Спочатку:
На сторінку книги
У кімнаті ніхто не промовив ні слова.
Каель не відводив погляду від Еріка. Хлопчик сидів нерухомо, міцно стискаючи в руках стару вовняну ковдру. Його плечі були опущені, а в очах читалася не дитяча цікавість, а втома людини, яка за одну ніч побачила занадто багато.
Ліра зробила крок ближче й присіла навпочіпки, щоб бути з ним на одному рівні.
— Еріку, — тихо сказала вона, — я не хочу робити тобі боляче. Але нам дуже важливо зрозуміти, що сталося тієї ночі.
Хлопчик мовчав.
Вона не поспішала.
Бабуся завжди казала, що наляканим людям потрібен не допит, а час.
— Ти сказав, що бачив чоловіка, — продовжила Ліра лагідно. — Ти пам'ятаєш його обличчя?
Ерік повільно похитав головою.
— Ні...
— А очі?
— Їх теж не було...
Каель уважно слухав кожне слово.
— Тоді як ти зрозумів, що він дивився саме на тебе?
Хлопчик підняв голову.
— Бо... я це відчув.
У кімнаті знову запала тиша.
Жрець важко зітхнув.
— Таке саме казали люди багато років тому, — тихо промовив він.
Каель різко подивився на нього.
— Ви нічого не говорили про це.
Старий священник повільно опустився на дерев'яну лаву.
— Бо сподівався, що ті історії назавжди залишилися в минулому.
— Які історії?
Жрець провів рукою по сивому волоссю.
— Коли я був молодим, мій наставник розповідав про Велику Ніч. Він казав, що тоді люди теж зникали без сліду. А ті, хто повертався... говорили про чоловіка без обличчя.
Ліра відчула, як серце забилося швидше.
— Це було дуже давно?
— Майже сорок років тому.
Каель нахмурився.
— Чому про це немає жодного запису?
Жрець гірко всміхнувся.
— Бо влада наказала спалити всі хроніки. Люди хотіли забути той страх.
— Але страх нікуди не зник, — тихо сказала Ліра.
— Ні, — відповів жрець. — Він просто чекав.
Каель підійшов до вікна.
За кольоровими вітражами починався ранок. Слабке світло ледве пробивалося крізь важкі хмари, але навіть воно робило храм трохи теплішим.
— Якщо це повторюється, — задумливо промовив він, — значить, ми щось пропустили.
Ліра підійшла ближче.
— Про що ти думаєш?
— Про книгу в бібліотеці.
— Про пророцтво?
Він кивнув.
— У ній були сторінки, яких ми ще не прочитали.
Ліра мовчки дивилася на нього.
— Думаєш, там є відповіді?
— Не всі.
— Але хоча б частина.
Каель усміхнувся ледь помітно.
— Саме так.
У цей момент Ерік раптом схопив Ліру за рукав.
Його маленькі пальці тремтіли.
— Не ходіть...
Вона нахилилася до нього.
— Чому?
Хлопчик дивився просто їй у вічі.
— Він знає, що ви шукаєте правду.
Каель різко обернувся.
— Хто?
Ерік ковтнув слину.
Його голос став майже шепотом.
— Той чоловік...
— Він сказав мені...
Хлопчик заплющив очі.
По його щоці повільно скотилася сльоза.
— Він сказав, що коли мисливець і дівчина зі снами зустрінуться...
...місто більше ніколи не буде таким, як раніше.
Каель і Ліра мовчки переглянулися.
Вони знали одне одного лише кілька годин.
Але тепер стало зрозуміло, що їхня зустріч не була випадковістю.
Вона була передбачена задовго до їхнього народження.
І десь у найтемнішій частині Глітерборна хтось уже чекав, коли вони зроблять свій наступний крок.
