Спочатку:
На сторінку книги
ГЛАВА 17. Капітуляція султана
Коли мила Валерія, тримаючи в руках важку папку з нотами Баха, нарешті дочалапала до дверей своєї кімнати в гуртожитку, її погляд миттєво впав на підлогу. Прямо під білими дверима самотньо лежав акуратно складений удвоє білий аркуш паперу. Дівчина на мить застигла, роздумуючи, що б це могло бути:
«Так, цікаво... Що це за підпільна пошта? Може, це чергове любовне послання для моєї сусідки Марти від її затятих кавалерів, чи комендант знову погрожує виселенням за невимкнену праску?» — крутилося в її голові.
Проте цікавість, як відомо, головний двигун жіночої природи. Лера присіла, підняла таємничу записку, відкрила її і почала швидко вчитуватися в нерівні, розмашисті, але такі знайомі літери. Рядки були написані з такою старанністю, що дівчина мало не фізично відчула, як автор кусав губи від хвилювання:
«Привіт, Валеріє. Я хочу перш за все вибачитися за те, що останні кілька днів поводився як ідіот і просто ігнорував тебе на коридорах. Мені було важко, але пора вже дещо тобі сказати прямо в очі. Я дуже чекаю, коли ти мені теж відповіш... Тому я офіційно запрошую тебе на наше перше справжнє побачення. Чекаю на тебе сьогодні о п'ятій вечір біля Мусульманського культурного центру — саме там, де я вперше побачив тебе справжньою».
У цей момент Лера відчула, як повітря в коридорі гуртожитку раптово закінчилося. Вона почала дихати так глибоко й часто, наче щойно пробігла марафон, а серце забилося десь у районі скронь, відстукуючи шалений ритм: тук-тук, тук-тук.
— Боже... — прошепотіла вона, притискаючи папірець до грудей. — Невже мій гордий Аладдін нарешті зважився на це?! Невже пустельний лев здав свої позиції? Боже, слава Богу! Так, стоп, яка зараз година?! Мені ж терміново треба виглядати просто карколомно, щоб він остаточно забув усі ноти сольфеджіо!
Наступні пів години кімната Валерії нагадувала філіал модного вироку. Дівчина кружляла з цією запискою в руках, танцювала біля дзеркала і так сяяла від щастя, що, здавалося, від неї можна було заряджати мобільні телефони. Вона не втрималася і відразу набрала маму Владиславу по відеозв'язку. Мама, почувши радісний голос доньки, ледь сама не розплакалася від щастя: вона-то прекрасно знала, що цей гарячий палестинець Тамін нікуди не дінеться і по-любому покличе її дівчинку на побачення, бо такі погляди просто так не зникають.
А потім у гості завітала Марія, з якою Лера віднині вирішила дружити ще ближче. Маша, озброївшись своїм теоретичним спокоєм та товстими окулярами, стала найкращим стилістом. Саме вона допомогла Лері обрати серед десятка варіантів ту саму сукню. Валерія була неймовірно рада цьому, адже тепер довіряла Марії як собі, а жіноча солідарність у питаннях підкорення східних чоловіків — це святе.
Тим часом на іншому кінці міста стрілки годинника невблаганно наближалися до п’ятої вечір. Тамін щойно завершив вечірній намаз у мечеті при Мусульманському культурному центрі. Вийшовши на подвір'я, він судорожно поправив комір своєї стильної сорочки. Хлопець неймовірно поспішав на цю зустріч, прокручуючи в голові всі поради старшого брата Таріка. Він стояв біля біломармурових колон, переминаючись із ноги на ногу, і з усіх сил намагався знайти в собі ту саму левину сміливість, щоб нарешті зізнатися Валерії у своїх почуттях і не зганьбитися.
І ось, рівно о 17:00, на доріжці з’явилася вона.
Яка ж вона була прекрасна! Валерія йшла назустріч у неймовірно ніжній рожевій сукні, яка легко тріпотіла від вечірнього одеського бризу. Її світле волосся було акуратно зібране зверху в елегантну зачіску, відкриваючи тонку лінію шиї, а витончені підбори туфельок видавали кумедне, але впевнене: цоп-цоп, цоп-цоп по тротуарній плитці.
Тамін буквально привідкрив рот. Його зазвичай пафосний, мажорний погляд миттєво згас — він був настільки вражений і вибитий із колії її утонченістю, крихкістю та неймовірною жіночністю, що на кілька секунд забув, як дихати. Рожевий колір робив її схожою на казкову принцесу з його дитячих снів.
Він зробив кілька кроків назустріч. Його серце влаштувало справжній бунт — Тамін ніколи в житті так не хвилювався, навіть коли виступав на великій сцені перед сотнями глядачів. Вони зупинилися один навпроти одного. Хлопець дивився на Валерію зверху вниз, а вона стояла мовчки, затамувавши подих, і абсолютно не знала, чого очікувати від цього зазвичай гордого й непередбачуваного араба в наступну секунду.
Тамін проковтнув клубок у горлі і з незвичним, легким тремтінням у голосі, який миттєво став неймовірно ніжним і оксамитовим, промовив: — Ти... ти просто прекрасно виглядаєш, Валеріє. Справжня принцеса.
Лера від такої несподіваної прямоти миттєво почервоніла до кінчиків вух. Вона ніяк не очікувала, що цей самовпевнений хлопець може говорити настільки хвилююче, щиро і без жодної краплі звичного сарказму. Серце дівчини розтануло, як рафінад у гарячому чаї. Вона зробила сміливий крок уперед, підійшла впритул і ніжно поклала свою маленьку долоню на його міцні, гарячі груди, відчуваючи, як там, усередині, теж ведеться шалена підводна течія:
— Дякую, мій Аладдіне, — тихо, з чарівною посмішкою відповіла вона.
Тамін, дивлячись на неї в цій тоненькій, легкій сукні і відчуваючи, що вечірній вітер стає прохолоднішим, вирішив діяти рішуче. Він зробив крок назустріч і впевнено обняв її за плечі, пригортаючи до себе, щоб зігріти своїм великим, теплим тілом. Валерія заплющила очі, вдихаючи його аромат, і відчула таку неймовірну теплоту, якої так довго, так стомлююче чекала всі ці місяці. Вони просто мовчки стояли біля стін мечеті, обійнявшись, і весь світ навколо них знову розчинився.
Але Валерія не була б Валерією, якби не вирішила трохи розрядити цю романтичну напругу і злегка поізнуватися над своїм супутником, щоб остаточно зламати його маску недосяжного мажора. Вона хитро відсторонилася, заглянула йому в очі і з єхидною посмішкою запитала: — Ой, і що це ти робиш, шановний мажор? Куди це твої руки потягнулися?
Тамін від такої заяви навіть трішки обурився, кумедно підкинувши брови: — Як це що? Тебе грію, взагалі-то! Ти ж у нас суцільна ходяча катастрофа, вирядилася в легку сукню в таку погоду, а мені потім тебе лікуй від застуди!
Лера вдавано насупилася, хоча в очах стрибали веселі бісики: — Я тобі не ходяча катастрофа! Не називай мене так більше, чуєш, вокалісте? А то зараз розвернуся і піду Баха вчити!
Тамін не витримав і голосно, щиро засміявся, а його очі налилися таким неймовірним теплом, якого Лера ще ніколи в ньому не бачила: — О Аллах, ну добре, добре! А як же тебе тоді називати, га? Може... моя мила принцеса?
Почувши це, Валерія задоволено кивнула головою, і її обличчя знову засяяло: — Дадда! Отак набагато краще. Давай краще «мила» або «принцеса Валері». Мені такий варіант номенклатури подобається значно більше.
Її серце знову забилося в шаленому темпі, варто було їй лише поглянути в ці глибокі, палаючі очі арабського хлопця, який зараз повністю належав їй одній. Тамін ніжно посміхнувся, остаточно втрачаючи будь-який контроль над своєю гордістю поруч із цією дівчиною.
— Ну що, принцесо Валері, пошлі гуляти тоді? — весело запропонував він.
Він міцно, але дуже ніжно взяв її за руку, переплітаючи їхні пальці так, щоб вона більше нікуди не змогла втекти. І вони разом, щасливі та закохані, повільно пішли вздовж вечірніх вулиць міста, відкриваючи абсолютно нову, найважливішу главу свого спільного життя.
