібне прізвисько личить його дівчині. Він не кличе мене ні лагідно, ні привітно. Просто затаврував на свій розсуд і пишається цим. А брутальна поведінка й цинізм - то головні риси характеру людини, котру деякий час я вважала своїм нареченим.

– Як же мені тепер називати тебе, загадковий мандрівнику?
– Навіщо питаєш? Ти мене абсолютно правильно назвала - Коханий! Все інше неважливе. Сподіваюся наші задуми залишаються в силі? – грався красунчик своїм неймовірним поглядом.
– Всі-всі, до найменшої дрібнички!

– Навіщо ти приїхав? Між нами все скінчено! – намагалася бути спокійною я, але безжальна магія його погляду змушувала забути про нестерпний біль.
– Та невже? Леді-бос сильна й незворушна. Одноосібно вирішила, що я не маю права знати про нашу спільну трагедію? – він підходив все ближче й говорив доволі грізно, але дивився з такою ніжністю, що мій традиційний гонор зник. Варто було Йому з’явитися і світ навколо знову ожив…