Спочатку:
На сторінку книги
Натовп на майдані вирував, наче розлючене море. Слово «зрада» лунало з усіх боків, глушачи пориви холодного вітру. Брок, усвідомлюючи, що втрачає владу й золото, вирішив діяти єдиним відомим йому способом — через кривавий залякуючий страх.
— Мовчати! — оженявся тиран, вихоплюючи меч із піхов. — Гірч, Олекса! Схопити цього теслю! Він підробив грамоту!
Його найвідданіші найманці спробували кинутися до Тома, але вагалися. У цей момент Брок зробив фатальну помилку: аби повернути контроль і зламати волю селища, він підскочив до юнака-дозорця, який першим підтвердив підлинність чужоземних печаток на грамоті, й повалив його на плаху для розрубування дров.
— Хто сумнівається у моєму праві — помре першим! — заричав Брок, високо заносячи важкий бойовий топор над головою зв'язаного хлопця.
Натовп скрикнув від жаху. Жінки закрили очі, а чоловіки на мить заніміли під загрозою оголеної сталі найманців.
Але страти не сталося.
У повітрі свиснуло. Том, не вагаючись ні секунди, метнув свій важкий плотницький молот. Важке залізо з глухим тріском влучило прямо в лезо Брокового топора за мить до удару. Топор вилетів із рук тирана й забрязкав по камінню.
— Годі крові! — крикнув Том, виступаючи наперед із плотницькою сокирою в руках. — Твій меч більше не має сили над цією землею, Броку!
У той же мить Вероніка разом із жінками заступила юнака на пласі, створивши живий щит. А за ними, один за одним, ступили вперед і чоловіки — хлібороби, ковалі, майстри, озброєні вилами, сокирами й молотами. Вони більше не були переляканою отарою; у їхніх очах палало усвідомлення того, що вони захищають свій дім від зрадника.
Брок озирнувся на своїх воїнів, сподіваючись на їхню підтримку:
— Рубайте їх! Це бунт!
Проте Гірч повільно опустив свій бойовий молот. Навіть загартовані в боях воїни не бажали проливати кров своїх рідних заради чужоземного золота й тирана, який продав їхню спільну батьківщину.
— Ми присягали захищати Вигнаних, а не продавати їх чужакам, Броку, — похмуро мовив Гірч, відступаючи в бік натовпу.
Один за одним найманці кидали зброю під ноги людей. Брок лишився абсолютно самотнім посеред майдану, оточений тисячею гнівних очей.
На поміст повільно зійшла Маева. Вона підняла з землі затоптаний сувій Зводу Законів, змахнула з нього бруд і звернулася до тирана:
— За законами Вигнаних, Броку, той, хто піднімає меч на свій народ і продає рідну землю, заслуговує на смерть. Але ми не проллємо твоєї крові на землі наших предків. Ми не станемо такими, як ти.
Маева вказала палицею на засніжені Північні Ворота:
— Ти позбавляєшся всіх прав, майна й імені. Ти виганяєшся з Нового Дому назавжди. Якщо ти чи твої спільники хоч раз ступите на цю землю — Закон заговорить сталевим голосом!
Принижений, позбавлений сили й багатства, Брок під гнівне улюлюкання й плювки народу повільно поплівся до воріт. Його «Право Меча» зазнало нищівної поразки перед єдністю людей.
Коли важкі брами зачинилися за спиною вигнанця, над Новому Домом уперше за довгі місяці згасла тінь страху. Народ повернув собі свободу, а на пагорбі, сяючи свіжим дубом, чекала свого часу новозведена церква.
