Дівчина не підіймала голови й мовчала, наче готувалася сказати щось важке. Ось вона все-таки подарувала йому свій небесний погляд, тільки той знову був повен сліз і тоді Артем почув:
– Тьомо, я вже казала, що ніколи в житті не зустрічала такої гарної людини, як ти. Мене переповнюють щирі почуття. Але я тебе не варта! Я сплюндрований шмат м’яса, що нікому не потрібен...

— Влада Клімова

Заручники істини