Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Глава 12. Полон і зрада
Команда адмірала Адамо увірвалася на берег, їхні мечі блищали в сонячному світлі. Піратів «Серця моря» схопили, зброю вирвали з рук. Мікаеля повалили на землю, вдаривши по обличчю.
— Батьку, не чіпайте його! — закричав він, намагаючись підвестися, але його знову притиснули до піску.
Віккі, бачачи, як страждає її коханий, вигукнула:
— Ні! Як ви можете так із ним?!
У цей момент до неї підійшов Віктор. Він схопив її за руку й промовив солодким голосом:
— Дорога Віккі, дозволь мені вибачитися перед тобою…
Вона різко відштовхнула його:
— Ти підлий! Ти використав мою сестру, а мене хотів узяти за дружину лише заради грошей. Не буде цього! Я не вийду за тебе, негіднику!
Грейс, хоч і тримали під вартою, усміхнулася крізь сльози:
— Ми з сестрою помирилися… і ти вже не зможеш нас роз’єднати.
Віктор знизав плечима, удаючи спокій:
— Ну що ж… якщо ви помирилися, я радий. Але пірати повинні бути страчені.
— Вони нічого поганого не зробили! — вигукнув Чарльз. — Прошу, помилуйте їх!
Віктор засміявся:
— Ой, бідний Чарльз… Думаєш, я й тебе не покараю? Ти теж станеш жертвою, раз на боці піратів.
Грейс, у розпачі, зібрала всю силу й ударила головою одного з солдатів. Вона вихопила зброю й миттю звільнила Віккі.
— Ну ж бо, відпустіть їх! — закричала вона, наставивши рушницю на адмірала. — Якщо хочете, щоб я стріляла, спробуйте ще раз торкнутися моєї сестри та її піратів!
Вона вистрілила в землю, і команда адмірала відступила. Почалася сутичка. Пірати знову схопилися за мечі, бій розгорівся з новою силою.
Віккі кинулася до Мікаеля, допомогла йому підвестися й пристрасно поцілувала його в губи.
— Ми втечемо, — прошепотіла вона.
Грейс, тримаючи рушницю, допомогла Чарльзу піднятися. Вони теж поцілувалися, відчуваючи, що тепер їхні серця єдині.
— Біжімо! — вигукнула вона.
Та раптом Мікаель побачив, як вороги поранили його батька.
— Ні! — закричав він, кидаючись до Кракена.
— Сину, йди з нею! — прохрипів капітан. — Все добре… рятуй їх…ти тепер капітан "Серця моря"
Мікаель кричав від болю, але зрозумів: тепер він мусить відступити, щоб урятувати Віккі й команду.
Лорд Віктор, бачачи пораненого Кракена, усміхнувся самовдоволено:
— Чудово. Ми схопимо капітана й використаємо його, щоб повернути Віккі.
Невдовзі до берега прибув корабель лорда Віктора. На його палубі, закутий у кайдани, стояв поранений капітан Кракен. Його кинули до темниці, навіть не намагаючись перев’язати рани — адже для них він був лише піратом, розбійником, відомим по всій Англії.
Лорд Віктор, удаючи благородного, розповів батькам Віккі та Грейс, що їхні доньки були викрадені піратами. Він показав полоненого капітана як доказ.
Розгніваний містер Гаррінгтон особисто спустився до темниці. Він побачив Кракена, закривавленого, але гордого.
— Де мої доньки? — гримнув він.
Кракен підняв голову й відповів спокійно:
— Ми нічого поганого їм не зробили. Вони живі й у безпеці.
Але містер Гаррінгтон, осліплений гнівом, ударив його й наказав вивести.
Віктор, спостерігаючи за цим, відчував задоволення. Він розумів, що майбутній тесть на його боці, і сподівався здобути Віккі, приховавши правду про втрату титулу.
— Грейс можна залишити разом із піратами, — холодно промовив він. — У неї вже зіпсований характер, вона сама винна. А Чарльз… він теж став на їхній бік.
Віктор оголосив розшук:
— Знайти піратів, схопити Грейс і повернути Віккі додому.
Його голос лунав упевнено, але в глибині душі він боявся: якщо правда про його втрату титулу відкриється, він втратить усе.
Корабель «Серце моря» плив уперед, розрізаючи хвилі. Мікаель сидів на палубі, похмурий і мовчазний. Він кілька днів майже не торкався їжі, його думки були лише про батька, який залишився в полоні.
Віккі підійшла до нього з тарілкою.
— Ти повинен поїсти, — сказала вона тихо. — Інакше не матимеш сил врятувати його.
Мікаель похитав головою, але вона сіла поруч.
— Може, є спосіб визволити його? Я готова бути серед вас, готова боротися.
Він глянув на неї, його пальці торкнулися її щік, потім шиї. Він пристрасно поцілував її, відчуваючи, що тепер вона належить йому — молодому пірату.
— Ти права, — сказав він рішуче. — Я врятую батька. Але ти повинна знати: якщо залишишся серед нас, дороги назад не буде.
Віккі усміхнулася крізь сльози:
— Завдяки вам я знайшла сенс життя. Я буду з тобою навіть на край світу.
У цей момент Грейс, яка стояла неподалік, закашлялася, привертаючи увагу.
— Команда чекає капітана, — нагадала вона.
Мікаель піднявся, взяв Віккі за руку й звернувся до піратів:
— Ми повинні врятувати Кракена. Ми дамо бій!
Чарльз, стоячи поруч із Грейс, запитав:
— Але як ми це зробимо? Їх багато, і всі хочуть нас убити.
Грейс вигукнула:
— Значить, ми дамо бій!
Віккі усміхнулася й сказала сестрі:
— Ну що ж, сестро, ти увійшла в смак.
Грейс нахилилася ближче й прошепотіла:
— А я бачила, як ти пристрасно дивилася на Мікаеля. Він справді достойний.
Віккі відповіла, стискаючи її руку:
— Я щаслива, що ти тут, сестро.
— І я теж, — сказала Грейс. — Пробач за Віктора.
— Про нього більше ні слова, — твердо відповіла Віккі. — Добре, що все так склалося.
Команда «Серця моря» підняла зброю й вигукнула в один голос. Попереду їх чекала битва за свободу капітана й за власну долю.
