Раді Вас бачити!

Рейчел повернулася додому лише о десятій ранку. Волосся розпатлане, на щоках ледь помітний рум’янець, а в очах — той задоволений блиск, який з’являється тільки після справді гарячої ночі.

Маргарита стояла на кухні з чашкою кави і одразу все зрозуміла.

— Ти ночувала в нього? — тихо запитала вона, піднявши брову.

Рейчел почервоніла, але погляду не відвела.

— Так. І це було… добре. Ден — він не такий, як інші. Він справді мене цінує.

Маргарита лише мовчки кивнула. Сперечатися не хотілося, бо зранку у неї сили та енергія були лише на себе. У сестри в очах був блиск від вчорашнього алкоголю та гарної ночі з чоловіком, і вона не збиралася це гасити.

Того ж вечора Ден офіційно запросив Рейчел на побачення. Через тиждень їх уже фотографували біля Темзи. Таблоїди не забарилися з заголовками: «Новий роман Хартвіка: чергова модель чи справжнє кохання?»

Тайлер Самерс мовчав. Тільки щелепа стискалася щоразу, коли Ден починав говорити про Рейчел — із тим самим закоханим захватом, з яким раніше говорив про вдалі угоди. Тайлер бачив, як швидко все розвивається, і це йому категорично не подобалося. Але поки що тримав язик за зубами.

Через два тижні після того, як Рейчел і Ден почали зустрічатися, Тайлер запросив Маргариту до свого пентхауса.

Вони стояли на терасі з видом на нічний Лондон. Тайлер тримав у руках склянку віскі і дивився на вогні міста, ніби ті могли дати йому відповідь.

— Ми маємо проблему, — сказав він без передмов.

Маргарита схрестила руки на грудях.

— Яку саме?

— Твій колишній знову почав зливати інформацію. Якщо ми не дамо йому й пресі щось сильніше, він не зупиниться. Я пропоную фіктивні заручини.

Маргарита тихо засміялася.

— Ти серйозно?

Тайлер зневажливо опустив повіки. Вона довго дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи це чергова гра, чи він справді пропонує угоду.

— І що саме я маю робити?

— Гратимемо ідеальну пару на публіці. Кілька місяців. Потім тихо розійдемося. Ти отримаєш спокій від папараці, я — прикриття від деяких… бізнесових тисків.

Маргарита відвернулася до поручня. Серце калатало. Гордість кричала «ні», а розум нагадував, що останні три місяці вона постійно озирається на вулиці.

— Фіктивні заручини, — повторила вона повільно. — Тобто я маю вдавати, що закохана в тебе? Ходити під руку, посміхатися камерам, можливо, навіть цілуватися на публіці?

Тайлер повернув голову. Його погляд був важким і пронизливим.

— Саме так. Але тільки на публіці. У приватному житті — ніяких зобов’язань. Ти живеш своїм життям, я — своїм.

Вона різко засміялася. У сміху не було радості.

— Ти справді думаєш, що я настільки відчайдушна?

— Ні. Я думаю, що ти розумна. Твій колишній не зупиниться. Він уже почав розсилати твої старі фото по всіх редакціях. А я можу зробити так, щоб він більше ніколи не наважився навіть згадати твоє ім’я.

Маргарита мовчала, дивлячись на вогні Лондона.

— Скільки часу? — тихо запитала вона.

— Три-чотири місяці. Максимум пів року. Потім ми влаштуємо цивілізоване розірвання, і кожен піде своєю дорогою.

Вона стиснула кулаки.

— І ти не боїшся, що я закохаюся в тебе по-справжньому?

Голос вийшов сухим, майже насмішливим. Але Тайлер почув те, що вона намагалася сховати.

Він поставив склянку і зробив крок ближче. Тепер вони стояли дуже близько.

— Я більше боюся, що ти зненавидиш мене ще сильніше, — тихо відповів він. — Але це ризик, на який я готовий.

Маргарита підняла на нього очі. У його погляді не було ні тепла, ні ніжності — тільки холодний розрахунок і щось ще, що вона не могла розшифрувати.

— Добре, — сказала вона нарешті. — Але з умовами. Ніяких поцілунків без мого дозволу. Ніяких доторків, якщо я сама не дозволю. І якщо ти хоч раз поставиш мене в незручне становище — угода розривається миттєво.

Тайлер ледь помітно посміхнувся кутиком рота.

— І ще одна умова.

— Ти думаєш ти маєш право диктувати мені умови? — він уважно подивився на неї.

Маргарита не відвела погляд.

— Право? Ні. Але я маю можливість спробувати.

— Говори вже.

— Я не буду руйнувати стосунки сестри, а ти — друга. Бо це низько навіть для такого як ти.

— Якого? — тихо перепитав він.

Маргарита лише посміхнулася кутиком рота, не відповідаючи.

Тайлер кілька секунд дивився на неї, потім ледь помітно кивнув.

— Домовились.

Того ж вечора, близько пів на дванадцяту, Рейчел тихо постукала у двері кімнати Маргарити.

— Можна?

Маргарита сиділа на ліжку, гортаючи сценарій. Вона кивнула. Рейчел зайшла і сіла поруч.

— Я чула, що ти сьогодні зустрічалася з Тайлером Самерсом.

Маргарита зітхнула.

— Чутки розлітаються швидко.

— Марго… — Рейчел взяла сестру за руку. — Я знаю, що ти не дуже довіряєш чоловікам після Джейка. Але Тайлер… він інший. Холодний, так. Але він не грається з людьми просто так. Якщо він тобі щось пропонує — це серйозно.

Маргарита гірко усміхнулася.

— Він пропонує мені фіктивні заручини, Рейч. Як угоду. Як бізнес-контракт.

Рейчел на мить завмерла.

— І ти… погодилася?

— Так. — Маргарита відвела погляд. — Мені потрібен захист. А йому — зручна «наречена», щоб від нього відчепилися.

Рейчел стиснула її руку сильніше.

— Я бачу, як він на тебе дивиться, коли думає, що ніхто не помічає. Це не тільки про бізнес, Марго. Принаймні з його боку.

Маргарита мовчала. У голові крутилися слова Тайлера про «рожеві нісенітниці» і його холодна посмішка. Але десь глибше вона знала: між ними вже давно щось тліє. І це лякало її більше, ніж будь-які папараці та скандали.