Раді Вас бачити!

З того часу, як до нестями закохана парочка зникла від усіх у місті Лева, пройшло кілька днів. Батько не телефонував Артему через образу за побите обличчя, а Євген Топчій з ввічливості, розуміючи, що наразі другові точно не до нього.

Але через три дні Женька не витримав і набрав товариша. Він приготував якийсь смішний жарт та зв’язку з абонентом не було. Топчій подивився на час. Виходить навіть у 12.30 закохані вимкнули телефони й віддаються приємним заняттям в наглухо зачиненому номері.

Євген виховано почекав ще дві години та зателефонував знову, але почув те ж саме й чомусь подумав про недобре. Він не дуже любив тривожити боса, але наразі Лісогір-старший миттю відізвався й запитав:

– Привіт, Женю! Ти з Тьомкою коли спілкувався востаннє? Щось я вже добу не можу його вичислити. Хотів запитати про роботу, а він зі мною зв’язок вимкнув.

– Валентине Наумовичу, саме з цього питання я Вас і турбую. Він не з Вами, а з усіма зв’язок вимкнув. Можливо там щось сталося? – запанікував друг.

– Та що може статися посеред Львова? Теж мені Чикаго! Ну от що, дорогий мій, бери будь-яке авто та мчи до нього. Чомусь і мені неспокійно на душі, – розхвилювався Лісогір-старший.

– Добре, Наумовичу. Скоро виїжджаю. Візьму старий Джип, не заперечуєте? – згадав минулі буремні події Євген та знав, що авто від нових пригод точно не відмовиться.

До околиць Львова далекобійник Топчій, гнаний невідомістю про друга, добрався о дев’ятій вечора. А до готелю він потрапив, коли все місто вже було освітлене яскравими ліхтарями. Женька показав посвідчення водія й попросив дівчину на ресепшні:

– Прекрасна пані, мені дуже треба побачити товариша. Він винайняв у Вас номер, а тепер чомусь не відповідає на дзвінки. Я переживаю... Арем Лісогір ще не виселявся?

Дівчина автоматично глянула на ключі, знову подивилася в документи Топчія й знизала плечима:

– Та ні, не виселявся. В номері він, бо ключа немає. Я нещодавно прийшла на зміну, тому не можу відповісти про його переміщення за день. Якщо хочете, можете піднятися.

– Дякую, Ви дуже люб’язні! – подарував їй повітряний поцілунок Євген і заскочив до ліфта.

Хлопець довго стукав у двері, але йому ніхто не відповідав. Тоді він спустився до симпатичної портьє й, захопивши ключ, вони вже вдвох повернулися до дверей. Дівчина теж спробувала ввічливо достукатися до постояльця, а потім відчинила двері й побачена картина була дуже непривабливою. Красунчик Лісогір лежав серед випитих порожніх пляшок та був більше схожий на мертвого, ніж на живого...

– Це щось новеньке! Він взагалі не п’є. Дякую Вам, Тамаро, я спробую привести його до тями. За безлад перепрошую, ми все приберемо, – запевнив працівницю готелю присоромлений Євген та розумів, що Яни в номері точно немає.

– Не переймайтеся, будь ласка. Нічого особливого. Просто гість трохи перебрав. Вранці я пришлю до Вас прибиральницю, – виховано посміхнулася гостинна львів’янка та й пішла собі.

Топчій пройшовся по номеру й намагався зрозуміти, що тут сталося? Він припустив, що закохані дуже посварилися через щось серйозне, адже їхали вони неймовірно щасливі та віддані одне одному. І куди могла подітися Яна в чужому місті та як Артем її відпустив? Питань було аж занадто, а відповідь лежала на килимі смертельно п’яна й навряд чи сьогодні хоч на щось виразно відповість.

Досвідчений далекобійник спустився знову на ресепшн до Тамари та вирішив заплатити за свою ночівлю, але дівчина глянула на монітор і сказала, що за двох номер проплачений на кілька діб вперед, тому вносити ще кошти немає ніякого сенсу.

Євген подякував сьогоднішній господині за розуміння та спитав: де тут найближча чергова аптека, щоб купити товаришеві ліки проти страшного похмілля. Вона виявилась недалеко й вірний друг пішов нагору повертати Артема до життя.

Але зробити це було нелегко! Спочатку Лісогір лаявся такими словами, яких не вживав навіть тоді, коли вони встрягли в серйозну бійку, захищаючи вантаж. Далі Євген запхав Артема до прохолодної ванної, але зробив тільки гірше. Сп’янілого прорвало на блювоту й знадобилося спускати воду та мити його всього.

Ось навіщо людині потрібен справжній друг! Топчій впевнено продовжував працювати над відновленням життєвих функцій та здорового глузду напарника. Хоча щодо глузду – сьогодні це було під великим питанням.

Далі пішло холодне розтирання та насильницький прийом шипучого препарату. Женька вже приготувався було до нової порції блювотиння, але Лісогір потихеньку почав приходити до тями. Він уважно подивився на друга заплаканими очима й скривився:

– Ти чого тут?

– Знайомих впізнаєш! Це добре. А скажи: як мене звуть?

– Топчій, іди на хрін! Ти мені ще пальці запропонуй порахувати, – трусився від холоду та похмілля чистенький Лісогір і дбайливий товариш накинув йому на плечі халата й допоміг дійти до ліжка. Він закутав Артема в ковдру та лише тепер знесилено сів поруч. Це тому, що його нещасний друг був у трохи вищій ваговій категорії, хоч для місії порятунку таке звісно не мало значення.

– Добре, ти поспи, а я поки цей спиртний гармидер приберу. І куди воно в тебе тільки влізло? – буркотів Топчій та збирав порожні пляшки до сміттєвого кошика. – Ну, дебіл! Такого гарного айфона розбив...

– Телефон чіпати не смій! – пробубнів Лісогір, але що там вже було чіпати?

– Ой, дурисвіт! Де ти тут бачиш телефон? Оці шматочки пластика? А чого ти докупи ще й вікна в готелі не розбив? – кивав головою Женька й нічогісінько не розумів. Артем завжди був хазяйновитим та розсудливим й ніколи нічого подібного не викидав.

Це ж до якого сказу треба було довести чоловіка, щоб він аж так неймовірно зірвався? Кохання дійсно страшна штука, але Топчій не уявляв: чим Яна могла його так доконати?

Євген тільки тепер сам прийняв душ і полегшено зітхнув. Він заглянув до мінібару, попив мінералки й звісно дуже хотів їсти та залишати Артема на самоті з його божевіллям Топчій не смів. Ось на підвіконні він побачив пакунок з логотипом пекарні. Женька відкрив і радісно вдихнув аромати недоторканих смаколиків на вибір: там були птіфури й ароматні круасани з мигдалем.

– П’яний мов чіп, а мене без вечері не залишив. Дурню, куди ж ти голодну Янку подів? – з апетитом жував Євген, а бешкетник залюбки хропів у ліжку і ясно було, що він «одужує» та поки нічого не розповість.

Зморений напарник міг би вкластися поруч з Артемом у двоспальному ліжку, але хлопець ліг навпроти на диванчику, вкрився казенним пледом й тільки тепер заплющив стомлені очі.