Раді Вас бачити!

ЛІЗА+ЕМІЛЬ

Невже ми «цього» ще не зробили? Уявляєте – НІ! Бентежливий фетиш пронизує повітря навколо, але місце прихистку впевнено гнітить. Як можна забути заобрійні відчуття з одним і кинутися в те ж саме ліжко з іншим?

Взагалі я часто чула від одногрупниць вихваляння про кількість хлопців, що пройшли через конкретну постіль. Звісно я не настільки високоморальна та все одно не можу. Адже Він тут скрізь! Просто нам з Емілем більше нікуди податися й Анвар щиросердно дозволяє перечекати в будинку ніч, тільки й по всьому.

– Давай я сам! – просить Еміль, коли я намагаюся обробляти глибокий поріз на його руці. Кров не зупиняється й продовжує пульсувати з розірваної вени. Мої руки слабшають та я тримаюся мужньо. А він бачить мій стан і дбайливо каже: – Наповни мені, будь ласка, шприц он з тієї ампули. І піди водички попий.

– Добре, – покірно киваю я та чую як тремтять коліна. Набагато гірше, ніж коли сиділа з придурками в ангарі. Може це тому, що за Нього в мене душа болить. Тут усе просто: я Його кохаю!

Еміль гідно справляється з лікуванням пораненої руки. Він сипле на поріз кровоспинний засіб, а потім туго та вправно, наче все життя це робив, забинтовує іншою рукою передпліччя. Далі хвацько вводить собі ліки та поглядає на мене загадково й блаженно.

Він стомлений і погано почувається, але сподівається, що ми проведемо решту ночі в обіймах. Та я НЕ МОЖУ! Через це постелила йому на широкому дивані, а сама вирішила ще попити кави й вартувати тому, що небезпека ходить десь поруч і розслаблятися не можна.

Поранений підіймається з крісла, дивиться на моє заняття та здивовано питає:

– А що ти робиш?

– Готую тобі постіль. Не хвилюйся ти тут помістишся. Диван великий, а я посиджу за варті...

– Тобто все, що ти казала на кухні, то були слова вдячності й жалю до побитого? – від розчарування Його голос аж затремтів. Які ж ці чоловіки швидкі на висновки! Та я повертаюся до нього всім тілом і заглядаю в кохані очі:

– Не вгадав. Я цілком свідомо обіцяла бути з тобою доти, доки не проженеш. Тільки наразі нам потрібна пильність. Той склад, з купою трупаків, звідси зовсім недалеко. А з твоїх слів - ворог у нас дуже могутній і небезпечний. Ось що я думаю, – щиро посміхаюся йому й чую у відповідь:

– А в мене, дивлячись на тебе, геть інші думки. Вони божевільні й гарячі. Як мені мати холодний розум, коли ти поруч? Та я знаю, що ти така через місце, де ми перебуваємо.

– Правильно, і це також. Тому, будь ласка, лягай. Тобі треба добре відпочити й заспокоїти кровотечу, – невблаганно наказую я й Еміль кладе Glock собі під подушку та опускається на диван. Далі тяжко зітхає й запитує:

– Що навіть не побажаєш мені солодких снів?

– Солодких снів тобі, мужній янголе! – повторюю за ним та збираюся вийти з кімнати, але він не відпускає:

– А поцілувати?

– Емілю, ні! Невже ти не розумієш, що ми не зможемо зупинитися? Тому не дурій і спи. А я зателефоную дядькові Роберу. Старенька мобілка Анвара ще працює. Я поставила на зарядку. Її хрін простежиш, а мені треба дати опікуну деякі розпорядження.

– Це ти про гроші? Лізо, забудь. Дістатися до Ліона та зробити деякі справи - коштів у нас достатньо. Там у мене ще є заначка, на чорний день. Щоб перетнути кордон нам знадобляться якісні документи. Швиденько зберемося і гайда! Нехай та гнида заллється власним лайном... Вибач, просто інших слів немає, – слідкує голодним поглядом за мною Він та я невблаганна.

– Добре, відпочивай! – кладу йому руку на голову й перевіряю: чи не гарячий. Здається ні.

– Не йди. Залишись... – просить Еміль і майже миттєво засинає. А я відверто милуюся тим, кого намагалася ненавидіти та відчуваю в собі тиху радість, що все сталося як сталося.

Я йду за стіл Анвара, сідаю до його крісла й тихенько відкриваю шухляду. Ага! Його улюблена Beretta лежить на своєму місці. Перевіряю – заряджена. Давненько я не тримала в руках цей пістолет. Кладу назад та набираю номер мсьє Шантоні.

– Слухаю, хто це? – збентежено запитує він. Звісно, що бідолашний хвилюється через моє зникнення з Версалю.

– Дядечку Робер! Це я, Ліза. Зі мною все нормально. Якісь козли викрали й тримали за містом. Не кричи! Мене врятував Еміль. Так, той самий. Ніякі це не його викрутаси. Він герой, а ти... Будеш істерити, я покладу слухавку й ти мене довго не почуєш. Що значить Фонте виведе всіх на чисту воду? Послухай, він старий дід на пенсії. Йому сумно ось він і чудить. А я хочу, щоб ти перекинув на мій рахунок у Монако деяку суму. Ні? Ну, тоді готуйся коледж продавати. Не думала, що в складній ситуації ти будеш саме такий. Оревуар, адвокате! – вимикаю зв’язок, знервовано скидаю задню кришечку й дістаю акумулятор. От же старий маразматик! Як добре, що в моєму житті з’явився Еміль, бо з тими дідами я навіки в дурку потраплю.

Прислухалася – тихо. Я так кричала, що могла розбудити Еміля. Та Він дуже стомлений і міцно спить. Щоб не заснути й собі, взялася за якісь журнали на столі. Тільки почала гортати й побачила таке, чого й уявити не могла. Стос графічних малюнків і всюди на них я! Виходить Анвар вмів непогано малювати?

Господи, скільки ж у Нього було талантів: військовий снайпер та знавець рукопашного бою, добрий і чуйний до дітей власник тиру в парку розваг, неймовірний і відданий коханець, а ще він весь час мене малював. Тут такі екзотичні пози, що я стидаюся дивитися, хоч все це ми з Ним пережили... Треба негайно кудись прибрати. А краще спалити, щоб Еміль ту інтимну галерею не побачив.

... Він проспав рівно дві години й підвівся на ноги.

– Навіщо ти встав? Зі мною тут все в порядку, – бачу, що йому дійсно стало краще та дивуюся, як ці треновані люди вміють зібрати сили до купи навіть за такий короткий час.

– Як навіщо? Я ж не настільки нахабний, щоб тебе без сну другу добу маринувати. Йди негайно лягай. Тепер я буду чатувати, – наказує Він і посміхається тому, що ми дуже схожі. Я з радістю посплю, тільки куди мені подіти ті малюнки? Я ж не встигла їх заховати.

– Добре, іду. Уявляєш, я посварилася з дядьком Робером. Цей старий пеньок так зрадів, що знову вирішив заточити мене вдома. А ще сказав, що це ти мене викрав і грошей не дасть. От мурло... – обурювалась я, а Еміль весело розсміявся й сказав:

– Малеча, я від тебе в захваті! А про гроші, я ж тобі говорив, то дрібниці. Нам головне без перешкод вибратися за місто. Необхідно змінити авто та взяти курс на Ліон. Виїдемо спозарання. У тебе залишилося кілька годин, тому не втрачай дорогоцінного часу. Будемо мінятися за кермом. А для цього треба добре виспатися, – тепер наказував Він, а я дивилася очима, повними щастя і всередині мене гуляв медовий коктейль.