Раді Вас бачити!

Вечірка в маєтку Незерфілд скидалася на закритий клуб у центрі Сохо, а не на світський раут у передмісті. Приглушене неонове світло — глибокий ультрамарин і гарячий рожевий — заливало простір, грало на кришталі келихів і глянцевих панелях стін. За пультом чаклував діджей, змішуючи живе звучання саксофона з важкими вініловими бітами. Повітря було густим від дорогого парфуму, цитрусової цедри та м’яти.

Для Рейчел цей вечір став ковтком свіжого повітря. Ден Хартвік помітив її майже одразу — і не відпускав. Вони танцювали посеред неонового сяйва, сміялися з дурниць, які розуміли тільки вони, і весь світ за межами їхнього маленького кола просто перестав існувати.

Музика сповільнилася, перейшовши в обволікаючий нео-соул. Ден обережно поклав долоні їй на талію, не відриваючи погляду.

— Знаєш, — тихо сказав він, нахиляючись до її вуха, — я їхав сюди, готуючись до найнуднішої ночі року. А потім побачив тебе біля входу.

Рейчел закинула голову назад і зустрілася з ним поглядом. У рожевому відблиску її очі блищали.

— І що? Передчуття підвело? — усміхнулася вона.

— Ще й як. — Ден тихо засміявся, міцніше притискаючи її до себе. — Тепер я думаю, що всю цю вечірку влаштували тільки для того, щоб ми зустрілися. Скажи, що ти не міраж. Бо розчарування буде болючим.

— Точно не міраж, — засміялася Рейчел. Щоки зрадницьки запалали. — Хоча останні місяці в мене були такими «веселими», що сьогодні я й сама почуваюся, ніби потрапила в паралельний світ.

— Сподіваюся, цей світ тобі до душі, — Ден зупинився, але рук не прибрав. — Бо відпускати тебе назад я не планую щонайменше до ранку. Може, втечемо з цього шуму на терасу? Там хоч можна нормально поговорити.

Рейчел зазирнула в його теплі очі й на мить забула про всі рахунки, материне обличчя і постійне відчуття, що життя йде шкереберть.

— Це найкраща пропозиція за весь вечір, — відповіла вона.

Вони, міцно тримаючись за руки, рушили крізь натовп, залишаючи позаду спалахи світла та заздрісні погляди.

Маргарита стояла біля барної стійки з темного мармуру, ліниво крутячи в пальцях келих «Маргарити». Вся ця блискуча мішура її більше втомлювала, ніж розважала. Вона спостерігала за сестрою і краєм вуха ловила пафосні розмови навколо.

А потім помітила його.

Тайлер Самерс виділявся з натовпу, ніби навколо нього була свія власна аура холоду. Високий, широкоплечий, у бездоганному чорному костюмі. Обличчя — різкі вилиці, прямий ніс, вираз, ніби все тут йому особисто набридло до смерті.

Коли Ден підійшов разом із Рейчел і швидко їх познайомив, Тайлер навіть не поворухнувся. Його крижаний погляд ковзнув по Маргариті.

— Радий… мабуть, — кинув він сухо й одразу відвернувся, сьорбнувши віскі.

Маргарита іронічно підняла брову. «Вау. Яка харизма!».

Найбільше її зачепило, що він вдав, ніби бачить її вперше. Ніби не було тієї зустрічі в барі. Наче він не пам’ятав.

Раптом у грудях неприємно стиснуло. Крізь рожеве сяйво вона побачила Джейка. Колишній ішов упевнено, тримаючи під руку довгоногу модель, яка фальшиво реготала з кожного його слова. У Маргариті всередині все змішалося: лють, що він продовжує жити своє найкраще життям, і сором, що він побачить її тут — самотню, без контрактів, у сукні, купленій ще до фінансового краху.

Треба було зникнути. Негайно.

Вона міцніше стиснула келих і почала просуватися крізь натовп до панорамного вікна, де було темніше. Поставила напій на столик поряд, глибоко видихнула.

— Маргарита п’є «Маргариту». Нічого не змінюється в цьому світі, так?

Голос пролунав надто близько. Вона повільно обернулася. Перед нею стояв Джейк — той самий самовпевнений вираз, та сама посмішка, яку вона колись вважала чарівною.

— Привіт, Джейку. Ти теж тут… яка несподіванка, — сказала вона якомога байдужіше, хоча всередині все стиснулося.

Він оглянув її з голови до ніг, оцінююче, зверхньо.

— Це вечірка для людей з певним статусом. А ти тут що забула, Марго? Зважаючи на твої останні… досягнення?

Маргарита на мить втратила мову. Приниження обпекло горло.

— Я…

— Вона прийшла зі мною, — пролунав низький, оксамитовий голос.

З тіні вийшов Тайлер Самерс. Він став за спиною Маргарити, заклавши руку в кишеню, і подивився на Джейка так, ніби той був настирливою комахою.

Джейк на секунду розгубився, але швидко начепив маску.

— О, Тайлер Самерс. Бачу, Марго, ти швидко оговталася після нашого розриву.

— Так, — холодно відповів Тайлер, навіть не давши Маргариті вставити слово. — Те, що між вами було, навряд чи можна назвати чимось серйозним. Правда, люба? — він повернувся до неї, і в його очах на мить спалахнула така переконлива ніжність, що Маргарита мало не повірила сама.

— Так… — ледь видавила вона.

Тайлер зробив крок уперед, по-хазяйськи, але обережно обійняв її за талію і притягнув до себе.

— Кохана, ти в порядку? — тихо спитав він, і від його голосу в неї всередині все перевернулося.

— Усе супер, — пропищала Маргарита, намагаючись ігнорувати тепло його долоні крізь тонку тканину сукні.

Тайлер нахилився ближче до Джейка і майже пошепки, але так, щоб кожне слово вдарило, сказав:

— До речі, ми скоро офіційно оголосимо. Запросимо тебе та твою… дівчину. Це буде приватне свято, тільки для близьких. Ви ж залишилися друзями з Маргаритою, правильно? Чи є заперечення?

Джейк зблід. Він опинився в глухому куті. Протистояти Самерсу в цих колах означало вкоротити собі кар’єру.

— Звісно… друзі, — видавив він. — На все добре.

І поспіхом зник у натовпі.

Щойно Джейк зник, Тайлер миттєво прибрав руку й знову став тим самим нудьгуючим снобом. Маска закоханого злетіла за секунду.

— Дякую, — щиро сказала Маргарита, поправляючи сукню. — Це було… ефектно. Я навіть не знаю, як віддячити.

— А я знаю, — сухо відрізав Тайлер, дивлячись на неї зверху вниз.

— І яка ціна?

— Мій друг Ден втратив голову через твою сестру. Буквально за кілька годин. — Він кивнув у бік танцполу. — Це безглуздо. Вони з різних світів, і нічого хорошого з цього не вийде. Мені потрібно, щоб ти допомогла мені їх розлучити.

Маргарита застигла. Усередині закипіла лють.

— Ти серйозно? Ти справді називаєш справжні почуття «безглуздям» тільки тому, що вона не з твого пафосного кола?

Тайлер зітхнув, зневажливо опустивши повіки.

— Скільки тобі років, Маргарито?

— Двадцять сім, — різко відповіла вона.

— Це було риторичне питання, — холодно усміхнувся він. — Я маю на увазі, скільки треба прожити, щоб і далі вірити в ці рожеві казки про кохання з першого погляду? Будь реалісткою. І якщо не хочеш, щоб наша маленька таємниця про «заручини» завтра ж з’явилася в таблоїдах як черговий фейк, ти мені допоможеш.