Раді Вас бачити!

Яна з Артемом під'їхали до офісу перевізників. Валентин Наумович спрямував їх саме туди, бо в поліційному відділенні робити було вже нічого. Коли молодята побачили батька, він виглядав збудженим, але мислив раціонально. Слідчий сказав йому, що вина Ліни Жур практично доведена.

Насправді все виглядало так. На очній ставці той зек, якого передали до рук поліції самі постраждалі й консьєржка – впізнав у Ліні замовницю, хоча насправді вони ніколи не бачились. Під протокол він підтвердив, що ця дама заплатила йому десять тисяч доларів та настирливо вимагала, щоб він перебив відразу цілу родину. Але за такі гроші зловмисник погодився позбавити життя лише главу молодої сім’ї. А коли б вона доплатила, він подумав би й про інших...

Ось таку версію видав затриманий виконавець нападу й зізнання рецидивіста слідство цілком влаштовувало. Його свідчення ні в кого не викликали сумнівів і справа була готова до передачі в суд. Зате Ліна Жур кричала й матюкалася та не хотіла підписувати щиросердного зізнання. Однак це нічого не змінювало, бо пан Гребенюк добре підготував своїх шісток.

Молодий слідак-стажист вже радів своїй першій, успішно розкритій справі, але бешкетлива дамочка не втихомирювалась та вимагала нового допиту. На ньому Ліна відкрила ексклюзивну інформацію про участь у підготовці злочину відомої на все місто людини. Вона звинуватила шанованого бізнесмена й мецената - Гребенюка Олега Самійловича у змові з нею й цим нахабством фактично підписала собі смертний вирок. А для слідства подібний поворот став просто бомбою...

Та всього цього Лісогір-старший поки не знав. Зустріч з дружиною йому не дозволили, хоча він не дуже й вимагав. А мотивували тим, що поки йдуть слідчі дії, підозрювана в замаху перебуватиме в ізоляторі. З цим Валентин Наумович і поїхав до офісу. Та він був засмучений не розлукою з Ліною, а раче соромом й можливо деяким погіршенням стосунків з партнерами по бізнесу.

Пан Лісогір щиро радів, що вбивства не сталося й товариш його сина живий. А щодо строку, який отримає Ліна, йому було байдуже. Чоловік взагалі вирішив подавати на розлучення. Ось такий висновок зробив він через двадцять один рік життя під одним дахом з розлучницею та колишньою віроломною звабницею.

Тільки Ліна Жур, що звикла до багатолітньої безкарності своїх ницих вчинків наразі зовсім не розуміла смертельної загрози. У речдоказі - її телефоні, нещасна сумлінно демонструвала перемовини й листування з помічником Годзіли. Дивно, але в ейфорії швидкого розкриття справи, ніхто особливо не придивлявся до її контактів. Хоч тепер це вже були неспростовні докази того, що пан Гребенюк має пряме відношення до даного злочину. Слідству нічого не залишалось, як завітати непроханими гостями до маєтку на Осокорках.

Коли до нестями збурений нахабством «якихось ментів» дідуган виїхав на галявину, в своєму візку, слів він не підбирав. Без матюків це звучало приблизно так:

– Хто ви взагалі такі, щоб мене допитувати? Та я лише зроблю один дзвінок і від ваших пик залишаться брудні плями! Гурич, де мій телефон? А де мій клятий помічник? – розгублено крутив потворною головою власник дачі.

– Вашого помічника ми вже затримали за співучасть у підготовці замовного вбивства. А якщо ви збираєтеся телефонувати своєму куму, підполковнику Швецю, то він наразі у від’їзді. Тут ми дійсно не встигли. Ще вчора полетів до Еміратів і скоріше за все буде оголошений до міжнародного розшуку. Звісно не лише у цій справі. За ним тягнеться такий шлейф порушень виконання службових обов’язків, що той хвіст видно аж сюди, – спокійно пояснював Годзілі старший слідчий, котрий спеціально приїхав для затримання «шанованого» громадянина столиці.

Коли потворний дід почув все це – він побілів, посинів й присутні зрозуміли, що пора викликати швидку, поки ще не пізно. Інакше один з головних фігурантів справи віддасть душу на суд Божий прямо на цій галявині й посадити його за злочини буде доволі проблематично. Хоча насправді він уже й так сидів у інвалідному візку...

Ось до чого призводять вкрадені у держави та людей великі кошти. А ще страшні гріхи перед молоденькими дівчатами та їх родинами. І взагалі: хто знає якої довжини список пред’явить цій тварюці Господь, коли той постане перед його судом?

Невдовзі на галявину прибула швидка й констатувала, що пан Гребенюк через повторний інфаркт, впав у глибоку кому. Так його й повезли та до кінця своїх ницих днів він до тями більше не приходив. Ось і виніс йому Господь не довічний, а вічний термін.

Вранці, коли черговий розносив їжу до камер, він відчинив віконце й побачив лише ноги, що теліпались у приміщенні вдалині.

– От блін! І чого їх тягне вкорочувати собі віку саме на моїй зміні? – заматюкався він та пішов доповідати про суїцид затриманої.

Це виглядало дивно, бо ще вчора ввечері Ліна Жур була в бойовому настрої та жартувала, що скоро вийде на волю, а тепер висіла в петлі, зробленій з власного простирадла. Знову прийдеться писати купу пояснювальних та й місячної премії не бачити як власних вух. Даною ситуацією тюремники були дуже незадоволені!

Пан Лісогір отримав сумний телефонний дзвінок на роботі. Він підвівся, потім сів. Мабуть, це була їх спадкова реакція на шок, бо саме так відреагував колись на гидке відео про Яну його син. Те, котре надіслала тепер вже небіжчиця Ліна Жур.

Валентин Наумович наразі розумів лише одне, що подавати на розлучення йому вже не потрібно. Лісогір-старший десятиліттями терпів потворну жінку поруч, але після замаху на єдиного сина, зненавидів її й тепер не заплакав, а спокійно сказав:

– Достукалася відьма! Туди тобі й дорога...

– Що, перепрошую? – не зрозумів репліки в трубці слідчий. – Чекаю Вас сьогодні в районі шістнадцятої години, для оформлення паперів. Зможете?

– Та запросто! – завзято вимовив Лісогір-старший і ледве стримався, щоб не сказати: «З великим задоволенням».

Артем з Яною в цей час були ще в Голосієвому. Вони вже спакували свої речі в коробки та валізи й ще раз переглядали варіанти квартир. Знову зателефонував батько:

– Синку, де ви зараз?

– Поки на Заболотного, тату. Речі ми вже зібрали, та ніяк не визначимося: куди везти? Підшукали тут кілька варіантів, – відповів син.

– Тьомо, не треба нічого шукати. У тебе є свій дім. Будете жити там, де ти виріс. Не можу сказати там, де тебе любили... Але я тебе завжди любив. Всі страхіття залишились позаду. Тільки-но сповістили: здохла твоя мачуха в ізоляторі, викликають папери оформляти. Як тільки дозволять - відразу її спалю, – майже скрикнув вдівець Лісогір.

– Тату, прошу, не хвилюйся так. Нічого собі новина! Але ж є ще осокорківська потвора й він не відчепиться, хоч і каліка, – нагадав батькові Артем.

– Синку, а ви телевізор взагалі не вмикаєте? Вчора ввечері половина міських каналів повідомлення крутила. Гребенюку були висунуті серйозні звинувачення й він переніс новий напад і впав у глибоку кому. Як тобі така новина? Не думаю, що його челядь схожа на італійську мафію та організує вендету за пана. Тому й кажу: закінчилося все відразу! Ну, звісно нас ще потягають трохи підписувати папери, але всі свої оглядини скасуй та збирайся додому. Я консьєржу залишу ключі.

Всю розмову бідолашна Яна крутилася навколо Артема й нічого не розуміла. Вираз його обличчя був то суворий, то схвильований, але точно не веселий. Вагітна жінка останнім часом не встигала оговтатись від страхіть й відчувала нове нещастя. Та коли Артем закінчив розмову, він підхопив Яну на руки й заколисав як маленьку дитину, бо навіть з донечкою всередині ця дивовижна жінка й досі була тендітна, наче весняна бджілка.

– Що, Тьомочко? Що, кажи? – заглядала вона йому в душу своїми неймовірно синіми очима, а Лісогір згадав чомусь, як вперше побачив ці оченята в «Максимумі» та навіки покохав їх.

– Все, моя чарівна квітко! Закінчилося панування мороку! Ми з тобою будемо щасливі, вільні й живі. Нам не треба шукати чужу оселю й ховатися більше непотрібно. Тварюки отримали по заслузі. Вибач, я ж водій-далекобійник! Ну, що з мене візьмеш? – вже натхненно жартував він.

Потім посадив її у крісло, обійняв та розповів своїй чутливій половинці все так як зрозумів та дуже радів, що життя звернуло на рівну дорогу. Так інколи кажуть водії.