Спочатку:
На сторінку книги
Ранок у Глітерборні майже нічим не відрізнявся від ночі. Небо залишалося затягнутим важкими сірими хмарами, а сонце лише зрідка пробивалося крізь них блідим світлом. Місто ніби втратило свої барви. Люди поспішали додому, майже не дивлячись одне одному в очі. Страх швидко поширювався вулицями.
Каель і Ліра вийшли з Храму Світла мовчки.
Кожен думав про слова Еріка.
— Ми повернемося до бібліотеки? — тихо запитала Ліра.
Каель похитав головою.
— Ні.
— Чому?
— Бо нас уже випередили.
Ліра насупилася.
— Звідки ти знаєш?
Каель опустився навколішки біля кам'яних сходів.
На землі лежав чорний попіл.
Він обережно торкнувся його пальцями.
Попіл був теплим.
— Це слід темної магії.
— Темної... магії?
— Такої, про яку майже ніхто вже не пам'ятає.
Він підвівся.
— Хтось був тут зовсім недавно.
Не встиг він закінчити фразу, як із найближчого провулка почувся крик.
— Допоможіть!
Каель миттєво вихопив меч.
— За мною!
Вони побігли вузькою вулицею.
Попереду панував хаос.
Кілька городян намагалися втекти, але чорні тіні, схожі на густий дим, виповзали просто з-під землі. Вони обвивали ноги людей, тягнули їх донизу, залишаючи на камені чорні сліди.
— Назад! — крикнув Каель.
Одна з тіней різко кинулася на нього.
Він зробив крок убік.
Меч зі свистом розітнув повітря.
Спалахнуло синє полум'я.
Тінь розсипалася на сотні чорних іскор.
Та замість однієї з-під бруківки виринули ще три.
— Їх більше! — вигукнула Ліра.
Каель швидко озирнувся.
— Не підходь близько!
Та було вже пізно.
Одна з тіней стрімко кинулася до Ліри.
Вона інстинктивно виставила вперед долоню.
І сталося те, чого вона зовсім не очікувала.
На її руці спалахнув срібний символ.
Повітря навколо затремтіло.
Від долоні вирвалося яскраве світло.
Тінь пронизливо заверещала й відлетіла назад, ніби її відкинув невидимий удар.
Каель завмер.
— Ліро...
Вона сама дивилася на свою руку з подивом.
— Я... я нічого не робила...
Срібне світло повільно згасло.
На долоні залишився лише тонкий знак, схожий на півмісяць.
Не встигли вони оговтатися, як земля під ногами здригнулася.
З усіх боків почувся глухий гуркіт.
На стінах будинків почали з'являтися чорні тріщини, з яких сочився густий морок.
Повітря стало крижаним.
Потім пролунав голос.
Низький.
Спокійний.
Але від нього кров холола в жилах.
— Я відчув вас...
Каель різко обернувся.
На даху сусіднього будинку стояла висока постать у чорному плащі.
Обличчя приховувала маска.
Навколо неї кружляли клуби темного диму.
— Хто ти? — голосно запитав Каель.
Незнайомець повільно розвів руки.
Темрява навколо нього почала рухатися, немов жива.
— Лише слуга того, кого ви так боїтеся.
Він підняв долоню.
Чорна магія зібралася в кулю.
За мить вона з шаленою швидкістю полетіла прямо в Каеля.
— Обережно! — крикнула Ліра.
Каель встиг виставити меч.
Удар був настільки сильним, що його відкинуло на кілька метрів. Він боляче вдарився об кам'яну стіну, але відразу підвівся.
— Непогано... — тихо промовив незнайомець. — Значить, легенди не брехали.
Він зник так само раптово, як і з'явився.
На місці, де він стояв, залишилася лише чорна пір'їна.
Каель повільно підняв її.
Вона була холодною.
Неприродно холодною.
Ліра підійшла ближче.
— Хто це був?
Каель довго мовчав.
Потім тихо відповів:
— Це вже не просто тіні.
У Глітерборні з'явився темний маг.
І якщо він служить Королю Тіней... то війна, якої всі боялися, уже почалася.
