Спочатку:
На сторінку книги
Наступного ранку Троянда прокинулася ще до того, як задзвонив будильник.
Вона одразу згадала повідомлення Максима.
«О десятій ранку будь готова.»
І все.
Жодного пояснення.
Жодного натяку.
— Нестерпний, — пробурмотіла вона, усміхаючись.
О дев'ятій тридцять Троянда вже була готова.
Мама лише хитро усміхнулася.
— Чекаєш когось?
— Ні.
— Звісно.
— Мамо!
У двері подзвонили рівно о десятій.
На порозі стояв Максим.
У руках він тримав невеликий букет бузку.
— Привіт.
Троянда здивовано подивилася на квіти.
— Це мені?
— Так.
— Але зараз не сезон бузку.
— Довелося постаратися.
На щоках дівчини з'явився рум'янець.
— Дякую.
— Готова?
— До чого?
— До сюрпризу.
— Ні.
— Чудово.
— Максиме!
Він лише засміявся.
За пів години вони приїхали до старої садиби на околиці міста.
Місце виглядало неймовірно красиво.
Старовинні сходи.
Квіткові арки.
Великий сад.
— Тут буде фотосесія? — запитала Троянда.
— Не зовсім.
— Тоді що?
Максим уже хотів відповісти, але раптом біля воріт зупинився чорний автомобіль.
Із нього вийшов незнайомий хлопець.
Високий.
Темноволосий.
У дорогому одязі.
Він уважно подивився на Троянду.
Наче вже знав її.
Дівчині стало трохи незручно.
— Максиме, хто це?
Але хлопець поруч із нею раптом став серйозним.
— Це Данило.
— І хто він?
Максим кілька секунд мовчав.
— Людина, яку я дуже давно не бачив.
Данило повільно підійшов ближче.
— Привіт, Максиме.
— Привіт.
Троянда відчула дивне напруження між ними.
Наче вони знали один одного набагато краще, ніж хотіли показати.
Погляд Данила знову зупинився на ній.
— Отже, це і є Троянда?
Дівчина здивувалася.
— Ви знаєте моє ім'я?
Хлопець усміхнувся.
— Останнім часом про тебе говорить усе місто.
Троянда розгублено подивилася на Максима.
І раптом зрозуміла, що цей день буде зовсім не таким, як вона уявляла.
А таємничий незнайомець приховує набагато більше секретів, ніж здається на перший погляд...
Троянда переводила погляд із Данила на Максима і назад.
— Гаразд... Мені вже трохи страшно.
Данило засміявся.
— Не хвилюйся. Я не такий страшний.
— Це ти так кажеш.
— Справедливо.
Максим похитав головою.
— Не звертай уваги.
— Я все чую, — образився Данило.
— І добре.
Троянда не стримала сміх.
Але раптом зовсім поруч почувся гучний гавкіт.
— ГАВ! ГАВ! ГАВ!
— Ой! — скрикнула дівчина.
Із-за кущів вилетів величезний золотистий пес.
Прямо в їхній бік.
— Максиме!
Троянда миттєво розвернулася і побігла.
— Трояндо, стій!
— НІ!
— Він добрий!
— УСІ ТАК КАЖУТЬ!
Вона бігла садом так швидко, як ніколи раніше.
Позаду чулося гавкання.
— ГАВ!
— АААА!
Максим і Данило вже ледве стримували сміх.
— Трояндо!
— Рятуйте мене!
— Він хоче погратися!
— Я НЕ ХОЧУ!
Пес радісно наздогнав її і почав стрибати навколо.
Троянда швидко залізла на невелику лавку.
— Не підходь!
Пес весело махав хвостом.
— Гав!
— Максиме!
— Що?
— Забери його!
— Це неможливо.
— Чому?
— Він тебе вже полюбив.
Данило голосно засміявся.
— Схоже, ти знайшла нового друга.
— Мені вистачає друзів!
Пес знову махнув хвостом.
— Гав!
Через кілька хвилин Троянда нарешті зрозуміла, що собака справді добрий.
Вона обережно простягнула руку.
Пес одразу лизнув її долоню.
— Ой.
— Бачиш? — усміхнувся Максим.
— Він хороший.
— Ми ж казали.
— Але спочатку попереджати треба!
— Тоді було б не так весело.
Троянда склала руки на грудях.
— Ви обоє неможливі.
— Дякуємо, — одночасно відповіли Максим і Данило.
І всі троє засміялися.
Вперше за весь день напруження зникло.
А Троянда зрозуміла, що Данило, хоч і здається загадковим, зовсім не такий страшний, як вона подумала спочатку.
Та вона ще не знала, що саме він незабаром розповість їй одну дуже несподівану новину...
Троянда саме гладила собаку, коли біля садиби почувся звук автомобіля.
— Хтось приїхав, — сказав Данило.
Максим обернувся до воріт.
За кілька секунд на подвір'я заїхала світла машина.
Троянда придивилася і раптом широко усміхнулася.
— Мамо! Тату!
Із машини вийшли Олена та Андрій.
— Доню! — вигукнула мама.
— Привіт!
Троянда швидко побігла до батьків.
Мама міцно обійняла її.
— Як ти?
— Добре.
— Точно?
— Точно.
Тато усміхнувся.
— А ми вирішили подивитися, де ти проводиш час.
— Тату!
— Що? Ми хвилюємося.
Максим чемно підійшов ближче.
— Добрий день.
— Добрий день, — відповіла мама.
— Ви, мабуть, Максим.
— Так.
Андрій уважно подивився на хлопця.
— Отже, це ти той фотограф.
Максим трохи розгубився.
— Мабуть, я.
Троянда тихо засміялася.
— Тату, не лякай людей.
— Я не лякаю.
— Лякаєш.
Данило ледве стримував сміх.
— Мені вже подобається ваша сім'я.
— Дякую, — усміхнулася мама.
Собака раптом підбіг до Андрія й почав радісно махати хвостом.
— О, привіт, друже!
— Гав!
— Бачиш? Навіть пес мене любить.
— Пес любить усіх, — сказала Троянда.
— Але мене більше.
— Тату!
Усі розсміялися.
Потім вони повільно пішли садом.
Мама милувалася квітами.
Тато фотографував усе навколо на телефон.
— Андрію, навіщо ти фотографуєш кожен кущ? — запитала мама.
— Для історії.
— Якої історії?
— Раптом він стане знаменитим кущем.
Троянда закотила очі.
— У мене найсмішніший тато у світі.
— Це талант.
Максим засміявся.
А потім раптом подумав, що Троянді дуже пощастило з родиною.
Поруч із ними завжди було тепло, затишно і весело.
І саме в цей момент мама Олена усміхнулася та сказала:
— Знаєте, мені здається, що сьогодні буде дуже хороший день.
І ніхто навіть не здогадувався, що попереду на них чекає ще один великий сюрприз...
Сонце вже почало ховатися за деревами.
У саду стало тихіше.
Троянда сиділа на лавці поруч із батьками, Максимом і Данилом.
Здавалося, день добігає кінця.
Раптом Андрій дістав телефон.
— Увага!
— Що ще? — запитала Троянда.
— Я дещо знайшов.
— Тату...
— Ні, це серйозно.
— Саме тому я хвилююся.
Усі засміялися.
Андрій відкрив відео.
На екрані з'явилася Троянда, яка кілька годин тому тікала від собаки.
— НІ! — скрикнула вона.
— ТАК! — радісно відповів тато.
На відео було чути:
— МАКСИМЕ! РЯТУЙ!
— Він добрий!
— Я НЕ ВІРЮ!
Данило зі сміху мало не впав із лавки.
Максим закрив обличчя руками.
Мама витирала сльози від сміху.
— Тату, видали це!
— Ніколи.
— Будь ласка!
— Це сімейна реліквія.
— Тату!
— Уявляєш, покажемо це на твоєму весіллі.
Троянда аж підскочила.
— ЯКОМУ ВЕСІЛЛІ?!
Усі розсміялися ще голосніше.
— Андрію, не починай, — сказала мама.
— А що? Я просто планую майбутнє.
— Моє майбутнє без мого дозволу? — обурилася Троянда.
— Саме так.
— Це несправедливо.
— Зате весело.
Максим ледве стримував сміх.
— Не смійся!
— Вибач, не можу.
— Зрадник.
— Я фотограф, а не рятувальник.
— Дуже смішно.
Собака раптом поклав голову Троянді на коліна.
— А ти взагалі мовчи.
— Гав.
Усі знову засміялися.
Троянда подивилася навколо.
На маму.
На тата.
На нових друзів.
На вечірнє небо.
І несподівано усміхнулася.
Так.
День був дивним.
Трохи божевільним.
І дуже гучним.
Але саме такі дні хочеться пам'ятати найдовше.
І поки всі сміялися з історії про собаку, Троянда навіть не здогадувалася, що попереду на неї чекає ще більше пригод.
