Раді Вас бачити!

Глава 42

Недан Рейн/Нес/Сова/ ТехВ28

 Я сидів в кафе за вуличним столиком на столі стояла філіжанка кави та робив вигляд, що працюю за ультра тонким планшетом. День був гарний, тож в кафе було багато відвідувачів, навіть в робочі часи. За три столики від мене сиділа двійка мисливців, здається це Гордій Хитрук і Тимофій Буревій. Я їх пам’ятаю, перетиналися в справі по онуці Баба Роач. Тоді вони мені заважали. Подивимося що буде зараз.

 Я запам’ятав, що Гордій розповсюджував брехні про Алісу і зневажливо до неї ставився. Але невеличке хоум відео про нього і чорта, трохи попустило цього вилупка. Хоча я ще з ним не награвся, тож по можливості продовжимо. За два столики від мене сиділа місцева блогерка і знімала на смартфон сторіс, показуючи свою тарілку, натхненно розповідає як тут добре готують в прикрашають страви.

 Я знов згадав про Алісу. Там… на березі річки в тому милому сарафанчику небесного кольору, одна бретелька постійно скочувалася з витонченого плеча Аліси. Її довге волосся, обрамляло хвилями бліде обличчя з витончиними рисами. Сумні великі зеленувато-сірі очі і пухкі червоні вуста. Мені не заважала полу темрява роздивится кожну деталь її образу. Але цікаво чого вона була сумна? Особливо, коли тримала той віночок, який я випадково прихопив з собою, коли екстрено покидав водний простір. Він зараз знаходиться в кейсі, що стоїть біля ноги.

 Хоча мені все подобається на Алісі: її мила піжама з авокадинками і мисливська форма. Одяг це просто тканина і тільки Аліса його собою прикрашає. Але коли ця лише тканина намокла, то почала викривати трохи більше. Звісно я можу бачити крізь тканину, навіть шкіру і ще глибше, та без нагальної потреби цим не користуюсь. Хоч Аліса називає мене збоченцем, але ні, я не настільки збочений, як про мене вона думає. Тож Аліса в мокрому сарафанчику, вивела все в мені зі строю. Що я так старанно лагодив. В результаті, я ледь зміг вилетіти з річки і все одно в щось врізався на шляху, хоча до цього все було ідеально відкалібровано. Але коли сенсори попередили про наближення тієї водяної почвари, я не зміг просто сидіти. Ба більше, воно ще потягнуло Алісу під воду і тоді я зреагував. Все мені наказувало – треба захистити об’єкт зацікавленості. Це я зробив. Звісно намагаючись не привертати увагу і знищити ціль, як наближеніше до мисливських методів. Без використання темної енергії, чи іншої своєї зброї. Лише старі добрі клинки з передпліччя. Так, це довше і брудніше, але я не буду підставляти Алісу. І так в мене є побоювання, чи не покарали її за те, що вона дала мені полетіти. Я і так їй винен. Але я шкодував, що не мав більше часу, щоб перекинутися хоч парою слів. Бо вже підбігали її подруги.

 А так я зберігав режим тиші, поки не отримаю певних результатів, нажаль не можу вийти на контакт з Алісою, хоча дуже хочу. Я не можу її підставляти. За нею спостерігають. Верхівка мисливської організації не дуже то їй вірить. А коли мій план буде виконаний, ці пихаті органічні нічого не вдіють і я зможу бути з нею скільки забажаю. А поки Аліса це моя слабкість і та через яку можна впливати на мене. А я бажаю цю слабкість перетворити на силу.

 Та ось знов згадки про Алісу, ще в мокрому сарафані збурили в мені всю електроніку і цефферат, планшет в моїх руках почав блимати. У блогерки завис смартфон, Гордій з товаришем теж почали лаятися на свої смартфони.

 Ой, як незручно…а ні.. по фіг. Понакупляють китайської фігні, яку від кожного електромагнітного чиху глючить – тож це не мій енергетичний стояк тут винен. І вигадала ж цей термін Марина, а як подивишся пристойна дама. Я криво всміхнувся.

 Але ось і прибула головна діюча особа сьогоднішньої вистави: бронемех, який стандартно проходив патрулювання. Але сьогодні буде дещо не стандартне. Я вже бачу по його нервовому миготінню світлодіодів, що він «ламаний».

 Я відкинувся на спинку стільця, взяв філіжанку кави, зробив ковток. Фу, бридота, як це п’ють люди? Це ж просто мікс різних хімічних речовин, а...ну так...в органічних є ж ці як їх… смакові рецептори.

 Я невідривно дивився на бронемеха, який ледь помітно вібрував, смикався і тягнув лапу. Його червоний світодіод все лихоманиво миготів.

 Я бачив по внутрішньому екрану, данні цієї машини… її агонію. Я тут ні до чого. Але я давно помітив при скануванні цих бляшанок їх баг і він не такий техноромантичний, як в мене. Недобросовісно встановлений чип, почав плавитись сам і випалювати всю плату. І яке співпадіння купували той чип...йой, в китайській фірмі. Хоча бронемех американського виробництва. Ох, уж це тяжіння органічних до економії там, де це категорично неповинно бути. Де це протирічить логіці і навіть протоколам безпеки.

 Зараз бляшанка застигне на місці і буде здригатися, наче лапи його прикипіли до бруківки, але тіло хоче рухатися вперед.

 Я склонив голову на бік, хоча я знав наперед що чекає цю металеву бідосю, але все одно цікаво в реальному часі за цим спостерігати. Тож мені нічого не доводиться робити, органічні самі мені допомагають своїм невіглаством і скнарством.

 О, зараз почнеться феєрія, остання агонія металевого корпуса. Коли фактично там вже цифровий труп, але тіло це ще не зрозуміло.

 Бронемех різко підвів башту верх і лапою пнув проїхавшого необачно близько поштового дрона, той полетів, так швидко наче не мав ваги і врізався в вітрину сусіднього магазину, на щастя поки без жертв.

 О, мисливці звернули на це увагу та і інші органічні. Блогерка, нарешті перевантажив смартфон, змогла повернути можливість знімати відео і почала знімати витівки бронемеха.

 А знімати було, що бронемех не вгамувався, а ще більше набирав рівень агресії, він перевернув сміттєвий бак. Почав лякати органічних, які вже нарешті здогадались тікати. Бронемех зніс стовп, але тут в нього врізався автомобіль. І там вже були перелякані люди, бронемех хотів випустити по ним залп з башти, але я заблокував йому цю можливість, ще коли можна це було зробити. Мені не потрібні тут смерті органічних, я хочу красиву картинку – а не купу пам’ятних свічок на цій площі.

 Тож бронемеху тільки лишилася його механічна лють, але тут втрутилися ті два бовдура мисливця.

 О, екшн, мені подобається! Повне занурення. Гордій не знав, що бронемех не може пальнути з башти – тож вони намагалися завадити це зробити бронемеху. Гордій опинився на бронемеху і намагався дістатися начиння, щоб знерухоміти. О, мій герой! Покажи на що здатен, я вся палаю, – це я в якомусь серіалі чув. А товариш Гордія відволікав злу бляшанку.

 А ні…звалився…а гонору було. Я закотив очі. Впевнений, Аліса показала кращий результат і винахідливість. Нудно!

 Пора закінчувати презентацію, час вже з’явитися зіркам нашого шоу.

 І от коли бронемех хотів розчавити бідного Тимка баштою – між ним та органічним вклинився темно графітовий з синім дрон, який прийняв героїчно на себе удар, захистив людину. А інший такий дрон, випустив електромагнітний розряд, що назавжди втихомирив бронемеха хулігана.

 Дрони, навіть той що отримав ляпаса від бронемеха, покоцаний, але досить рухомий. Пролетіли переможне коло, блимнули привітно світодіодной підсвіткой і красовались лого ТехСкай.

 Органічні в захваті. Блогерка отримала супер контент. Мисливці пошарпані, але живі. А сьогодні чекає прес-конференція, де Марина Гай натхненно повідає пресі, що дрони ТехСкай служать заради людей, як самі ТехСкай. Що ми бажаємо захищати наших громадян.

 І вже завтра, мисливці підпишуть цей контакт. Бо громадянам потрібний дієвий захист. Мисливці ж не можуть відмовити тим, кого вони поклялись захищати? Бо це вже не молодій компанії руки вивертати, тут вже тримають міцно самих мисливців за яйця.

 Я криво всміхнувся, відпив знов з філіжанки, хм...а тепер цей напій не такий вже мерзенний.

 Аліса

 Раз мене позбавили одного полювання – я знайшла собі іншу ціль, по жирніше і її цікавіше діставати з її башти.

 До провулку де не було ні яких камер нагляду, ні банкоматів, ні всього іншого де були б теоретично камери, під’їхав чотиримісний пікап. З нього вистрибнула я. Поки я виглядала як типова кур’єрка, яка несе посилку в одну компанію.

 Я пройшла крізь скляні автоматично розкиваючися двері з іншими працівниками. Охоронцю я показала своє посвідчення, яке майже було оригінальне, тільки дати трохи відкореговані. Все ж я дійсно працювала довго кур’єркою. Мене пропустили, але перш ніж піднятися – я знайшла туалет. І зайшла туди. Дочекавшись, поки там нікого не залишиться, я активувала димову шашку, вона буде активно імітувати дим та сморід пожежі. Заволала пожежна безпека. Почався потрібний мені хаос. Я прокралася до ліфту і зайшла в нього. Звісно їхала сама. Там я перевдягалася. Тим паче, все необхідне було в «посилці», яка була екранована від метало детекторів. Я передяглася в форму мисливців, єдине під куртку вдягнула червоний топ. На курці красувався шеврон зображуючий кішку, що притискає лапою сову.

 Я підвела губи червоною помадою. Все ж треба полювати гарною.

 Ліфт дзенькнув і люб’язно відчинив мені дверцята. Я вийшла, впевнено попрямувала до кабінета, що був в кінці стерильного і світлого коридора. Тут я помітила мало було офісних приміщень. А от і стіл секретарки, яка знервовано з кимось перемовлялася по корпоративному телефону. Я кинула їй на стіл маленького світячогося «жучка», який «поклав» всі гаджети і унеможливив її зв’язок з охороною.

– Що ви зробили? Ви хто? Пан Рейн зайнятий! – злякано проблеяла вся біла від страху секретарка.

 Вирячив на мене очі. А вона гарна, але не надто, така проста мила дівчина без надмірних удосконалень, які люблять деякі жінки.

– Я пожежна інспекторка. Перевіряю хто тут не евакуювався. Бігом до ліфту! Ви не чули спрацювала пожежна безпека? – сказала суровою я, кинув на неї короткий, але виразний погляд.

– Але…пан Рейн, – не вгамовувалась секретарка.

– Я сама займуть його…евакуацією... – пообіцяла палко я.

– Але…ж...на що вам зброя?

– Це щоб переконливо евакуювати…бігом звідти! – гаркнула я.

 І бідна дівчина злякано пискнула, замружилась, смикнулась, та побігла геть.

 Мені шкода було її лякати, але ну дуже вперта панянка. Я не розумію, вона так самозабвено захищає боса, бо він їй багато платить чи…запала на нього?

 Розберемося!

 Я причепила до електронного замку деблокиратор і замок привітно пискнув. Я вибила двері з ноги.

– Ну привіт…Недан Рейн! – гаркнула я, перезарядив пістолети, увійшла та закрила одразу двері, заблокував їх.

 Моя здобич сиділа, не ворушась за великим столом, на якому майже нічого не було, крім планшета і віночка...мого! А ця паскуда сиділа в шкіряному кріслі і посміхалась кутиком рота.

 Непристойно гарний, попелясте довге волосся зібране в тугий хвіст, де не вибивалася ні одної прядки. Пронизливо голубі очі, дивилися невідривно на мене. Вдягнений в темно графітовий костюм з синьою краваткою. Теж все ідеально підігнане і тільки підкреслює красу цього гівнюка.

– О, яка не сподіванка! Я не чекав тебе, але дуже радий бачити! – проговорив оксамитовим голосом Сова.

– Ти! Ти охринів зовсім? Ти в що граєшся? Я тебе відпустила для чого? Щоб ти сидів тихо і не відсвічував! А ти робиш? Мало того що лишаєшся в Харсіті! Так ще гніздуєшся в його серці на видноті! Так ще по всьому місті реклама з твоєю компанією! – обурилась я, в мене палав гнів і нерозуміння, на що так мне підставляти.

 Він що сміється з дурочки, яка йому повірила? Я взагалі-то всім заради нього ризикувала.

– Алісо, я все поясню…– почав Сова, виставив руки перед собою, наче намагався умиротворити мене.

– Мовчати! Спочатку говорю я, потім вже може дам слово тобі! – гаркнула я, бо все в мені палало.

 Я різко і швидко наблизилася до Сови, і схопив за спинку крісла розвернула до себе обличчям, стала ногою в берці між його ніг змусивши розвести їх, мій важкий чобіт, ідеально начинений, приткнувся до паху.

 Сова відкинувся на спинку крісла і ледь помітно здвигнувся, його щелепи сильно стиснулися, а щелепні м’язи напружилися. Грудна клітина не рухалася як наче він важко дихав, а пульсувала.

 Я притиснула передпліччя до його шиї, змусив задрати голову.

 Чогось злякано блимнуло світло.

– С-слухаюсь...моя пані…– ледь з себе видавив Сова, його очі, стали пронизливо сині, білок почорнів, залишилось лиш синє кільце райдужки.

 Його шия напружилася, я відчувала як там нервово щось пульсує.

– Ось, так краще…Ти мабуть, забув хто твоя пані? Чий ти спадок? І кому належиш? А ну кажи!

– Т-тобі…тобі, моя пані…тільки тобі, – тихо, але чітко відповів Сова.

– Так якого хріна, ти мене не питаєш, коли будуєш якісь свої масштабні плани? Це що за знущальний додаток? – і я, поставила на запобіжник пістолет і сховала в наплічну кобуру, витягла з внутрішнього карману те, що мене змушували нервово підписати.

 Я гепнула стос внизу живота Сови, він знов здригнувся і перехопив стос.

– Це я...поясню...

– Я тоді дозволяла говорити? – обурилась я і сильніше надавила на кадик Сови.

 Він замружився і помотав головою в знак відмови. Одна прядка вибилась і впала йому на одне око.

 Знов почало блимати світло, як в лихоманці. Тю, така багата компанія, а не може найняти гарного спеціаліста і замінити проводку!

 Я дістала з топу ніж, той самий, що колись був частиною Сови.

 Техноїд подивився на те звідки я дістала зброю і в його погляді замиготіло підсвічення, уже нервово, він знов замружися. Я побачила як світло змінюює спектр, стало трохи холодніше. І тіні ще потемніли, видовжились і на кордоні зі світлом почали «пливти».

 І знов почула цей глибокий звук в груді техноїда.

– А ще ти мені полювання запоганив! Ти хоч знаєш скільки я зусиль та часу на нього вгатила? Місяць! Це тобі нічого, бо ти живеш вічно, а для мене це забагато і все в пусту! Ти що собі думаєш? Я що така нікчема? Я ні нащо не здатна без втручання космічного тебе! Ти забув що я з тобою зробила там… на даху? – перепитала різко я.

 Сова здригнувся і благаюче на мене подивився.

– Алісо, молю...припини..я ж…і так ледь тримаюся… – з надривом сказав Сова.

– Тримаєшся що? Щоб не вбити бідну слабку людину? Я для тебе лише нікчемна ціль, так? – лютувала я.

– Ні! Навпаки…це я...я…в твоїй повній владі...і зараз я на межі…– зізнався Сова і відвів погляд, як наче знітився.

– Тобто? Тебе що коротить?

– Так, одна згадка про тебе вибиває всі мої запобіжники. А тут ти сама прийшла...і ще так…і ще тримаєш так мене...ах…я хочу це все і водночас мені страшно, що я згорю…– зізнався Нес.

 А ще я помітила, що на одному з його зап’ястків переплетено мереживо – те саме, яким я перебинтовувала його рани.

– Це що те саме мережево, яким я тебе перев’язувала? – перепитала здивовано я.

 Просто мені не вірилося, що логічний і прагматичний техноїд буде тягати звичайний шмат тканини. Я нахмурилась.

– Так, це нагадування про тебе, – відповів Нес і його очі знов нервово замиготіли.

– Але ж в тебе без того пам’ять фантастична і який сенс згадувати про те що змушує тебе так коротити? Ти виходить, сам собі шкодиш, це ж не логічно для машини? – дивувалася я.

– Коли я дивлюся на це мереживо, так активується пам’ять. І мені все одно, що це шкодить, мені подобається ця шкода, вона заспокоює, – видає мені ця нелогічна, зламана машина.

– Ти самий нелогічний ШІ, який зустрічала! Техноїд мазохіст якийсь, – помітила я.

– Певний сенс є в твоїх висловлюваннях, моя пані, – погодився Нес.

 Я вищелкнула лезо з ножа і погралась з краваткой, засунула лезо під її вузол та зрізала, зкинув на стіл.

– О, мене покарають? – спитав заінтриговано Нес, вигнув світлу брову.

– Я думаю над цим…– проговорила я, ще сильніше притиснув чобіт до його паху.

 Нес вишкірився, обнажив гострі ікла, якими скреготів.

 А я зрізала ґудзики з ідеально білої сорочки і оголила його плечі, груди, живіт. Трохи замилувалась побаченим, бо цей паскудник вмів гарно відтворювати чоловіче тіло з усіма його принадами, зняла сорочку по самі передпліччя ривком разом з піджаком. Я закусила нижню губу від побаченого. Але швидко взяла себе в руки, бо в нас тут виховні методи, а не любовні пустощі...ну добре, виховні методи в вигляді любовних пустощів. Бо я чітко розуміла, що чистою люттю, насиллям і агресією зброю не навчити основам людських взаємовідносин. Потрібен свій метод, підібраний конкретно під цього мазохіста. Я вже зрозуміла, що він нічого не може вдіяти перед моєю вразливістю. Але цього разу я перевірила його реакцію, що буде, якщо я припрусь до нього зі зброєю і зла. Але бачу супротив і тут нульовий. То це виходить, справа не тільки в наявності зброї в мене, а в цілому мені? Це він так показує, що мені довіряє? Бо це все той же небезпечний техноїд, що самотужки ледь не знищив корпус мисливців і пережив постріл з рушниці Остапа. Тільки зараз це хтось інший, так саме хтось, це вже не зброя – а покірна слухняна Сова. А не той маніпулятор, що вимагає від мисливців підписати дивний контракт з додатком, так ще влаштував презентацію дронів посеред Харсіті. В мене звісно немає доказів, але я чую, що ті два дрони, що врятували Гордія і Тимка від лютуючого бронемеха не випадково там з’явилися. І це не той техноїд, що відрізав голову небезпечому водяному хижакові. Ні, зараз Сову хоч до рани прикладай. Гівнюк…що він задумав? Це теж частина якоїсь його маніпуляції?

 Я провела ножем від виїмки між його напруженими ключицями та між грудьми, та по напруженим м’язам плоского живота з рельєфним пресом.

– Давай…випускай на волю їх, я ж знаю ти цього бажаєш, – наказала я.

– Кого? – вирішив впасти на дурника Нес і закліпав пухнастими віями, зістроїв невинний вираз обличчя.

– Крила!

– Але ж тут не підходяще місце і час. Тут мало місця, я можу тебе зачепити. Може не треба, давай без них? – намагався уникнути випускання крил Сова.

 Хм, дивно, я думала це для нього просто природно, як людині зняти светр і оголити руки. Аж ні, він зараз веде себе, як наче я попрохала розстібнути штани…Хоча...до цього ще дійдемо згодом. У нас сьогодні широкий спектр програм.

– А я хочу, щоб ти зробив це саме тут при мені! Випускай кому сказала! – наполягла я та тикнула кінчиком леза між грудей Сови, він всім тілом скаменів, адже кожен м’яз було видно.

– Молю, ну не треба, – відповів Сова.

– Треба, раз ти в нас такий хоробрий, щоб мутити схеми поза моєю спиною. То і крила випустиш! – я була тверда в своєму рішенні, бо знала, що Нес може підлаштовувати голосовий модуль, може зробити не читаємо обличчя, навіть по пульсу і серцебиттю не зрозуміти – бреше він чи ні. А от що в ньому не бреше – його крила. Кожен їй вигин чи рух, особливо підсвітка мені говорить більше ніж слова.

– Так, моя жорстока пані, – вимушено погодився нещасним тоном Нес і зробив вигляд стражденого.

 А я ж знаю, це він придурюється.

 Техноїд в останнє подивився на мене щенячим поглядом, зрозумів що співчуття зараз мене покинуло, я в режимі валькірії. Нес важко видохнув, хоча я знаю, йому це не треба робити.

 Я почула тихе муркотіння механізмів. Повітря наче завібрувало і за спиною Неса з плавною граційністю, але і явним полегшенням розгорнулися крила. Це був наче митєвий процес, але зачаровуючий, бачити як дрібні дедалі, нитки і блискучі графітові пластини формують масивний каркас, що складеться і оформлюється в повноцінні крила, що радісно виблискують райдужним блиском. Від них відходила ледь помітна пара, а підсвітка нервово пульсувала ніжно рожевим. Крила знищили остаточно одяг Неса і крісло.

 Нес прикрив лице рукою. Я задовільно посміхнулась, судячи з кольору підсвітки та дрібного тремтіння крил, він стидається, знітився.

– О, так вже краще, а тепер ми поговоримо. Так що за контракт ти тулиш мисливцям і що то за додаток? Кажи швидше, – почала я.

– Це довга розмова…

– Я не поспішаю, – відповіла я.

 І тут настав мій час офігівати чи від розуму, чи хитрожопості данної моделі техноїда. Це хитро зроблене, спеціально викупило у одного розореного власника виробництво сільськогосподарських дронів. Привів до ладу підприємство, розвинув і модернізував. Щоб вийти на ринок і йому це вдалося, бо що? Техноїд же не спить, не втомлюється і він швидший за конкурентів. Тож скоро з’явився повноцінний ТехСкай. Гроші на цей стартап цей паскудник заробив майнингом, плюс він же мав замовлення як елітний найманець, плюс ще бозна які напів легальні схеми провернув. А тепер він хоче під виглядом звичайної продукції ТехСкай підсунути де що особливе…але тільки, щоб я могла цим керувати. Нє ну дає! Я в шоці! Це як до цього можна було додуматися? Я от не знаю мені лякатися його винахідливості, впертості і пробивним якостям чи захоплюватися. Бо я не знаю, чи зупиниться він, коли отримає бажане. Може він взагалі всю Рутенію захоче захопити? Виходить, мої друзі будуть залежні від його зброї, а якщо він забажає їх знищити через цю зброю чи вона просто в незручний момент відмовить?

– Сова…ти офигів?! Сіяльський стратег! Ти...в мене слів без лайки не має. Ти що вирішив так хитро знищити моїх друзів? Бо де гарантії, що ти не психанеш і не натравиш свої дрони в спини мисливців? – обурилась я, в мені знов закипав гнів.

 Так він дотримається слова і не чіпатиме сам моїх друзів – за нього їх люб’язно знищать дрони.

 Я гнівно подивилася в очі Неса. І схопила його за підборіддя, і змусила подивився мені очі, але поглядувала на зміни в крилах, які він нервово стиснув, аж до надривного скреготу пір’їн.