Раді Вас бачити!

Сьогодні Євген Топчій збирався на чергове побачення. Він виглядав піднесено й загадково та навіть змінив свою традиційну стрижку-шапочку на більш сучасну. Схоже, що та симпатична дівчина, яка була свідком при реєстрації молодят Лісогірів, дійсно припала товаришеві Артема до душі.

Звали її Марина й працювала викрадачка душі Євгена вчителькою англійської мови у звичайній середній школі та була доволі мила й вихована. Звісно, благословення у свого названого брата Топчій не просив, але Лісогір весь час жартував над ним і давав тепер закоханому дієві поради.

Артем відпустив друга з офісу раніше й сам збирався додому. Він накупив вже всього зі списку, який вранці дала йому Яна, але обов’язково ще зайде у квітковий магазин біля дому. Лісогір заскочив до свого Мерседеса й зірвався з місця та помчав, швидко як завжди.

Якась жінка, наче вжалена, вибігла зі свого Ніссану та вправно натиснувши сигналізацію, забралася до першого-ліпшого таксі.

– За сріблястим Мірином, будь ласка! – гиркнула вона перевізнику, але той не зрушив з місця. – Давай, кажу! Чого стоїмо?

– Дамочко, а Ви нічого не поплутали? Чого б це мені поспішати? Подвійний лічильник - тоді поїду слідкувати за Вашим бойфрендом, чи хто він Вам такий, – спокійно вимовив дядько за кермом.

– Та хоч потрійний, на! Ох, вже мені ці керманичі, – скрикнула Ліна, простягнула таксисту сотку баксів та вже ввічливіше додала: – Прошу тебе, рушай! Ну, загубимо ж його в тій метушні...

Після жирної оплати, водій став ввічливішим й миттю вирулив на проспект.

– Щоб я когось на драйві загубив? Ну, Ви даєте, пані! За щедрість - дякую звичайно. А хлопчина у Вас занадто молодий, тому й блудливий, – з розумінням похитав головою він.

– Поговори мені ще. Давай праворуч обганяй! – звикла гиркати на своїх водіїв Ліна.

– Ну, баби! Хто тебе так кермувати вчив? Поїду, як треба. Не загубиться твій юний член... – жартував досвідчений таксист.

– Кермувати мене вчив тато, років з семи. Я сама давно дістала б, так він знає мій автомобіль як облуплений. А мені інкогніто треба наздогнати. Прошу тебе, не гальмуй! – знервовано вчепилася розмальованими нігтями в оббивку салону Жур та намагалася прослідкувати за Мерседесом пасинка, що майже зник з очей.

Звісно щасливому Артему було байдуже: чому за ним на довгому шляху додому, час від часу, виринає один і той же автомобіль? Та власне він цього й не бачив. Чого придивлятись: хто в місті куди їде? Зате щедра Ліна всунула досвідченому керманичу ще пів сотні «зелених» та задоволено вийшла на Академіка Заболотного. Вона відразу начепила на носа темні окуляри, а злісні очі впивалися у постать пасинка наче бур.

– Будеш знову за кимось ганятися - клич! Бачиш, не загубив я твого шустрого коханця, а ти боялася! – на прощання пожартував таксист та спробував дати їй візитку, але Ліна стукнула дверцятами і вже сховалася за скляною рекламою. Вона уважно слідкувала, як молодий Лісогір купує в кіоску великий букет рожевих троянд і бурчала собі під ніс:

– Нічого, засранцю! Ще трохи і я буду, з радістю, носити квіточки на твою могилку. А якщо поталанить, то й шльондра твоя там буде... Що ж ти, гад, додому не поспішаєш?

Та ось її бажання здійснилось, але не зовсім, бо як тільки вона зайшла до під’їзду та хотіла кинутися в ліфт, її зупинив дуже схожий командний голос:

– Куди? Шановна, куди це Ви зібрались, питаю?

– Перепрошую, мені дуже швидко треба! – намагалась обійти консьєржку Ліна, але та наче стіна стояла на її шляху й не збиралась відступати. Ліфт з Артемом вже поїхав нагору, а мачуха вмовляла: – Прошу Вас, пустіть...

– З якого це дива? Питаю: до якої квартири поспішаємо? – намертво застигла відповідальна дама. Ліна оцінила уповноважену персону та навіть не думала підкупити її. Це ж не перевізник. Така зроду не пропустить, ще й закладе...

– Вибачте, помилилась. Я вже піду. Щось мені недобре, – почала махати шарфиком, що прикрашав її шию Жур і почвалала на вулицю.

«Ох, як важко з цими непродажними! Сидить у під’їзді за копійки, але вперта наче пеньок! Та нічого. Все що треба - я дізналась. Не в квартирі ж їх мочитимуть. Достатньо біля під’їзду підстерегти…» – такі думки активно борсались у Ліни в голові, коли вона сиділа під будинком Артема, на лавці.

Ось відьма схаменулась та передбачливо відійшла трохи далі, з очей суворої консьєржки. Вона невідкладно набрала текст повідомлення й відправила на номер, котрий дав їй охоронець Годзіли. Почекала кілька хвилин та натиснула виклик:

– Мої вітання! Піймали геолокацію? Там є точна адреса. Все прийняли? Добре. На поверх мене клята консьєржка не пустила. Та думаю, якось розберетесь. Передавайте найкращі побажання здоров’я Вашому шефу. Бажаю удачі!

З неймовірно щасливою посмішкою Жур попрямувала до стоянки таксі. Тепер залишалось лише чекати, коли старий Лісогір почне вмиватися гіркими сльозами й спробувати морального добити вже його.

А тим часом в орендованій квартирі, нагорі, Артем ніжно обіймав маму своєї крихітної донечки. Потім дбайливо розкладав на полицях холодильника те, що купив, а його пухкенька Яна стояла з квітами в руках, вдихала їх пахощі й милувалася своїм хазяйновитим чоловіком.

– Як Ви, маленькі мої? – попестив Лісогір животик дружини, що округлився вже наче гарбузик і весь час тихенько ріс. – Скільки разів сьогодні штовхались?

– Та я не рахувала. Котику, давай я тебе годуватиму, – пригорнулась Яна до його грудей.

– А знаєш, Яночко, здається Топчій теж взяв курс на серйозні стосунки. Сьогодні знову на побачення побіг. Такий урочистий став і загадковий, навіть смішний! – вийшов з ванної Лісогір та сів до столу.

– Тьомо, ну хто ж заслуговує на щастя більше ніж Женька? Дай Боже і йому перепаде солодкий шматочок. Не все ж тобі в наших обіймах купатись. Ось... Швидше слухай тут! Вже вітається з татом, – схопила вона руку Артема й він дійсно відчув, як їх маленька борсається всередині мами.

– Яночко, а воно тобі не болить? – стривожено запитав Лісогір.

– Ні, Тьомо! Нехай собі бігає. Там поки її дім і воно намагається з нами спілкуватися. А в нас сьогодні твоя улюблена страва, – нахилилася Яна до плити.

– Квіточко, прошу тебе, дай я сам витягну гаряче. Звичайно я ще з коридору зрозумів, що на вечерю м’ясні рулетики з грибами. Аромат стоїть на весь поверх. Ото вже заздрять мені сусідські чоловіки! Хоча мені всі на світі чоловіки можуть позаздрити, – звабливо обійняв дружину ззаду Лісогір і танув від щастя.