Раді Вас бачити!

Глава 8. Серце, яке обрало його

Коли Міла повернулася додому, її думки все ще були поруч із Томом. Вона майже не чула, що говорить мама, машинально відповідала на запитання й лише час від часу торкалася губами чашки чаю. Перед очима стояли його втомлені очі, тремтячі руки й той момент, коли він прошепотів: «Ти стала моїм світлом».

Телефон раптом завібрував.

На екрані висвітилося ім’я: Ельвіра.

— Міло, ти де? — пролунав веселий голос старшої сестри. — Ми вже чекаємо на тебе! Я спеціально приготувала тондир і самсу з сиром та зеленою цибулею. Якщо не приїдеш зараз — усе з’їмо без тебе.

Міла мимоволі усміхнулася.

— Уже їду.

Будинок Ельвіри завжди був сповнений тепла й ароматів вірменської кухні. Щойно Міла зайшла на подвір’я, її одразу огорнув запах свіжого тіста, запеченого сиру та пряних трав. Біля глиняного тондира поралась Ельвіра — життєрадісна жінка з темним волоссям і добрими очима.

— Нарешті! — вигукнула вона, обіймаючи сестру. — Сідай швидше, поки гаряче.

На столі вже чекала рум’яна самса з сиром і цибулею, домашній мацун і запашний чай із чебрецем.

— Ти сьогодні якась дивна, — примружилася Ельвіра, уважно розглядаючи сестру. — Очі сяють, але думки десь далеко.

— Просто втомилася, — занадто швидко відповіла Міла.

Ельвіра лише загадково усміхнулася, але нічого не сказала.

Незабаром під’їхала машина, у якій уже чекали ще дві сестри — Ліана та Лоліта.

Сьогодні вони всі разом їхали до Дніпра на весілля двоюрідної сестри.

Ліана сиділа за кермом. Стримана, впевнена в собі, зібрана — вона завжди справляла враження людини, яка здатна впоратися з будь-якою проблемою. Недарма вона вже багато років працювала прокурором і мала великий досвід у кримінальних справах.

Лоліта, наймолодша, одразу почала жваво розповідати про майбутнє весілля, сукні та музику, але Міла слухала її лише краєм вуха.

Коли вони виїхали на трасу, Міла нарешті зібралася з духом.

— Ліано… можна тебе дещо запитати?

Сестра кинула на неї короткий погляд.

— Звісно. Що сталося?

Міла кілька секунд мовчала, а потім тихо сказала:

— Ти пам’ятаєш справу Тома Гнатюка?

У машині запала тиша.

Ліана помітно здивувалася.

— Гнатюка? Хлопця, якого десять років тому засудили за вбивство на парковці біля торгового центру?

Міла кивнула.

— Я сьогодні зустріла його.

Ліана насупилася.

— Звідки ти його знаєш?

І тоді Міла розповіла все: як випадково стала свідком його зустрічі з Евелін, як почула їхню розмову, як знайшла його в сквері та як він був готовий накласти на себе руки.

Ельвіра й Лоліта слухали, затамувавши подих.

Коли Міла закінчила, Ліана довго мовчала.

— Дивно… — нарешті промовила вона. — Я пам’ятаю цю справу. Тоді я була ще помічницею прокурора й бачила матеріали. Навіть тоді мені здавалося, що там не все чисто.

Міла схвильовано повернулася до неї.

— Ти теж так думаєш?

— Було багато непрямих доказів, але майже не було мотиву. А наречена поводилася дуже… суперечливо. Здавалося, ніби вона щось приховує.

У серці Міли спалахнула надія.

— Ліано, будь ласка… допоможи мені. Подай клопотання, переглянь справу, зроби щось, щоб очистити його ім’я. Він не повинен жити з цим тавром усе життя.

Ліана уважно подивилася на сестру.

І раптом помітила те, що було очевидним для всіх, окрім самої Міли:

у її очах було кохання.

Не жалість. Не співчуття. Саме кохання — щире, глибоке й трохи безумне.

— Міло… — м’яко сказала Ліана. — Ти знаєш його лише кілька годин.

— Я знаю, — прошепотіла вона. — Але коли я дивилася на нього, то бачила людину, яка пожертвувала собою заради іншої. І я не можу змиритися з тим, що він страждає через чужу провину.

Ліана ледь усміхнулася.

Їй раптом згадалася власна молодість — той час, коли вона сама була готова йти проти всього світу заради коханої людини.

Вона зітхнула й поклала руку на долоню сестри.

— Добре. Я підніму матеріали справи й подивлюся, чи є підстави для перегляду вироку. Нічого не обіцяю, але я допоможу тобі.

Очі Міли одразу наповнилися вдячністю.

— Дякую! Ти навіть не уявляєш, як це важливо для мене.

— Уявляю, — тихо відповіла Ліана. — І ще дещо: поки що не кажи нічого татові.

Міла швидко кивнула.

— Я сама хотіла попросити про це. Він мене любить, але його треба підготувати. Якщо він зараз почує, що я хочу допомагати колишньому в’язню, буде справжня буря.

Ельвіра засміялася:

— Арсен Саркісян спочатку кричатиме, а потім усе одно почне перевіряти цього Тома краще за будь-якого слідчого.

Усі трохи розсміялися, і напруга в машині розтанула.

Невдовзі вони дісталися ресторану, де мало відбутися весілля. Усередині вже лунала гучна музика, родичі обіймалися, офіціанти поспішали між столами, а наречена сяяла від щастя.

Лоліта одразу потягла сестер танцювати, Ельвіра пішла вітати родичів, а Ліана ще раз стиха сказала Мілі:

— Завтра я почну шукати матеріали справи. І, Міло… будь обережною зі своїм серцем.

Та Міла вже знала, що запізно.

Вона стояла серед святкового шуму, дивилася на щасливих молодят, а думала лише про Тома.

Її сірі очі раз у раз шукали його образ у спогадах: темна шкіряна куртка, втомлений погляд, ніжний дотик до її підборіддя.

Вона ніколи не думала, що може закохатися так швидко. Після кількох невдалих стосунків Міла майже розчарувалася в чоловіках. Більшість хлопців здавалися їй поверхневими, самозакоханими або неспроможними на справжні почуття.

Але Том був іншим.

Він був саме тим чоловіком, про якого вона таємно мріяла: сильним, здатним на самопожертву, ніжним попри весь пережитий біль.

І чим більше Міла думала про його історію, тим сильніше обурювалася.

На місці Евелін вона ніколи не дозволила б йому сісти до в’язниці.

Вона б чекала.

Боролася за нього.

А якщо б увесь світ був проти — втекла б із ним хоч на край світу, аби тільки він залишився вільним.

Міла міцніше стиснула келих у руках і тихо прошепотіла сама собі:

— Я зроблю все, щоб правда перемогла.

У цей момент у залі заграла повільна мелодія, а гості почали виходити на танцмайданчик.

Та для Міли цього вечора існувало лише одне бажання — повернути Томові Гнатюку його добре ім’я, його майбутнє і його право бути щасливим.