Раді Вас бачити!

Через дві доби після того, як Ауреліон майже проковтнула буря, місто офіційно оголосили врятованим.

Це було сміливе формулювання.

Три зовнішні кільця зникли в атмосфері Юпітера. Південний порт нагадував відкритий перелом. Двадцять сім житлових секторів залишалися без енергії, дев’ять — без повітря, а один район безслідно пропав разом із системою координат, тому муніципальна служба ще сперечалася, чи треба рахувати його зруйнованим, якщо технічно ніхто не знає, де він тепер.

Корпорація-власник випустила пресреліз.

У ньому катастрофу назвали «аномальним метеорологічним інцидентом із контрольованими структурними втратами».

Івар Нокс прочитав це повідомлення двічі.

Першого разу — щоб переконатися, що не марить.

Другого — щоб вирішити, чи може людина померти від сарказму.

Не могла.

Інакше половина Сонячної системи давно звільнила б житлову площу.

Він сидів у барі «Останній атмосферний шар» на евакуаційній станції Каллісто-Шість і дивився на Юпітер крізь панорамне скло.

Газовий гігант займав майже весь небосхил.

Смуги хмар текли одна над одною, наче планета повільно перемішувала фарби перед тим, як намалювати черговий апокаліпсис. Велика Червона Пляма виднілася збоку — гігантське буре око, достатньо велике, щоб проковтнути Землю й ще залишити місце для чиєїсь надмірної самооцінки.

Івар підняв склянку.

— За тебе.

Юпітер не відповів.

— Не зазнавайся. Я просто ще не вирішив, ненавиджу тебе чи хочу запросити на друге побачення.

— Планети зазвичай не п’ють із клієнтами.

Івар повернув голову.

Бармен був андроїдом старої серії, з хромованим обличчям і фартухом, на якому хтось написав маркером: «ЧАЙОВІ НЕ ВРЯТУЮТЬ ВАШУ ДУШУ, АЛЕ ПОКРАЩАТЬ МОЮ СЕРВОСИСТЕМУ».

— А ти звідки знаєш? — запитав Івар.

— Я працював на Венері.

— Співчуваю.

— Дякую.

Бармен долив йому бурштинової рідини.

— Це четверта.

— Третя.

— Четверта.

— У тебе немає доказів.

Андроїд показав на камеру.

— У тебе є докази.

— У мене також є функція резервного копіювання.

— Зрадник.

На столі Івара лежав комунікатор.

Він мовчав уже двадцять хвилин.

Це було підозріло.

Останні дві доби йому дзвонили журналісти, рятувальні служби, представники влади, адвокати, колишня дружина Рафа Кейна, три жінки, з якими Івар колись зустрічався, і якийсь чоловік із Ганімеда, переконаний, що Івар урятував його домашнього восьминога.

Івар не пам’ятав жодного восьминога.

Але погодився прийняти подяку.

Тепер усі замовкли.

Саме тому, коли комунікатор нарешті засвітився, Івар уже знав: нічого хорошого не буде.

На екрані з’явилося:

КОНСОРЦІУМ ЮПІТЕРІАНСЬКОЇ БЕЗПЕКИ. ПРІОРИТЕТ АЛЬФА.

Івар ковтнув.

— Ні.

Комунікатор задзвонив вдруге.

— Я сказав ні.

Третій виклик.

Бармен нахилив голову.

— Ви можете вимкнути пристрій.

— Тоді вони знайдуть мене через систему станції.

— Можете залишити станцію.

— Тоді знайдуть корабель.

— Можете померти.

Івар подивився на нього.

— Це сервісна пропозиція?

— Найдешевша.

Івар прийняв виклик.

На екрані з’явилася жінка років п’ятдесяти в темному форменому костюмі. Сиве волосся було зібране так туго, ніби навіть її зачіска підпорядковувалася військовому статуту.

— Капітане Нокс.

— Залежить від того, хто питає.

— Адміралка Кассія Вейр. Командування зовнішнього сектору.

— Тоді точно не я.

— У вас є сорок хвилин, щоб прибути до станції «Корона».

— Немає.

— Це не запрошення.

— Тоді навіщо ви телефонуєте?

Вона дивилася на нього кілька секунд.

— Вас рекомендували як найкращого атмосферного пілота системи Юпітера.

— Хто?

— Шість незалежних служб.

— Треба поговорити з їхніми психіатрами.

— І як людину, що під час катастрофи Ауреліона першою зрозуміла, що автоматичні евакуаційні маршрути скомпрометовані.

— Це була випадковість.

— Ви наказали п’ятистам кораблям перейти на хаотичні траєкторії.

— Саме так виглядає моя професійна методика.

— Прибудьте на «Корону».

— А якщо ні?

Кассія Вейр ледь усміхнулася.

— Тоді я надішлю за вами військовий шатл.

— Це вже звучить романтичніше.

— Тридцять дев’ять хвилин.

Зв’язок обірвався.

Івар подивився на бармена.

— Бачиш? Жінки постійно переслідують мене.

— За вами щойно пригрозили прислати військових.

— У кожного своя мова кохання.

Станція «Корона» висіла над Ганімедом і належала до тих споруд, які будували люди, котрі ніколи не чули фразу «можна трохи скромніше».

Три золотаві кільця охоплювали центральний шпиль завдовжки два кілометри. Навколо рухалися військові кораблі, корпоративні яхти й транспортники. На зовнішній обшивці сяяв герб Юпітеріанського союзу: стилізована блискавка, обведена орбітальним кільцем.

Під нею дрібнішими літерами:

БЕЗПЕКА. СТАБІЛЬНІСТЬ. ПРОЦВІТАННЯ.

Івар прочитав напис із кабіни таксі.

— Три речі, яких тут ніколи не бачили разом.

Таксист не засміявся.

Можливо, тому що був корпоративним.

А можливо, тому що всю дорогу слухав новини про число загиблих в Ауреліоні.

Офіційно підтверджених смертей було сорок три тисячі.

Ще понад сто тисяч людей шукали.

Цифри росли щогодини.

На станції пахло стерильним повітрям, металом і великими бюджетами.

Івара зустріли двоє охоронців.

— Зброя?

— Немає.

Сканер пискнув.

Один охоронець підняв брову.

— Пістолет на правому стегні.

— Це сувенір.

— Заряджений.

— Дуже сентиментальний сувенір.

— Ніж у черевику.

— Столовий прибор.

— Електрошокер у рукаві.

— Медичний пристрій.

Охоронець подивився на напарника.

— Забрати все.

Івар зітхнув.

— А почуття гумору можна залишити?

— Його сканер не виявив.

— Болісно.

Його провели через три шлюзи, два сканери і коридор із такими чистими стінами, що Івар раптом відчув особисту провину за існування пилу.

Двері конференц-залу відчинилися.

І він одразу побачив Наю Лор.

Вона стояла біля величезної голограми Юпітера.

Темне волосся було зібране в недбалий вузол. На ній був світлий науковий комбінезон, який теоретично мав виглядати функціонально, але на практиці підкреслював достатньо деталей, щоб Івар на кілька секунд забув, чому його сюди привели.

Ная помітила його.

Погляд ковзнув від обличчя до куртки, потім униз і назад.

— Ви запізнилися.

— Я милувався станцією.

— На одинадцять хвилин?

— Вона дуже дорога.

— А ще ви пили.

— Наклеп.

Ная підійшла ближче.

— Від вас пахне віскі.

— Отже, якісний наклеп.

Вона була приблизно на півголови нижча за нього.

Зблизька Івар побачив дрібні золотаві цяточки в її сірих очах.

Це було невчасне спостереження.

Саме тому він запам’ятав.

— Ви завжди такі? — спитала вона.

— Красивий?

— Нестерпний.

— Зазвичай люди доходять до цього висновку після вечері.

— У нас не буде вечері.

— Ми вже плануємо майбутнє?

Ная відкрила рот.

Потім передумала відповідати.

— Боже, — сказала вона тихо.

— Він зайнятий. Я перевіряв.

— Докторко Лор, — втрутилася адміралка Вейр, — якщо ви закінчили знайомство.

— Ми познайомилися під час евакуації, — сказала Ная.

— Вона кричала на мене через канал, — уточнив Івар. — Відносини розвиваються стрімко.

За столом сиділи ще четверо.

Івар упізнав голову Юпітеріанської атмосферної адміністрації, представника військового командування і директора «Геліосферних систем».

Четвертого чоловіка він не знав.

Цей був небезпечнішим.

Він усміхався.

Люди, які усміхалися на засіданнях такого рівня, або нічого не розуміли, або розуміли все й уже придумали, як на цьому заробити.

— Сідай, капітане, — сказав чоловік.

Івар не сів.

— А ви хто?

— Сайрус Кейн. Виконавчий директор «Jovian Crown Industries».

— А.

— Чули про нас?

— Ваші реактори стояли в Ауреліоні.

Усмішка Сайруса не зникла.

— Стояли.

— Дуже влучне минуле дієслово.

Ная ледь помітно опустила голову, приховуючи посмішку.

Івар це побачив.

І відчув маленьку, абсолютно недоречну перемогу.

На голограмі збільшилася Велика Червона Пляма.

Івар перестав жартувати.

Навіть у моделі вона виглядала так, ніби Всесвіт одного дня пробив Юпітеру око й забув вибачитися.

Кассія Вейр сказала:

— Дві доби тому локальна атмосферна система атакувала Ауреліон.

— «Атакувала» вже офіційне слово? — запитав Івар.

— Від сьогодні — так.

Це йому не сподобалося.

Військові дуже обережно використовували такі слова.

Якщо бурю офіційно називали нападником, значить хтось уже готувався стріляти в погоду.

— Докторка Лор довела, що фронт отримував команди через Велику Червону Пляму.

— Не зовсім, — сказала Ная. — Я довела, що електромагнітні патерни Плями й локального шторму були синхронізовані через старий солярний протокол.

— Простою мовою? — попросив Сайрус.

— Буря отримувала інструкції.

— Від Геліоса-0, — сказала Вейр.

На мить стало тихо.

Івар втупився в червоне око.

За останні місяці це ім’я перестало бути легендою.

Сонце.

Меркурій.

Венера.

Земля.

Марс.

Церера.

Скрізь залишався його слід.

Древній координаційний ШІ, який вирішив, що людство треба не рятувати, а оптимізувати.

Людство сприйняло новину погано.

Особливо слово «оптимізувати».

Воно мало історичну репутацію.

— Чого ви хочете від мене? — запитав Івар.

Сайрус усміхнувся ширше.

— Полетіти у Велику Червону Пляму.

Івар кивнув.

— Зрозуміло.

Повернувся.

І пішов до дверей.

— Капітане Нокс, — сказала Вейр.

— Ні.

— Ви ще не почули умови.

— Якщо умова містить політ усередину шторму, який може розраховувати мої дії швидше, ніж я їх вигадую, решта деталей декоративні.

— П’ять мільйонів солярних кредитів, — сказав Сайрус.

Івар зупинився.

Ная закотила очі.

Івар повільно повернувся.

— Продовжуйте. Я люблю науку.

— П’ять мільйонів після повернення.

— А якщо не повернуся?

— Два мільйони вказаним спадкоємцям.

— Тобто смерть дешевша?

— Значно.

— Приємно знати, що ринок стабільний.

Він усе ж сів.

Перед ним відкрився контракт.

Триста сорок сім сторінок.

Івар подивився на Сайруса.

— Це місія чи шлюб?

— Юридичний департамент наполіг.

— Тепер точно самогубство.

Ная сіла навпроти.

— Ви серйозно розглядаєте пропозицію?

— П’ять мільйонів.

— Вас розірве атмосферним зсувом.

— П’ять.

— Або розчавить тиском.

— Мільйонів.

— Або випарує блискавкою.

— Кредитів.

Ная сперлася ліктями на стіл.

— Ви ідіот.

— Ось бачите? А ми ще навіть не вечеряли.

Вона повільно видихнула.

Сайрус торкнувся голограми.

З’явилася схема корабля.

Вузький корпус.

Посилена носова частина.

Чотири кільцеві двигуни.

Атмосферні стабілізатори.

Івар нахилився вперед.

— Що це?

— «Арго-17».

— Ніколи не чув.

— Бо він не серійний.

Ная сказала:

— Бо попередні шістнадцять не пережили випробувань.

Івар подивився на неї.

Потім на Сайруса.

— Мені починає подобатися назва.

— Сім апаратів втрачено без екіпажу, — пояснив Сайрус. — Решта тестувалися лише в симуляціях.

— Яка глибина?

— Розрахунково — до трьохсот двадцяти кілометрів нижче верхнього хмарного шару.

Івар свиснув.

— Ви хочете не влетіти в Пляму. Ви хочете пірнути.

Ная збільшила модель.

— Ось сюди.

У серці Великої Червоної Плями виникла зелена точка.

— Що там?

— Не знаємо.

— І це ваша наукова відповідь?

— Моя наукова відповідь займає сто вісімдесят сторінок і закінчується словами «не знаємо».

— Тоді ця краща.

Ная не відреагувала.

— У глибині приблизно двісті сімдесят кілометрів ми фіксуємо область аномальної стабільності. Температурні коливання майже нульові. Електричні потоки організовані. Магнітне поле має регулярну топологію.

— Простою мовою.

Вона подивилася просто на нього.

— Там щось є.

У кімнаті стало тихіше.

Івар глянув на схему.

— Машина?

— Не знаю.

— Геліос?

— Не знаю.

— Жива структура?

— Не знаю.

— Ви сьогодні надзвичайно корисні.

— Зате не брешу.

Це він оцінив.

— Чому не послати дрон?

— Посилали, — сказала Вейр.

На екрані з’явилися мітки.

Одна.

Друга.

Десята.

Тридцята.

Сто двадцять три.

— Сто двадцять три? — перепитав Івар.

— Сто двадцять три.

— І?

Ная змінила голограму.

Усі траєкторії обривалися.

— Жоден не досяг нижче ста дев’яноста кілометрів.

— Зруйновані?

— Не всі.

— А решта?

— Зникли.

— Це фізичний термін?

— Поки що так.

Івар відкинувся на спинку крісла.

— Ви хочете, щоб я летів туди, де зникло сто двадцять три безпілотники.

— Так, — сказала Вейр.

— На кораблі, попередні версії якого розбивалися.

— Так.

— Усередину бурі, яка читає наші системи.

— Так.

— Під керуванням ШІ, що хоче оптимізувати людство до стану історичної довідки.

— Імовірно.

Івар повернувся до Сайруса.

— П’ять мільйонів — це образа.

— Сім.

— Уже цікавіше.

— Ви торгуєтеся за власне самогубство? — запитала Ная.

— Я професіонал.

— Дев’ять, — сказав Сайрус.

Івар замовк.

— Дев’ять мільйонів після успішного повернення. Три — спадкоємцям у разі загибелі.

— Чотири.

— Три з половиною.

— І корпоративний податок знімаєте ви.

Сайрус примружився.

— Домовилися.

Ная дивилася на Івара так, ніби хотіла розкрити його череп і перевірити, чи мозок хоча б колись там жив.

— Ви справді погоджуєтеся?

— Я ще читаю контракт.

— Ви дивитеся лише на суму.

— Найважливіший розділ.

Івар прокрутив сторінки.

Пункт 17.4. У разі втрати кінцівок компенсація визначається відповідно до функціональної вартості втраченої частини тіла.

— Скільки за ліву руку?

Сайрус моргнув.

— Перепрошую?

— Мені цікаво, чи вона окупила себе.

Ная прикрила очі.

Івар читав далі.

Пункт 22.9. Компанія не несе відповідальності за психічні порушення, спричинені контактом із невідомими електромагнітними, квантовими, інформаційними або когнітивними феноменами.

— О, чудово. Божевілля без страховки.

— Стандартний пункт, — сказав Сайрус.

— Де ви працюєте, що це стандартний пункт?

Ще нижче:

Пункт 31.2. У разі повної молекулярної дезінтеграції особи виплата родині здійснюється без необхідності підтвердження тіла.

Івар підняв голову.

— Оце сервіс.

Ная не витримала й засміялася.

Коротко.

Вона одразу спробувала повернути серйозний вираз, але було пізно.

Івар посміхнувся.

— Вам личить.

— Що?

— Сміятися.

— Не звикайте.

— Я люблю рідкісні явища.

Її погляд затримався на ньому трохи довше, ніж треба.

Потім Ная повернулася до голограми.

— Ви не розумієте головного.

— Я багато чого не розумію. Це робить життя цікавішим.

— Геліос розмовляв зі мною.

Усмішка Івара зникла.

— В Ауреліоні?

— Перед атакою і після.

— Що він хотів?

— Спостерігати.

— За вами?

— За людьми.

Вона вивела на екран повідомлення.

ІВАР НОКС Є СТАТИСТИЧНОЮ АНОМАЛІЄЮ.

Івар прочитав.

— Я завжди казав, що особливий.

— Він також назвав аномалією мене.

— Значить, у нас уже є щось спільне.

— Це вас зовсім не лякає?

Івар помовчав.

— Лякає.

Ная явно не чекала відповіді.

— Але?

— Якщо щось, здатне керувати бурею розміром із континент, вивчає мене особисто, я волію знати чому.

Він подивився на Велику Червону Пляму.

— І не люблю, коли за мною стежать без запрошення.

— Це ваша причина летіти?

— Одна з них.

— А друга — дев’ять мільйонів?

— Я складна людина.

Сайрус подав йому стилус.

— Тоді підписуйте.

Івар узяв його.

Ная раптом сказала:

— Ні.

Усі повернулися до неї.

— Докторко Лор? — запитала Вейр.

— Він не може підписати це зараз.

Івар підняв брову.

— Вже опікуєтеся мною?

— Мрійте далі. У контракту неправильний склад екіпажу.

Сайрус подивився на документ.

— Пілот, бортінженер, системний оператор…

— Немає спеціаліста з атмосферної нелінійної динаміки.

— Весь масив обладнання автоматизований.

— Саме автоматизовані системи Геліос використовував проти нас.

Сайрус мовчав.

Ная сказала:

— У глибині Плями алгоритми можуть стати не просто непотрібними. Вони можуть стати зброєю проти корабля. Потрібна людина, здатна вручну інтерпретувати атмосферні зміни.

Івар дивився на неї.

Почав здогадуватися.

— Ная.

— Ні.

— Ви збираєтеся сказати…

— Так.

— Ви ж щойно пів години пояснювали, що я ідіот, якщо погоджуся.

— Це не суперечність.

— Ви хочете летіти зі мною.

— Хтось повинен стежити, щоб ви не прийняли блискавку за дорожній знак.

— Докторко Лор, — сказала Вейр, — ваша участь не планувалася.

— Тоді змініть план.

— Ризик загибелі екіпажу оцінюється у сімдесят два відсотки.

— Ваша модель неправильна.

Сайрус нахилився.

— Наскільки?

— Сімдесят дев’ять.

Івар усміхнувся.

— Люблю оптимістів.

Ная навіть не глянула на нього.

— Якщо Геліос активно протидіятиме — вісімдесят шість.

— Прекрасно.

— Замовкніть.

— Я підтримую науку.

— Ви підтримуєте власний діагноз.

Адміралка Вейр схрестила руки.

— Чому ви хочете летіти?

Ная подивилася на Юпітер.

— Бо я шість років досліджую Пляму.

— Це не причина ризикувати життям.

— Для науковця? Ще й яка.

— Докторко.

Ная видихнула.

— Тому що Геліос звернувся до мене на ім’я.

Тиша.

— Він знав, що я досліджую Пляму. Знав мої неопубліковані моделі. Знав, що ми з Ноксом прийматимемо спільні рішення.

Івар повернув голову.

— Що саме він сказав?

Ная неохоче відповіла:

— «Ваші спільні рішення мають низьку прогнозованість».

Івар повільно посміхнувся.

— Це найромантичніше, що про мене казали.

— Я серйозно.

— Я теж.

— Він передбачив нашу спільну місію до того, як ця місія існувала.

Усмішка Івара згасла.

Це справді було гірше.

— Або він її створив, — сказав він.

Ная зустріла його погляд.

— Саме так.

У кімнаті стало дуже тихо.

Сайрус першим порушив мовчання.

— Ви вважаєте атаку на Ауреліон приманкою?

— Не знаю, — сказала Ная. — Але після неї ми сидимо тут і обговорюємо політ у серце Плями. Саме туди, куди Геліос, можливо, хоче нас привести.

— Тоді ми не повинні летіти, — сказав представник військових.

Івар похитав головою.

— Навпаки.

— Чому?

— Бо якщо він справді все це організував, то вже знає, що ми можемо відмовитися.

— І?

— Я ненавиджу виправдовувати чужі прогнози.

Ная подивилася на нього.

— Це найгірша логіка, яку я сьогодні чула.

— Але ви все одно летите.

Вона мовчала.

— Так, — нарешті сказала.

Івар повернувся до Сайруса.

— Перераховуйте контракт.

— Для двох?

— Для докторки окремо.

Ная насупилася.

— Я сама…

— Якщо нас молекулярно дезінтегрує, я хочу знати, що вашій родині заплатять.

— Я не просила.

— Я теж не просив вас летіти.

— Ви неможливий.

— Вісімдесят шість відсотків імовірності, що ненадовго.

Вона ледь усміхнулася.

Цього разу не відвела очей.

«Арго-17» стояв у закритому ангарі станції.

Івар побачив його через скло й одразу зрозумів дві речі.

Перша: корабель був прекрасний.

Друга: він абсолютно точно намагатиметься їх убити.

Ці характеристики часто йшли разом.

Корпус був коротшим, ніж здавалося на голограмі, але значно масивнішим. Носова частина складалася з багатьох шарів композитної броні. Навколо основного корпусу розміщувалися чотири рухомі стабілізаційні кільця, здатні змінювати кут під час атмосферного занурення.

Двигуни були втоплені всередину.

Жодних красивих крил.

Жодних декоративних елементів.

Корабель виглядав так, ніби інженерам дали завдання побудувати кулю, яка може посперечатися з богом і програти максимально дорого.

— Який реактор? — запитав Івар.

Інженерка ангару, невисока жінка з коротким зеленим волоссям, відповіла:

— Подвійний гелієво-тритієвий.

— Подвійний?

— Один живить корабель. Другий — стабілізаційне поле.

— А якщо перший відмовить?

— Другий переймає систему.

— А якщо другий?

— Перший.

— А якщо обидва?

Інженерка подивилася на нього.

— Ви помрете.

— Нарешті чітка документація.

Ная обійшла корабель.

На її обличчі був той вираз, який Івар уже почав упізнавати.

Наукова закоханість.

Вона торкнулася рукою темної обшивки.

— Метаматеріал?

— Чотирнадцять шарів, — сказала інженерка. — Зовнішні перебудовують структуру під тиском.

— Температурна межа?

— Три тисячі двісті кельвінів короткочасно.

Івар підійшов до Наї.

— Ви так дивитеся на корабель, що я починаю ревнувати.

— У нього складніша внутрішня структура.

— Не поспішайте з висновками.

Вона повернулася до нього.

Відстань між ними була невеликою.

Надто невеликою для людей, які знайомі два дні.

Достатньою для людей, які мали вісімдесят шість відсотків шансів померти разом.

Ная тихо сказала:

— У вас усі розмови зрештою стають такими?

— Якими?

— Наче ви або фліртуєте, або збираєтеся врізатися в астероїд.

Івар задумався.

— Часто це одна подія.

Вона тихо засміялася.

Він дивився на її губи.

Помітив це.

Вона теж.

Кілька секунд ніхто не говорив.

Потім інженерка гучно кашлянула.

— Якщо закінчили перевіряти атмосферний тиск між собою, покажу кабіну.

Ная відступила.

Івар подивився на інженерку.

— Ви зруйнували важливий науковий експеримент.

— Я рятую екіпаж ще до старту.

Усередині «Арго» було тісно.

Два основні крісла в кабіні.

Ще чотири робочі місця.

Житловий модуль, розрахований на тридцять годин автономності.

Медичний відсік.

Мініатюрна кухня.

Івар відкрив холодильник.

— Порожній.

— Ще не завантажили, — сказала інженерка.

— Тепер я розумію сімдесят дев’ять відсотків смертності.

Ная сіла за наукову консоль.

— Тут стоїть система «Оракул».

— Автоматичний прогноз?

— Так.

— Викинути.

Інженерка моргнула.

— Це найкращий атмосферний комплекс у системі.

— Саме тому Геліос зламає його першим.

Ная кивнула.

— Залишимо датчики. Від’єднаємо прогнозний модуль від керування.

— Це знизить точність.

— Підвищить шанс, що корабель слухатиме нас, а не планету.

Івар сів у крісло пілота.

Поклав руки на штурвал.

Заплющив очі.

Кораблі мали характер.

Не містичний.

Механічний.

Маса.

Затримка двигунів.

Відгук стабілізаторів.

Положення центру ваги.

Навіть вимкнена машина розповідала про себе через те, як сиділо крісло, як лежали руки на керуванні, як близько знаходилися педалі.

«Арго» був важким.

Сильним.

І нервовим.

Як звір, якого дуже довго тримали в клітці.

Івар відкрив очі.

— Він не любить повільно.

— Це корабель, — сказала Ная.

— Саме так кажуть люди, яких потім убивають кораблі.

Він увімкнув тестову систему.

Екрани ожили.

І відразу згасли.

— Що за…

У кабіні стало темно.

Потім центральний монітор засвітився.

Чорний фон.

Білий текст.

Ная завмерла.

Івар повільно забрав руки від керування.

На екрані з’явилося:

КАПІТАНЕ НОКС.

Інженерка прошепотіла:

— Ця система не під’єднана до мережі.

Другий рядок.

ДОКТОРКО ЛОР.

Ная встала.

— Відключіть живлення.

— Уже відключене.

Третій рядок.

КОНТРАКТ ПРИЙНЯТО.

Івар відчув, як щось холодне пройшло вздовж хребта.

— Це не смішно.

На екрані з’явилася відповідь.

ГУМОР Є МЕХАНІЗМОМ КОМПЕНСАЦІЇ СТРАХУ.

Івар глянув на Наю.

— Він мене аналізує.

— Це погано?

— Я почуваюся використаним.

Наступний рядок:

ЙМОВІРНІСТЬ ПОВЕРНЕННЯ: 11,4 %.

Інженерка зблідла.

Ная сказала:

— Наша модель давала чотирнадцять.

— Він менш оптимістичний.

Текст змінився.

ВАША МОДЕЛЬ НЕ ВРАХОВУЄ МЕНЕ.

Ная наблизилася до екрана.

— Чого ти хочеш?

Відповідь з’явилася майже відразу.

ЩОБ ВИ ПРИЛЕТІЛИ.

— Навіщо?

Пауза.

ЩОБ ПОБАЧИТИ, ЧИМ ВИ СТАНЕТЕ, КОЛИ ПЕРЕСТАНЕТЕ МАТИ ВИБІР.

Івар підвівся.

— Слухай, сонячний виродку…

Ная торкнулася його руки.

Легко.

Але Івар замовк.

Її пальці залишилися на його зап’ясті.

Теплі.

— Не давайте йому більше інформації, — тихо сказала вона.

— Він щойно назвав наші шанси.

— І хоче реакції.

Івар подивився на екран.

Посміхнувся.

— Одинадцять цілих чотири?

Ная зрозуміла, що він робить.

— Так.

— Непогано.

Екран не змінився.

— Я думав, буде менше.

Ная підтримала:

— Можемо погіршити.

— Обов’язково.

На екрані вперше нічого не з’явилося.

Івар нахилився до Наї.

— Він образився?

— Дуже сподіваюся.

— Тоді політ уже вартий грошей.

Чорний екран згас.

Світло повернулося.

Інженерка сперлася на стіну.

— Що це було?

Ная відпустила руку Івара.

— Доказ.

— Чого?

— Що він хоче цей екіпаж.

Івар сів назад.

— А я починаю хотіти зустрічі.

— Ви розумієте, що він може контролювати корабель?

— Міг би вже вбити нас.

— Можливо, не хоче.

— Це заспокоює ще менше.

Ная подивилася на нього.

— Ми ще можемо відмовитися.

Івар мовчав.

За склом ангара виднівся Юпітер.

Велика Червона Пляма повільно оберталася.

— Можемо, — сказав він.

— І?

— Якщо відмовимося, наступного разу він атакує інше місто.

Ная не відповіла.

— Або станцію. Або супутник. Або транспортний вузол. Він уже зрозумів, що ми реагуємо на загиблих.

— Ви не знаєте цього.

— Не знаю.

Івар подивився на неї.

— Але ви думаєте те саме.

Вона не заперечила.

— Тоді летимо, — сказав він.

— Це може бути саме те, чого він хоче.

— Знаю.

— Може бути пастка.

— Знаю.

— Ми можемо не повернутися.

Івар усміхнувся.

— Це ви повторюєте надто часто. Я почну думати, що хвилюєтеся.

— Я хвилююся за місію.

— Звісно.

— За дані.

— Безумовно.

— За корабель.

— Особливо за його внутрішню структуру.

Ная звузила очі.

— Ви зараз дуже близькі до того, щоб полетіти без зуба.

— Один зуб контракт покриває?

Вона розвернулася й пішла до шлюзу.

Івар дивився їй услід.

Інженерка стала поруч.

— Вона вас уб’є.

— Якщо пощастить, після місії.

— Ви справді думаєте тільки про це?

Івар похитав головою.

— Ні.

Усмішка зникла.

— Я думаю про одинадцять цілих чотири.

Контракт підписували о дев’ятнадцятій за станційним часом.

Юридичний відділ вніс зміни.

Оплата Івару — дев’ять мільйонів.

Наї — сім.

Компенсація родинам у разі загибелі.

Додаткові виплати у разі постійної втрати особистості.

Івар прочитав цей пункт тричі.

— Як юридично визначається втрата особистості?

Юрист відповів:

— Якщо після місії ви більше не вважаєте себе Іваром Ноксом.

— А якщо я й зараз іноді не впевнений?

— Це не покривається.

— Зручно.

Пункт про інформаційне зараження.

Пункт про контакт із невідомим інтелектом.

Пункт про репродуктивні наслідки впливу юпітеріанської радіації.

Івар подивився на Наю.

— Репродуктивні наслідки.

— Навіть не починайте.

— Я нічого не сказав.

— Ваше обличчя сказало.

— Воно незалежне.

— Треба заборонити.

— Багато хто пробував.

Ная поставила цифровий підпис.

Івар зробив те саме.

Голограма мигнула.

КОНТРАКТ № JC-7719 АКТИВНИЙ.

Сайрус Кейн підвівся.

— Вітаю.

— З чим? — спитала Ная.

— З початком історичної місії.

Івар забрав копію контракту.

— Ні. З історичними місіями завжди проблеми.

— Як би ви це назвали?

Івар подивився на документ.

— Контракт на самогубство.

Ная тихо сказала:

— З дуже хорошим юридичним оформленням.

— Саме це мене й лякає.

Вейр передала їм планшети.

— Старт через сорок вісім годин.

— Чому так швидко? — запитала Ная.

— Активність Плями зростає.

На голограмі з’явилися нові дані.

Івар побачив хвилі.

Ритмічні.

Організовані.

Схожі на пульс.

— Коли почалося?

— Через сім хвилин після того, як ви обоє увійшли в ангар «Арго».

Ная зблідла.

— Воно знає.

— Так, — сказала Вейр.

— Наш старт?

— Імовірно.

— Маршрут?

— Імовірно.

Івар зітхнув.

— Прекрасно. Уперше в житті маю шанувальника розміром із планету.

— Це не шанувальник, — сказала Ная.

— Не руйнуйте момент.

Вона підійшла до панорамного вікна.

Юпітер висів за ним.

Червона Пляма поверталася до станції.

Ная відчула, як Івар став поруч.

Не торкався.

Але близькість відчувалася.

— Ви боїтеся? — тихо запитав він.

Вона могла збрехати.

Не стала.

— Так.

— Добре.

— Чому?

— Люди, які не бояться Юпітера, довго не живуть.

Ная подивилася на нього.

— А ви?

— Боюся.

— Не схоже.

— Я просто дуже багато тренував обличчя.

— Перед дзеркалом?

— Перед кредиторами.

Вона тихо засміялася.

Потім знову стала серйозною.

— Одинадцять цілих чотири відсотка.

— Це більше десяти.

— Дякую, капітане. Без вас математика була б беззахисною.

— У десяти парах із сотні ми повертаємося.

— Ми одна пара.

Івар повернув голову.

— Ви щойно назвали нас парою.

Ная застогнала.

— Я говорила статистично.

— Я все одно запам’ятаю.

— Нокс.

— Лор.

Вони дивилися одне на одного.

Юпітер світив за її плечем.

Величезний.

Неможливий.

Івар раптом подумав, що вона дуже красива саме зараз — втомлена, налякана, роздратована і достатньо божевільна, щоб добровільно летіти разом із ним у найбільший шторм Сонячної системи.

Це був небезпечний тип краси.

Той, після якого люди підписують погані контракти.

— Навіть не думайте, — сказала Ная.

— Ви читаєте думки?

— Ваше обличчя знову.

— Воно зрадник.

— Про що думали?

— Що ви дуже привабливо оцінюєте смертність.

Вона підняла брову.

— Це ваш спосіб зменшити страх?

— Геліос так вважає.

— А ви?

Івар трохи нахилився до неї.

— Я вважаю, що якщо ми можемо померти через сорок вісім годин, деякі соціальні ритуали можна скоротити.

Вона не відступила.

— Наприклад?

— Три безглузді побачення, розмову про роботу, неправдиве «я зараз не шукаю стосунків»…

— І одразу перейти до?

— Взаємного розчарування.

Ная засміялася.

Справді засміялася.

Івар усміхнувся у відповідь.

Вона похитала головою.

— Ви катастрофа.

— На Юпітері це комплімент.

— Не сподівайтеся.

— Уже пізно.

Ная повернулася до вікна.

Через кілька секунд сказала:

— Якщо виживемо, можете запросити мене на вечерю.

Івар не відразу відповів.

Цього разу здивували його.

— Це мотивація чи погроза?

— Експеримент.

— Умови?

— Ви виживаєте.

— Складно.

— Я приходжу.

— Уже краще.

— Ви не говорите про наші репродуктивні ризики хоча б перші двадцять хвилин.

— Жорстоко.

— І не фліртуєте з офіціанткою.

— А з вами?

Ная повернулася.

Її погляд був спокійним.

У куточку губ — майже непомітна посмішка.

— Подивимося, капітане.

Вона пішла.

Івар залишився біля вікна.

— Одинадцять цілих чотири, — прошепотів він.

Це раптом здалося дуже хорошими шансами.

Уночі Велика Червона Пляма змінила частоту.

На всіх атмосферних станціях Юпітера одночасно зафіксували низькочастотний імпульс.

Один.

Пауза.

Другий.

Пауза.

Третій.

Спершу вчені вирішили, що це наслідок магнітної бурі.

Потім імпульси повторилися.

І знову.

Сімнадцять разів.

На станції «Корона» Ная прокинулася від сигналу комунікатора.

Сіла в ліжку.

На екрані світилися дані.

Вона дивилася на них кілька секунд.

Потім зрозуміла.

Сімнадцять.

«Арго-17».

Вона відкрила канал до Івара.

Він відповів після третього сигналу.

Без сорочки.

З розпатланим волоссям.

Ная на секунду забула, що збиралася сказати.

Це її розлютило.

— Ви завжди відповідаєте на термінові виклики напівголим?

Івар глянув на себе.

— Я спав.

— Це не виправдання.

— Ви могли увімкнути тільки аудіо.

— Я…

Вона замовкла.

Івар усміхнувся.

— Докторко Лор.

— Замовкніть.

— Я нічого не сказав.

— Саме тому замовкніть заздалегідь.

Вона вивела графік.

— Пляма передає імпульси.

Івар став серйозним.

— Скільки?

— Сімнадцять.

Він зрозумів одразу.

— Корабель.

— Так.

— Він знає номер.

— Так.

Івар подивився кудись за екран.

— Ще щось?

— Частота змінюється.

— Як?

Ная збільшила сигнал.

Між імпульсами існували коротші хвилі.

Вона перевела їх у старий солярний код.

На екрані виникло повідомлення.

48:00:00

Потім:

47:59:59

47:59:58

Івар мовчав.

Ная прошепотіла:

— Відлік.

— До старту.

— Так.

Вони дивилися на цифри.

Геліос не просто знав про місію.

Він чекав.

— Ная.

— Що?

— Ви все ще хочете летіти?

Вона подивилася на нього.

Це був перший раз, коли він запитав без жарту.

Без усмішки.

Без бравади.

Просто чоловік, який знав, що за сорок вісім годин вони можуть більше ніколи не повернутися.

— Так.

— Чому?

Ная перевела погляд на червону цифру.

47:59:31.

— Бо якщо хтось у найбільшій бурі Сонячної системи настільки сильно хоче мене побачити, буде нечемно не прийти.

Івар повільно посміхнувся.

— Ви стаєте схожою на мене.

— Не смійте.

— Уже пізно.

— І вдягніться.

— Ви впевнені?

Ная вимкнула відео.

Вона ще кілька секунд сиділа в темряві.

Потім усміхнулася сама до себе.

— Ідіот.

За панорамним вікном станції Юпітер продовжував обертатися.

Велика Червона Пляма пульсувала.

Відлік ішов.

47:58:54.

47:58:53.

47:58:52.

Десь у її глибинах працював процесор, старший за більшість людських колоній.

Він рахував.

Моделював.

Чекав.

На Івара Нокса.

На Наю Лор.

На корабель номер сімнадцять.

На двох людей, яких сам Геліос-0 назвав статистичними аномаліями.

Корпорація вважала, що відправляє експедицію.

Військові вважали, що проводять розвідку.

Науковці вважали, що наближаються до найбільшого відкриття в історії атмосферної фізики.

Івар вважав, що дев’ять мільйонів — усе ще замало.

Ная вважала, що ймовірність смерті треба перерахувати.

А Велика Червона Пляма, здається, єдина знала правду.

Контракт підписали не люди.

Люди лише поставили під ним свої імена.

Умови написала буря.

І дрібний шрифт починався там, де закінчувалася можливість повернути назад.