Раді Вас бачити!

Аделія.

Телефон задзвонив о сьомій сорок, Аделія ще кілька секунд дивилася на екран, перш ніж відповісти. На екрані світився незнайомий номер, в цілому дівчина ніколи не бере слухавку від незнайомців , але вона згадала, що подавала заяву на вакансію особистого секретаря директора компанії по нерухомості .

— Слухаю.

— Доброго ранку, пані Вуд. Це секретар Віктора Рейна. Нагадую, що завтра о десятій у вас співбесіда на посаду особистої секретарки.

— Так, я пам'ятаю, дякую, до нагадали.

— Чудово. Будь ласка, не запізнюйтеся.

— Не запізнюся.

Дівчина завершила дзвінок і підійшла до дзеркада, роздивляючись себе у ньому вона вже бачила себе старою, бо декілька днів тому їй виповнилося двадцять вісім, і начебто життя ще продовжуєть, але жаги до нього особисто не було. Її вбивало те, що у великому місті так важко знайти гарну роботу, тому вона поставила собі ціль всіма законними і не законними методами отримати цю роботу. Вона розчисала своє темне волосся, яке гарно було підстрижене під каре, прийнялася за виконанням ранкового ритуалу, але її карі очі навіть у побутових моментах виглядали занадто серйозно . Дівчина вийшла з ванної кімнати і попрямувала до спальні, щоб одягнути домашній одяг, її стиль в одежі був простий та стриманий, навіть у дома вона виглядала так наче йшла на співбесіду. Аделія закінчив свої збори підійшла до відкритого ноутбуку де так і залишилася відкрита сторінка із вакансією. Погортавши по декількох закладках вона уважно почала читати інформацію за можливо нового боса , у статті було обсолютно все окрім його особистого життя. Ні про дітей, ні про жінок, ні про батьків інформації не було. І тут постає питання: в них їх немає чи він це приховує?

— Цікаво.

***

Жасмін

О восьмій п'ятнадцять телефон задзвонив у маленькій квартирі, яка була проста але доволі оформлена зі смаком.

— Жасмін Картер?

— Так.

— Нагадую про вашу співбесіду завтра об одинадцятій із Віктором Рейном.

— Я пам'ятаю.

— Чудово. Гарного дня.

— І вам.

Жасмін поклала телефон і потягнулася за чашкою кави. На відміну від Аделії, вона не виглядала так, ніби збиралася на співбесіду кожного дня. Дівчина працювала за ноутбуком, перевіряла електронну пошту, відповідала на повідомлення й паралельно слухала музику. Її волосся було світлим і довгим, зібраним недбалим хвостом, зелені очі мали ту особливу властивість, через яку співрозмовнику здавалося, що його наскрізь бачать. Жасмін завжди була впевнена у собі і своїх силах, вона нікого не любила окрім себе, одягалася в найкращий, брендовий одяг, носила прекраси тільки із золота, косметика була найвищої якості, і не дивлячись , що квартира була не великою, але як вважала Жасмін, що нічого і ніхто не повинен затмарювати її навіть житло, тому у її квартирі було стильно, комфортно, але просто. Вона любила перевіряти характер на міцність і ті хто могли перевершити її у сьому тільки с тими вона тримала контакт, слабаки йшли лісом.

Після обіду вона ще раз відкрила інформацію про компанію, її погляд зупинився на Вікторі. Темний костюм, холодний вираз обличчя, непроникний погляд.

— Нудно, — пробурмотіла вона.

***

Кетрін.

О дев'ятій телефон задзвонив утретє. Кетрін мовчки взяла слухавку.

— Пані Міллер, нагадую, що завтра о дванадцятій у вас запланована співбесіда з Віктором Рейном.

— Дякую. Я буду.

Вона сиділа біля вікна невеликого кафе, перед нею стояла чашка еспресо, а поруч лежав блокнот. Дівчина, щось записувала у блокнот, а потім закрила його. Її руде, кучеряве волосся гарно було заколоте крабиком, а сірі очі кудись дивилися у вікно. На співбесіду вона планувала одягнути темно-синій костюм, вона любила, коли все було продумано, і не любила коли щось йшло не за планом, хоча в житті ніколи не йде за планом, але жити без цілей та без розподілу свого часу, можна геть здуріти і нічого не встигнути.

***

Наступного дня.

О десятій ранку двері кабінету Віктора відчинилися, вийшла жіночка середніх літ, та запросила увійти першу кандидатку на співбесіду 

— Кетрін Міллер, заходьте будь ласка.

Дівчина глибоко вдихнула і зайшла до кабінету. На ній був темно-синій костюм, біла сорочка і тонкі чорні туфлі. Волосся акуратно зібране. Віктор підвів очі від документів, йому вистачило кількох секунд, щоб оцінити її. Віктор оцінював все від зовнішнього вигляду до поводження у кабінеті. Кетрін в той час стояла біля входу не рухомо і чекала коли цей красень запросить присісти. Вона бачила його холодний погляд на собі, але не подала вигляду, що це їй не зовсім до вподоби . Нарешті Віктор жестом показав, що вона може сісти на шкіряне крісло на впроти нього.

— Розкажіть про себе.

— Думаю, ви вже прочитали моє резюме.

Віктор ледь усміхнувся.

— Я хочу почути це від вас.

Кетрін трохи нахилилася вперед.

— Я швидко навчаюся, добре працюю під тиском, не люблю брехню, і не люблю людей, які вважають себе розумнішими за всіх.

— А якщо ваш керівник саме такий?

— Тоді це буде його проблема.

Віктор уперше усміхнувся по-справжньому.

— Ви смілива.

— Ні. Просто не люблю прикидатися.

Він зробив позначку у своєму блокноті.

— Чому саме ця робота?

Кетрін на секунду затримала погляд на ньому.

— Висока зарплата.

— Чесна відповідь.

— Я не бачу сенсу вигадувати красиву історію.

— Добре. Дякую. Ми вам зателефонуємо.

Кетрін підвелася, перед виходом вона на мить подивилася на камеру спостереження в кутку.

Віктор це помітив.

Об одинадцятій прийшла Жасмін. На ній був світло-сірий брючний костюм, чорний топ і тонкі срібні сережки, вона сіла навпроти Віктора.

— Ви завжди так дивитеся на людей? — спитала дівчина.

— Як саме?

— Наче вже вирішили, що вони вам не сподобаються.

— А ви завжди говорите те, що думаєте?

— Майже завжди.

— Небезпечна звичка.

— Для кого?

Віктор відкинувся у кріслі.

— Чому ви хочете працювати саме у мене?

— Хочу перевірити, чи справді ви такий хороший керівник, як про вас говорять.

— Ви прийшли на співбесіду, щоб перевіряти мене?

— А ви думали, що тільки ви можете оцінювати людей?

Між ними повисла коротка тиша.

— Ви можете бути проблемною співробітницею.

— А ви можете просто бути поганим керівником. — Жасмін посміхнулася.

Віктор знов зробив запис у блокноті.

— Дякую.

— І все?

— Поки що.

Вона підвелася.

— Тоді чекатиму на вирок.

О дванадцятій прийшла Аделія. На ній була бежева блузка, чорна спідниця до колін і тонкий жакет. Вона пройшла до крісла і сіла.

Віктор дивився на неї кілька секунд.

— Ви нервуєте?

— Ні.

— Чому?

— Тому що не бачу причин.

— Ви не боїтеся нового керівника?

— Я ще не знаю, чи варто вас боятися.

Віктор ледь примружив очі.

— Цікава відповідь.

Потім він поставив кілька стандартних питань: освіта, досвід, навички, а потім раптово змінив тему.

— Ви вважаєте себе хорошим психологом?

— Ні.

— А людей розумієте?

— Іноді.

— Що ви думаєте про мене?

Аделія подивилася йому прямо в очі.

— Ви звикли контролювати ситуацію.

Віктор мовчав.

— І не любите, коли хтось контролює вас.

— На чому ґрунтується цей висновок?

— Ви ставите запитання не для того, щоб отримати відповіді.

Пауза.

— Ви перевіряєте реакцію.

Віктор відкинувся на спинку крісла.

— Дякую, пані Вуд.

Через кілька хвилин усіх дівчат запросили до кабінету. Кетрін сиділа рівно, Жасмін розглядала інтер'єр, Аделія мовчала, а Віктор стояв біля вікна.

— Дякую, що прийшли. Ми зв'яжемося з вами найближчим часом.

— З усіма трьома? — перепитала Жасмін.

— Саме так.

— А посада одна.

— Я знаю.— він усміхнувся. — Ви дівчата зацікавили мене всі троє, тому поки, що йдіть додому, можливо я передивлюся рішення, щодо однієї секретарки та візьму вас усіх. 

Увечері Віктор сидів у своїй домашній бібліотеці, перед ним лежали три резюме, а на великому екрані по черзі з'являлися записи камер із його кабінету.

Перше відео було з Кетрін.

Він перемотав відео назад і побачив , що дівчина майже не відводила погляду. Контроль, самодисципліна, висока стресостійкість.

Наступне відео було із Жасмін.

Віктор зупинив відео на моменті, коли вона посміхнулася.

Імпульсивна, провокативна, не любить підкорятися.

І останнє відео з Аделією.

Він переглянув її співбесіду двічі. Спостережлива, обережна, найнебезпечніша з трьох. Віктор вимкнув екран і вийшов з своєї бібліотеки. За кілька хвилин він уже спускався сходами у підвал. У сирому приміщенні горіло приглушене світло, а за зачиненими дверима були декілька жінок. Кожна по-своєму переживала присутність цього місця: хтось дивився в підлогу, хтось намагався не показувати страху, а хтось уже давно перестав ставити запитання.

Віктор зупинився біля дверей.

— Усі добре поводилися?

Ніхто не відповів.

Тоді він зайшов у кімнату підвалу і оглянув всіх жінок, жінки були налякані, в когось вже порожній погляд від безсилля, хтось сидів у кутку і повільно сходив з розуму. Віктор як командир обійшов їх всіх та обрав дві жінки.

— Ти і ти.

Жінки підвелися.

Далі за дверима почалася інша частина його життя, та, яку ніхто з його співробітників не бачив. Віктор встановлював правила, контролював кожен рух і вимагав абсолютної дисципліни. Для нього це була гра, у якій він завжди мав залишатися тим, хто визначає межі. Він провів двух нещасних до кімнати, яка була завжди замкнена на замок, також під паролем та був сенсорний замок який відкривався тільки на його відбиток пальця. Віктор узяв двох за талію і завів до цієї кімнати. В ній майже нічого не було лише ліжко, різні ланцюги, батоги, ремені, металеві труби , іграшки та багато чого іншого. Чоловік посадив обох на ліжко і кожну по черзі роздягнув. Жінки сиділи оголені з опущеними обличами.

— Підніміть на мене очі дорогенькі. — скомандував чоловік.

Жінки слухняно підняли очі на нього. Потім він підняв одну жінку і пристигнув до хреста, прив'язавши її металевими, товстими ланцюгами, а іншій наказав лягти на ліжко, роздвинути ноги, та дивитися на все це стимулюючи клітор. Віктор сам роздягнувся до гола, взяв червону свічку, підпалив її і почав воском поливати оголене тіло починаючи із шиї, опускаючись по сосках, далі нижче по животі, стегнах і на кінець полив на лобок. Жінка стогнала від болю, але вірно терпіла його вподобання. Переодично Віктор поглядав на іншу, яка отримувала задоволення від масьрубаціїї дивлячись на те як він знущається з іншої. Не відходячи від жінки на хресті він запитав іншу:

—Тобі подобається бачити те як я знущаюся з твоєї сестри?

Жінка стогнала від задоволення та не могла відповісти, тоді Віктор вдарив по грудях жінку на хресті та повторив питання:

—Суко, я поставив питання!

—Так господарю , подобається, продовжуй, я скоро закінчу.

Віктор почав плескати по грудях жінку до почервоніння, кусати за соски та залишати кроваві сліди на її шиїї. Потім він опустив хрест на підлогу не звільнявши жінку, розв'язав лише ноги та широко їх роздвинув, почавши хлопати долонькою по вагіні. Далі він нестримано увійшов в жінку і почав дуже жорстко рухатися , одночасно душивши жінку і проговорюючи:

—Скажи тобі подобається? Тобі подобається бути піді мною і отримувати задоволення?

Жінка нічого не відповіла, за весь час, що вона з ним, вона страждала від всіх його фетешитських вподобань, біль був не притаманний їй. Не почувши відповіді, він підняв її стегна вище, закинувши її ноги собі на плечі і увійшов в анал. Віктор швидко без зупинки почав рухатися . Але жінка не витримувала вже болю попросила зупинитися.

— Досить.

Віктор не зупинявся 

— Я сказала — досить! Я більше не можу 

—Досить буде тоді коли я того забажаю.

Жінка почала кричати , намагалася вирватися, на це Віктор зреагував і притиснув міцно до хреста тіло, почав ще інтенсивніше трахати її доки вона знепритомніла. Чоловік встав з неї і підійшов до іншої, яка звивалася від анонізму.

— Зупинись люба. — наказав чоловік.

Жінка на ім'я Емелі зупинилась та підвелася, її погляд впав на сестру, яка лежала непритомна.

—Вона жива? — спитала жінка.

— Тут запитання ставлю я, але так жива, Емелі твоя сестра скоро стане мені не потрібна, вона вже не витримує сексу зі мною і ти крихітко знаєш , що це означає?

Жінка ковтнула слину, яка так і стояла поперек горла

—Знаю, господарю, ти її вб'єш якщо вона намагатиметься чинити опір, але може ти не будеш цього робити?

—Не тобі вирішувати. Лягай і роздвинь ноги.

Жінка слухняно виконала наказ. Віктор ніжно ласкав клітор одночасно вводив іншою рукою по черзі пальці, Емелі вигиналася як змія від задоволення. Коли всі пальці були у вагіні, він почав інтенсивно ними рухати змушуючи Емелі стогнати ще більше. Він змушував її закінчувати постійно, це було не один і не три рази, це було безліч разів, жорстко. Емілі витримала, вона змогла не втратити свідомість і залишитися задоволеною, але жінка відчувала , що довго так не зможе теж і на певно піде слідом за Одрі.

Коли Одрі отямилася її сестри не було в кімнаті, лише вона одна. Жінка помітила, що вона не прив'язана, схопила що потрапило під руки і почала тікати. Через кілька хвилин Одрі вже бігла нічною вулицею, вона не знала, куди саме. Їй було байдуже, головне подалі де є люди. Позаду вона вже почула швидкі кроки які переслідували її:

— Бляха, він почув як я вийшла!

— Одрі, швидше біжи, якщо хочеш жити!

Жінка пришвидшалась, але ніч закінчилася там де і почалась.

Наступного ранку її тіло знайшли далеко від будинку.

Поліцейський автомобіль зупинився біля лісової дороги.

— Знову жінка, — сказав молодий детектив.

Старший колега мовчки подивився на тіло.

— Особу встановили?

— Поки ні.

— Схоже на попередній випадок?

Детектив відкрив папку. Там були фотографії, дати, щість нерозкритих справ. Пан Кларк поклав сьому фотографію зверху.

— Схоже.

— Тоді діставай старі матеріали.

— Думаєте, це серійний убивця?

Старший детектив подивився на стрічку, що коливалася від вітру.

— Я думаю, що ми нарешті знайшли нитку.

Він відкрив список людей, пов'язаних із жертвою, одне ім'я було підкреслене. "Віктор Рейн"

А в цей самий час у його бізнес-центрі секретар уже готувала документи для трьох нових співробітниць.