Раді Вас бачити!

За сорок шість годин до старту Ная Лор офіційно заборонила Івару Ноксу бути героєм.

Вона зробила це письмово.

Івар вирішив, що саме ця деталь найкраще пояснювала характер їхніх майбутніх стосунків.

Він стояв у тренувальному модулі станції «Корона», одягнений у чорний льотний комбінезон, і читав документ, який Ная надіслала на його планшет о шостій сорок ранку.

Заголовок був прекрасний:

ПРОТОКОЛ ПОВЕДІНКИ ЕКІПАЖУ В УМОВАХ КРИТИЧНОЇ АТМОСФЕРНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ.

Під ним дрібнішими літерами:

Редакція 1.2.

Івар підняв голову.

— Уже друга редакція?

Ная сиділа навпроти, закинувши ногу на ногу, і пила каву.

— Перша була недостатньо конкретною.

— Там було написано: «Капітан Нокс не повинен робити дурниць».

— Саме так.

— Дуже науково.

— Потім я зрозуміла, що поняття «дурниця» для вас надто широке.

Івар знову опустив погляд.

Пункт перший:

Капітан не має права самовільно змінювати маршрут заради порятунку сторонніх суден, якщо це збільшує ризик місії більш ніж на 12 %.

Пункт другий:

Капітан не має права залишати своє робоче місце під час критичної фази польоту, якщо його відсутність не є єдиним способом уникнути негайної загибелі екіпажу.

Пункт третій:

Фрази «у мене є ідея», «довірся мені», «це може спрацювати» та «гірше вже не буде» автоматично вважаються попередженням про потенційну аварійну ситуацію.

Івар підняв очі.

— Це дискримінація.

— Це досвід.

— Ми знайомі три дні.

— Мені вистачило трьох годин.

— Я почуваюся недооціненим.

— Це мине.

Він прокрутив далі.

Пункт шість:

Героїзм не є допустимою заміною планування.

Пункт сім:

Якщо капітан вважає, що його смерть «дасть іншим шанс», він зобов’язаний повідомити докторку Лор до реалізації цього ідіотського задуму.

Івар повільно підняв голову.

— «Ідіотського»?

— Науковий термін.

— У якій галузі?

— У вашій біографії.

Вона простягнула руку.

— Підписуйте.

— Ні.

— Чому?

— Тут немає пункту про ваш героїзм.

Ная опустила чашку.

— Я не пілот.

— І?

— Моя робота — сидіти біля приладів і казати вам, куди не летіти.

— Під час Ауреліона ви добровільно залишилися на станції під час атаки.

— Це було необхідно.

— Ага.

— Що «ага»?

— Героїзм.

— Наука.

— Те саме, тільки з гіршим фінансуванням.

Ная кілька секунд дивилася на нього.

Івар простягнув планшет.

— Додайте симетричне правило.

— Яке?

— Докторка Лор не має права жертвувати собою заради даних, експерименту, відкриття, людства, науки, мене…

— Вас особливо не планувала.

— Болісно.

— …і будь-чого іншого, — продовжив Івар. — Якщо ви вирішите красиво померти, спочатку повідомляєте капітана.

Ная примружилася.

— Чому красиво?

— Ви ж не будете помирати неестетично.

— Нокс.

— Лор.

Вони дивилися одне на одного.

Тренувальна зала навколо гуділа вентиляцією.

За панорамним склом висів Юпітер.

Навіть звідси було видно, як по його атмосфері повзуть нові фронти.

Ная простягнула руку.

— Дайте.

Івар передав планшет.

Вона додала пункт.

Прочитала.

Підписала.

Повернула йому.

Івар глянув.

Пункт 8. Докторка Лор також не має права на героїзм без попередньої консультації з капітаном, навіть якщо капітан поводиться як причина, через яку героїзм став необхідним.

Він кивнув.

— Прекрасно.

— Тепер підпис.

Івар поставив цифровий підпис.

— От і все.

Ная забрала планшет.

— Що?

— Я офіційно заборонила вам рятувати Всесвіт.

— Ви переоцінюєте силу документів.

— Я знаю.

— Тоді навіщо?

Ная подивилася на нього трохи довше.

— Бо хочу, щоб ви повернулися.

Івар перестав усміхатися.

Фраза зависла між ними.

Ная зрозуміла, як вона прозвучала.

— Тобто екіпаж.

— Звісно.

— Місію.

— Безумовно.

— Корабель.

— Його внутрішню структуру ви любите найбільше.

Ная повільно вдихнула.

— Іваре.

Вперше вона вимовила ім’я без роздратування.

Це подіяло сильніше, ніж йому хотілося визнавати.

— Так?

— Сьогодні симуляція на двадцять вісім відсотків складніша за стандартну.

— Добре.

— І я особисто налаштовувала сценарій.

— Уже страшно.

— Має бути.

Вона встала.

Івар перевів погляд нижче.

Світлий тренувальний костюм сидів на ній настільки бездоганно, що виробнику слід було або дати нагороду, або висунути звинувачення.

Ная помітила.

— Не починайте.

— Я мовчу.

— Ваші очі ні.

— Вони незалежні.

— Я можу додати дев’ятий пункт.

— Цензура?

— Фізичне покарання.

Івар усміхнувся.

— Тепер я точно підписую все.

Симулятор «Арго-17» коштував більше, ніж невелике місто на Церері, і працював приблизно так само стабільно.

Після першого запуску він завис.

Після другого видав помилку.

Після третього повідомив, що пілот уже загинув до початку моделювання.

Івар розвів руками.

— Бачите? Мені навіть працювати не треба.

Технік біля пульта вилаявся.

Ная потерла перенісся.

— Перезапустіть.

— Це поганий знак, — сказав Івар.

— Це програмне забезпечення.

— Саме це я й сказав.

Через п’ять хвилин кабіна ожила.

Стіни навколо них зникли.

Замість тренувального модуля з’явилася атмосфера Юпітера.

Помаранчеві хмари.

Білі вихори.

Фіолетові блискавки.

Десь унизу — безодня, яка ніколи не закінчувалася поверхнею.

Івар сів у крісло пілота.

Ная зайняла станцію праворуч.

— Сценарій?

— Верхній край Червоної Плями. Глибина сорок кілометрів.

— Це розминка?

— Так.

— Ненавиджу вас.

— Запишу в позитивний відгук.

Система подала сигнал.

— Старт.

«Арго» занурився.

Одразу почалася турбулентність.

Корабель сіпнувся.

Івар компенсував.

Ще один удар.

Поворот праворуч.

Лівий двигун дав затримку.

— Двигун два відстає на нуль цілих сім десятих, — сказала Ная.

— Бачу.

— Компенсація через…

— Не кажіть.

— Що?

— Дайте відчути.

— Це симуляція.

— Саме тому.

Він відключив автоматичне вирівнювання.

Ная різко повернулася.

— Ви що робите?

— Пункт про це є?

— Буде.

«Арго» пішов боком.

Івар дозволив потоку розвернути корабель на сорок градусів, потім різко подав тягу на нижні стабілізатори.

Машина прослизнула між двома потоками.

Турбулентність зменшилася.

Ная мовчала.

— Що?

— Нічого.

— Скажіть.

— Це було непогано.

— Повторіть.

— Ні.

— Я хочу запис.

— Ви хочете жити?

— Менше, ніж почути це вдруге.

Ная посміхнулася.

За десять секунд симулятор кинув у них першу блискавку.

Івар ухилився.

Другу.

Третю.

Четверта вдарила в корпус.

Система загорілася червоним.

— Правий стабілізатор мінус сорок відсотків, — сказала Ная.

— Ще є шістдесят.

— Саме ця математика робить вас небезпечним.

— Вона оптимістична.

Попереду з’явився новий фронт.

Івар повів корабель униз.

Ная різко сказала:

— Ні.

— Чому?

— Нижче аміачний шар. Радіозв’язок погіршиться.

— Зате потік слабший.

— Ми втратимо зовнішній контроль.

— Нам він не потрібен.

— Це симуляція місії, а не вашого підліткового бунту.

— Різниця мінімальна.

Він усе одно пішов униз.

Ная вилаялася.

Через хвилину «Арго» опинився у відносно спокійному шарі.

Івар усміхнувся.

— Бачите?

Тоді попереду з’явився аварійний маяк.

Маленький транспортний корабель.

Пошкоджений.

Без одного двигуна.

На борту двадцять дві людини.

Івар подивився на Наю.

Вона дивилася на нього.

— Ні.

— Я ще нічого не сказав.

— Ваше обличчя сказало.

— На борту люди.

— Симульовані.

— Для сценарію — реальні.

— Наше завдання — пройти контрольну точку.

— Вони за двісті кілометрів.

— Потік між нами нестабільний.

— Ми встигнемо.

— Ризик місії зростає на двадцять шість відсотків.

Івар мовчав.

Ная торкнулася планшета.

— Пункт перший.

— Я його пам’ятаю.

— Тоді летимо далі.

Аварійний маяк повторив сигнал.

КИСЕНЬ: 9 ХВИЛИН.

Івар перевів погляд на маршрут.

Потім на транспорт.

— Вони помруть.

— Це симуляція.

— Я знаю.

— Тоді доведіть, що здатні виконати місію.

Івар стиснув штурвал.

Маяк залишався збоку.

Система чекала.

Він пролетів повз.

Через дев’ять хвилин сигнал згас.

На екрані з’явилося:

22 ЗАГИБЛИХ.

Івар нічого не сказав.

До контрольної точки вони дісталися з результатом дев’яносто чотири відсотки.

Симулятор завершив роботу.

Стіни тренувальної зали повернулися.

Ная зняла ремені.

— Добрий результат.

Івар сидів нерухомо.

— Іваре.

— Це був ваш тест.

Не питання.

Ная не відповіла.

Він повернув голову.

— Ви спеціально додали транспорт.

— Так.

— Щоб перевірити, чи виконаю правило.

— Так.

Івар встав.

— Вітаю.

— Що?

— Я пройшов.

Він пішов до виходу.

— Іваре.

Зупинився.

— Що?

— Це була симуляція.

— Так.

— Ніхто не загинув.

— Знаю.

— Тоді чому ви злитеся?

Він повернувся.

— Бо ви хотіли дізнатися, чи зможу я дивитися, як хтось помирає, якщо це підвищує шанси місії.

Ная не відвела погляду.

— Саме це нам може знадобитися.

— Тоді тепер знаєте.

— Так.

— І?

Вона тихо сказала:

— Ви змогли.

Івар усміхнувся.

Але без гумору.

— Не плутайте «зміг» із «зможу вдруге».

Він вийшов.

Ная знайшла його через двадцять хвилин.

Івар сидів у порожньому ремонтному доку на ящику з компонентами й дивився через відчинений сервісний шлюз на Ганімед.

У руці була пляшка води.

Не алкоголь.

Це чомусь змусило Наю почуватися винною ще сильніше.

Вона стала поруч.

— Можна?

— Це військова станція. Мені не належить ящик.

Ная сіла.

Кілька секунд вони мовчали.

Під ними працювали технічні роботи.

Один ніс металеву панель.

Другий врізався в нього.

Обидва зупинилися.

Постояли.

Роз’їхалися в різні боки.

Івар кивнув униз.

— Ось майбутнє цивілізації.

— Принаймні вони не сперечаються.

— У них немає юристів.

Ная усміхнулася.

Івар — ні.

Вона стала серйозною.

— Я не хотіла вас образити.

— Хотіли перевірити.

— Так.

— Чому не попередили?

— Бо тоді тест не мав би сенсу.

— І що ви дізналися?

Ная подумала.

— Що ви можете залишити людей, якщо цього вимагає місія.

— Неправильно.

Вона глянула на нього.

— Тоді що?

— Я дізнався, що можу залишити двадцять два набори цифр у симуляторі.

— Іваре…

— А коли там буде справжня дитина?

Він подивився прямо на неї.

— Справжня жінка? Справжній корабель, який кричить у канал, що в них закінчується кисень?

Ная мовчала.

— Ви хочете гарантію, що я не розверну «Арго».

— Так.

— Я не можу її дати.

— Тоді ми можемо загинути.

— Можемо.

— І втратити шанс зупинити Геліоса.

— Можемо.

— Через двадцять людей.

— Через одну.

Ная завмерла.

— Що?

Івар нахилився вперед.

— Якщо побачу одну людину, яку реально можу врятувати, і є шанс це зробити — я спробую.

— Навіть якщо це поставить під загрозу мільярди?

— Не підмінюйте поняття. Якщо я точно знаю, що врятувати одну означає вбити мільярди — ні. Але якщо хтось покаже мені модель із двадцятьма шістьма відсотками ризику і скаже: «Лети далі, бо статистично так краще»…

Він похитав головою.

— Я не Геліос.

Ця фраза влучила в Наю сильніше, ніж вона чекала.

Вона опустила погляд.

— Саме цього я боюся.

— Чого?

— Що ми почнемо думати як він.

Івар мовчав.

Ная продовжила:

— Я всю ніч рахувала сценарії. Кожен крок. Кожен ризик. Кожну можливу втрату. У якийсь момент зрозуміла, що в таблиці люди перетворилися на параметри.

— Це робота моделі.

— А потім я почала думати так само.

Вона подивилася на свої руки.

— «Якщо загине екіпаж цього транспорту, але ми збережемо місію, математично це прийнятно». І мені стало страшно не через число.

Івар тихо запитав:

— А через що?

— Через те, що формулювання здалося нормальним.

Він кілька секунд дивився на неї.

Потім простягнув пляшку.

Ная взяла ковток.

— То навіщо заборона героїзму? — спитав Івар.

— Бо інша крайність не краща.

— Яка?

— Коли людина думає, що її життя нічого не варте, якщо його можна красиво обміняти на чуже.

Івар повільно відвів погляд.

Ная це помітила.

— У вас є така звичка.

— У мене багато поганих звичок.

— Ця найгірша.

— Ви не бачили, як я готую.

— Не змінюйте тему.

Він зітхнув.

— Коли ти пілот, іноді доводиться вибирати.

Ная помітила «ти».

Не виправила.

— Я знаю.

— Ні. Ти знаєш рівняння.

Вона насупилася.

Івар одразу додав:

— Це не образа.

— Прозвучало як образа.

— Я хотів сказати… коли тримаєш штурвал, немає часу бути морально бездоганним. Є п’ять секунд. Можна витягнути корабель або ні. Можна прикрити когось корпусом. Можна відвести удар. Іноді ти знаєш, що втратиш двигун. Іноді — що не повернешся.

— І це для вас нормально?

— Ні.

Він глянув на неї.

— Просто люди думають, що герої не бояться.

— А ви?

— Я дуже люблю жити.

— Не схоже.

— Особливо останні три дні.

Ная зрозуміла натяк.

— Не використовуйте мене як аргумент на користь інстинкту самозбереження.

— Чому?

— Надто велика відповідальність.

— Добре. Тоді скажемо, що я хочу отримати дев’ять мільйонів.

— Оце звучить переконливо.

Івар усміхнувся.

Трохи.

Ная відчула полегшення.

— Залишимо протокол?

— Залишимо.

— Навіть пункт перший?

— Так.

— Але?

— Якщо побачимо справжній аварійний корабель, вирішуватимемо разом.

— Разом.

— Без диктатури докторки Лор.

— Без самодіяльності капітана Нокса.

— І якщо ми не погодимося?

Ная простягнула руку.

— Тоді перемагає той, у кого краща аргументація.

Івар потиснув.

— Я хотів запропонувати армрестлінг.

— Ви програєте.

— Це виклик?

— Науковий прогноз.

Їхні руки залишилися з’єднаними трохи довше, ніж вимагала домовленість.

Ная першою це помітила.

Але не першою відпустила.

За тридцять дві години до старту «Арго-17» вперше піднявся з ангара.

Це мав бути короткий технічний виліт.

Без Великої Червоної Плями.

Без небезпечних глибин.

Без Геліоса.

Просто перевірка систем на верхній межі атмосфери Юпітера.

Івар назвав план нудним.

Через шість хвилин після старту зламався один із стабілізаторів.

Івар зрадів.

— Нарешті.

Ная втупилася в нього.

— Ви зараз серйозно?

— Я хвилювався, що все працюватиме.

— Нормальні люди радіють, коли корабель справний.

— Нормальні люди не підписують контракт на політ у Червону Пляму.

«Арго» вийшов із доку.

Станція «Корона» віддалялася.

Попереду розгортався Юпітер.

Навіть Ная, яка бачила його тисячі разів, на мить замовкла.

З космосу газовий гігант здавався спокійним.

Кремові смуги.

Коричневі пояси.

Тонкі синюваті вихори.

Мільйони кілометрів складної краси.

Але це була краса океану, якщо океан міг розчавити металевий корабель, спалити його блискавкою й потім продовжити обертатися, не внісши подію навіть у прогноз погоди.

Івар зменшив тягу.

— Готова?

— Ні.

Він повернувся.

— Хороша відповідь.

— Чому?

— Бо я теж.

«Арго» нахилив ніс.

Юпітер почав рости.

Верхня атмосфера зустріла їх першим ударом через дев’яносто секунд.

Корабель затремтів.

Ная стежила за показниками.

— Тиск у нормі.

— Поки що.

— Температура корпусу триста двадцять.

— Добре.

— Стабілізатор три відстає.

— Знаю.

— Ви завжди відповідаєте «знаю»?

— Коли знаю.

— А коли ні?

— Кажу впевнено.

— Чудово.

Вони пройшли перший хмарний шар.

Навколо стало біло.

Потім золотаво.

Сонячне світло розсипалося в кристалах аміаку.

Ная завмерла.

Хмари світилися зсередини.

Корабель ніби летів крізь нескінченний собор, збудований не людьми, а атмосферою.

— Красиво, — сказала вона.

— Угу.

Ная глянула на Івара.

Він дивився не у вікно.

На неї.

— Ви безнадійні.

— Я перевіряв, чи ти ще тут.

Ная знову почула «ти».

Цього разу не звернула уваги.

Або зробила вигляд.

— Дивіться вперед.

— Там хмари.

— Саме тому.

Нижче стало темніше.

З’явилися помаранчеві маси.

Блискавка спалахнула далеко праворуч.

«Арго» продовжував спуск.

Двадцять кілометрів.

Двадцять п’ять.

Тридцять.

Ная відчувала, як тіло притискає до крісла.

— Межа тесту тридцять п’ять.

— Пам’ятаю.

— Іваре.

— Я нічого не роблю.

— Саме це мене лякає.

На тридцять третьому кілометрі пролунав сигнал.

Не системний.

Аварійний.

Івар і Ная одночасно подивилися на дисплей.

MAYDAY.

Джерело — за сто сімдесят кілометрів.

Маленький вантажний корабель.

«Таласа-4».

Івар дуже повільно повернув голову до Наї.

Вона дивилася на нього.

— Не смійте.

— Я нічого.

— Саме так ви дивилися в симуляторі.

На канал увірвався голос.

— …будь-якому судну… це «Таласа-4»… втрачено тягу… п’ять осіб… стабілізація падає…

Івар не сказав ні слова.

Ная відкрила дані.

— Вони нижче нас на дев’ять кілометрів.

— Бачу.

— Входять у низхідний потік.

— Бачу.

— Якщо проваляться ще на двадцять…

— Корпус не витримає.

— Так.

На дисплеї з’явився прогноз.

Розворот «Арго» збільшував ризик пошкодження на вісімнадцять відсотків.

Івар не торкався штурвала.

Ная дивилася на число.

Пункт перший.

Дванадцять відсотків.

Вісімнадцять.

— Ная.

Вона мовчала.

— Рішення разом.

— Я знаю.

Голос з аварійного корабля:

— У нас двоє дітей.

Івар заплющив очі на секунду.

— Звісно.

Ная сказала:

— Це нічого не змінює.

— Змінює.

— Математично — ні.

— Я не математика.

— Іваре.

Вона швидко працювала з моделлю.

— Якщо ми спустимося прямо, ризик вісімнадцять. Якщо зайдемо через північний потік…

— Двадцять три.

— Так.

— Через схід?

— Чотирнадцять.

— Майже.

— Але там електрична активність.

Івар збільшив карту.

— Можемо використати її.

— Як?

— Заряд стабілізаторів.

Ная подивилася на нього.

— Ви хочете навмисно зайти в блискавку?

— Не в блискавку. Поруч.

— Це речення не стало розумнішим.

— Поле підзарядить зовнішні кільця. Дамо імпульс і витягнемо «Таласу».

— Якщо напруга буде зависока…

— Згоримо.

— Ви це сказали надто спокійно.

— Є інша ідея?

Ная перевірила модель.

Дванадцять цілих дев’ять.

Вона збільшила допустимі коливання.

Одинадцять цілих вісім.

Івар побачив.

— Нижче дванадцяти.

Ная дивилася на цифру.

Потім на нього.

— Пункт перший не порушено.

Івар посміхнувся.

— Я починаю любити бюрократію.

— Тільки сьогодні.

Він розвернув «Арго».

«Таласа-4» падала.

Її лівий двигун був зруйнований.

Корпус обертався.

Навколо вирували хмари.

Івар збільшив тягу.

— Дистанція сто двадцять.

— Електричний фронт через тридцять секунд.

— Добре.

— Я не сказала «хороший».

— Я почув оптимізм.

Ная ввела параметри стабілізаторів.

— Якщо заряд перевищить сто сорок відсотків, кільця від’єднаються.

— Автоматично?

— Так.

— Вимкни.

— Що?

— Автоматичне від’єднання.

— Це захист корабля.

— Нам потрібен заряд.

— Це буквально система, яка не дає кораблю вибухнути.

— Саме тому вона заважатиме.

— Нокс.

— Лор.

Вони перетнулися поглядами.

— Добре, — сказала Ная. — Але якщо побачу сто п’ятдесят, від’єдную вручну.

— Сто шістдесят.

— Сто п’ятдесят.

— Сто п’ятдесят п’ять.

— Сто п’ятдесят два.

— Ви торгуєтеся про вибух?

— Навчилася у вас.

Івар усміхнувся.

— Сто п’ятдесят два.

Блискавка спалахнула попереду.

— Три.

Ная тримала пальці над панеллю.

— Два.

«Арго» увійшов у поле.

— Один.

Світ став білим.

Корабель здригнувся.

По корпусу пробігли електричні дуги.

Показник заряду стрибнув.

Сто двадцять.

Сто тридцять сім.

Сто сорок вісім.

Сто п’ятдесят.

— Іваре.

— Ще.

Сто п’ятдесят один.

Сто п’ятдесят два.

Ная натиснула перемикач.

— Досить!

«Арго» вирвався з поля.

Зовнішні кільця світилися синім.

— Гарно, — сказав Івар.

— Ми мало не засмажилися.

— Теж гарно.

— Вам потрібна терапія.

— Після дев’яти мільйонів.

Вони наздогнали «Таласу».

Вантажник падав уже занадто швидко.

— Трос, — сказав Івар.

Ная активувала магнітний захват.

Перший постріл промахнувся.

— Ще раз.

— Вони обертаються.

— Знаю.

— Іваре…

— Чекай.

Він синхронізував «Арго» з обертанням пошкодженого корабля.

Ная відчула, як світ за вікном почав крутитися.

— Ви збираєтеся…

— Так.

— Це божевілля.

— Зате красиве.

«Арго» почав обертатися разом із «Таласою».

Відносна швидкість зменшилася.

— Зараз!

Ная вистрілила.

Магнітний трос влучив.

Зчеплення.

— Є!

Івар дав тягу.

«Арго» сіпнуло.

Попередження заповнили екрани.

ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ КАРКАСУ.

СТАБІЛІЗАТОР 3 — КРИТИЧНИЙ РІВЕНЬ.

ТЯГА 118 %.

Ная дивилася на висоту.

«Таласа» продовжувала тягти їх униз.

— Не вистачає.

— Вистачить.

— Ні!

— Вистачить.

Івар збільшив тягу.

Сто двадцять п’ять відсотків.

— Ми втратимо двигуни!

— Спочатку витягнемо їх.

— Це героїзм!

— Це пункт один!

— Пункт один не дозволяє знищити корабель!

— Треба редакція 1.3!

Ная мало не засміялася.

Саме в цей момент правий стабілізатор вибухнув.

«Арго» різко кинуло вбік.

— Чорт!

— Компенсую!

Ная перехопила систему кільця.

Івар утримував тягу.

Висота перестала падати.

На секунду.

Потім почала рости.

Один метр.

П’ять.

Двадцять.

П’ятдесят.

«Таласа» йшла за ними.

— Є, — прошепотіла Ная.

— Ще рано.

Вони піднімалися.

Сорок кілометрів.

Тридцять вісім.

Тридцять п’ять.

Тиск падав.

«Таласа» ожила на каналі.

— «Арго»… ми з вами… Господи…

Івар відповів:

— Бог сьогодні зайнятий. Рахунок надішлемо пізніше.

— У нас двоє поранених.

— Тримайтеся. Верхня рятувальна зона через сім хвилин.

Ная перевірила стабілізатор.

— Третє кільце мертве.

— Ми знали, що воно погане.

— Воно було несправне на сім відсотків.

— Тепер діагноз точніший.

— Ви нестерпні.

— Але транспорт живий.

Вона подивилася на нього.

Івар не усміхався.

Справді.

Ная зрозуміла, що для нього це не перемога.

Це полегшення.

Дуже велике.

Майже болюче.

Вона тихо сказала:

— П’ятеро.

— Що?

— Ми витягли п’ятьох.

Івар кивнув.

— Так.

— І не перевищили дванадцять відсотків.

Він нарешті усміхнувся.

— Ти зараз хвалиш мій героїзм?

— Ні.

— Звучало дуже схоже.

— Я хвалю математику.

— Вона теж закохується в мене.

Ная закотила очі.

Але її рука під панеллю знайшла його.

Лише на секунду.

Стиснула пальці.

І відпустила.

Івар нічого не сказав.

Цього разу.

Після повернення на «Корону» їх чекали троє людей.

Адміралка Вейр.

Сайрус Кейн.

І начальник технічного відділу, який дивився на пошкоджене стабілізаційне кільце «Арго» так, як батько дивиться на машину після першої поїздки сина.

— Ви мали провести технічний тест, — сказала Вейр.

— Провели, — відповів Івар.

— Ви буксирували аварійне судно.

— Тест буксирувальної системи.

— Увійшли в електричний фронт.

— Тест електромагнітного захисту.

— Перевищили тягу на двадцять п’ять відсотків.

— Тест двигунів.

Вейр подивилася на Наю.

— Докторко Лор?

Ная стояла поруч.

Дивилася на Івара.

Івар дивився на неї.

Вона могла сказати правду.

Могла сказати, що капітан знову ризикував.

Могла вимагати його відсторонення.

Натомість відповіла:

— Результати тестів дуже інформативні.

Івар повільно посміхнувся.

Вейр зітхнула.

— Він уже вас зіпсував.

— Це неправда.

— Докторко, ви дозволили йому заряджати стабілізатори блискавкою.

Ная трохи подумала.

— Це було математично обґрунтовано.

— Ясно.

Сайрус оглянув корабель.

— Скільки ремонт?

Технік відповів:

— Вісім годин.

— Встигнете?

— Так.

— Тоді проблема вирішена.

Ная подивилася на нього.

— П’ять людей мало не загинули через відмову навігаційного вузла.

— Судно належить іншій корпорації.

— І?

— Ми надамо дані їхній службі безпеки.

Івар тихо сказав:

— Ось чому я люблю бізнес. Людина може горіти, але головне правильно визначити юридичного власника вогню.

Сайрус не відреагував.

— Старт «Арго» залишається за графіком.

Вейр кивнула.

— Через тридцять одну годину.

— Ми не закінчили підготовку, — сказала Ная.

— Закінчите.

— Екіпаж не пройшов повний цикл.

— У вас немає часу.

— Чому?

Вейр подивилася на Сайруса.

Той торкнувся голограми.

Над ангаром з’явився Юпітер.

На його екваторі — десятки червоних точок.

Ная зблідла.

— Що це?

— Нові шторми.

— Скільки?

— Сорок один.

— Учора було сім.

— Так.

Івар підійшов ближче.

Точки утворювали дугу.

Не хаотичну.

Лінію.

Від Великої Червоної Плями в напрямку супутників.

— Вони рухаються? — запитав він.

— Так.

— Куди?

Сайрус збільшив модель.

Траєкторії перетнулися.

Ная відчула холод.

— Ганімед.

— Частина.

Інші траєкторії вели до Іо.

Каллісто.

Орбітальних міст.

Видобувних платформ.

Станцій.

— Він створює фронти, — сказала Ная.

— Або активує вже існуючі, — відповіла Вейр.

Івар дивився на карту.

— Скільки часу?

— Перший удар може бути через дев’яносто годин.

— Тоді чому старт через тридцять одну?

— Бо після цього вхідне вікно у Пляму закриється.

Ная швидко перевірила модель.

— На скільки?

— Мінімум на дев’ятнадцять днів.

— За дев’ятнадцять днів…

— Так.

У кімнаті стало тихо.

Юпітер міг атакувати колонії раніше.

Мільйони людей.

Івар подивився на Наю.

Вона вже рахувала.

Він бачив це по очах.

— Не треба, — сказав він.

— Що?

— Не рахуй зараз.

— Я повинна.

— Ні.

— Іваре…

— Ми стартуємо.

Ная замовкла.

— Це і є рішення, — сказав він. — Не треба зараз перетворювати міста на цифри.

Вона дивилася на нього.

Потім повільно кивнула.

За дванадцять годин до старту Ная переписала протокол.

Редакція 1.3.

Івар отримав її під час медичного огляду.

Він лежав у сканері, коли планшет засвітився.

Пункт перший залишився.

Пункт другий теж.

До них додалися нові.

Пункт 9. Навмисне використання атмосферної блискавки як джерела енергії дозволено лише після спільного рішення екіпажу.

Пункт 10. Капітану заборонено називати критичне перевантаження двигуна «цікавим звуком».

Пункт 11. Якщо докторка Лор використовує фразу «це математично обґрунтовано», капітан має право перепитати, чи не навчилася вона поганого.

Івар засміявся.

Медичний сканер повідомив:

— Будь ласка, не рухайтеся.

— Вибачте.

Останній пункт був коротший.

Пункт 12. Ми повертаємося обоє.

Івар перестав сміятися.

Прочитав ще раз.

Без пояснень.

Без математичних умов.

Без відсотків.

Просто:

Ми повертаємося обоє.

Він закрив документ.

— Усе гаразд? — запитала медикиня.

— Так.

— Пульс зріс.

— Мені надіслали юридичну погрозу.

— Це нормально для пілотів?

— Останнім часом.

Вони зустрілися в оглядовому секторі за чотири години до старту.

Ная була сама.

Перед нею висів Юпітер.

Івар підійшов тихо.

— Пункт дванадцять.

Вона не обернулася.

— Бачили.

— Так.

— Не подобається?

— Порушує науковий підхід.

— Чому?

— Немає ймовірності.

— Саме тому.

Він став поруч.

— Ная.

— Що?

— Я не можу це гарантувати.

Вона нарешті повернула голову.

— Знаю.

— Тоді навіщо написала?

— Бо деякі речі не повинні бути прогнозом.

Івар мовчав.

— Це правило, — сказала вона.

— Правила порушують.

— Це — ні.

— Дуже впевнена.

— Так.

Він уважно дивився на неї.

Ная відчула цей погляд.

— Що?

— Думаю.

— Це небезпечно.

— Про вечерю.

Вона усміхнулася.

— Ми ще не вижили.

— Саме тому планую.

— Де?

— Є ресторан на Ганімеді. Маленький. Вид на Юпітер.

— Після цієї місії я не хочу бачити Юпітер під час їжі.

— Добре. Земна кухня.

— Справжня?

— Майже.

— Що означає «майже»?

— Помідори вирощені на Каллісто.

— Це вже злочин.

— Вино з Марса.

— Ще гірше.

— І десерт із Венери.

Ная глянула на нього.

— Це зараз був еротичний аргумент?

— Ні.

— Ви надто довго зробили паузу.

— Добре. Трохи.

— Безнадійний.

— Але ти не відмовилася.

Ная відвела погляд.

— Я ще думаю.

Івар наблизився.

Не дуже.

Але достатньо, щоб вона відчула його тепло.

— Не думай надто довго.

— Чому?

— Може знову з’явитися статистика.

Вона повернулася.

Їх розділяло кілька сантиметрів.

Ная могла відступити.

Не відступила.

— Ви завжди фліртуєте перед смертельно небезпечними місіями?

— Ні.

— Ні?

— Іноді під час.

Вона засміялася.

Потім їхні погляди зустрілися.

Довше.

Усмішка повільно зникла.

Ная відчула, як його рука торкнулася її пальців.

Не обійняв.

Не притягнув.

Просто торкнувся.

І чекав.

Вибір залишався їй.

Це сподобалося.

Можливо, саме тому вона нахилилася першою.

Поцілунок був коротким.

Теплим.

Обережнішим, ніж вона очікувала від Івара Нокса.

Він не намагався перетворити його на перемогу.

Не жартував.

Не тиснув.

Коли Ная відступила, кілька секунд вони мовчали.

Потім Івар сказав:

— Я не планував.

— Я теж.

— Повторимо для статистичної достовірності?

Ная вдарила його долонею в груди.

— Ось тепер усе нормально.

— Я хвилювався.

— Іваре.

— Так?

— Якщо ми помремо, я тебе вб’ю.

— Це суперечить логіці.

— Саме тому ти мене й любиш.

Обидва завмерли.

Слово прозвучало само.

Ная першою відвела погляд.

— Я мала на увазі…

— Я знаю.

Івар не усміхнувся.

Це врятувало його.

Вона тихо сказала:

— Не роби з цього проблему.

— Не буду.

— І не жартуй.

— Не буду.

— І не…

— Ная.

— Що?

— У нас старт через три години.

Вона кивнула.

— Так.

— Тому проблему зробимо після повернення.

Ная подивилася на нього.

— Домовилися.

За одну годину до старту весь екіпаж «Арго-17» складався з шести людей.

Івар Нокс — пілот.

Ная Лор — атмосферна фізика й навігаційне прогнозування.

Бортінженерка Мара Тейн — жінка з механічною лівою рукою й поглядом людини, яка могла полагодити реактор за допомогою ключа, дроту та погрози.

Системник Йоель Карр — двадцятишестирічний геній, що нервував настільки сильно, що вже тричі перевірив власний скафандр і один раз чужий.

Медик Самір Вей — спокійний чоловік із Титана, який стверджував, що працює лікарем лише тому, що вбивати людей офіційно складніше.

І офіцер зв’язку Ева Сорн — колишня військова, здатна одночасно вести чотири канали й ображати співрозмовників п’ятьма мовами.

Мара зайшла в кабіну.

— Капітане.

— Мара.

— Ви спалили третій стабілізатор.

— Він був слабкий.

— Я його встановлювала.

— Тоді особистого нічого.

Вона показала механічний середній палець.

Івар усміхнувся.

— Гарна команда.

— Я попросила поставити цю функцію спеціально для вас.

Ная сіла на своє місце.

— Я вже люблю її.

Мара подивилася на Наю.

Потім на Івара.

Потім знову на Наю.

— Щось сталося?

— Ні, — одночасно відповіли вони.

Мара примружилася.

— Ясно.

— Що ясно? — спитав Івар.

— Нічого.

— Ви з Наєю сьогодні дивно часто погоджуєтесь.

— Мені платять за технічне спостереження.

Вона пішла.

Ная тихо сказала:

— Ніхто нічого не помітив.

— Абсолютно.

З задньої частини корабля почулося:

— Я поставив десять кредитів, що вони поцілувалися! — крикнув Йоель.

Мара відповіла:

— Пізно. Я ще вчора поставила двадцять.

Ная закрила обличчя долонею.

Івар увімкнув загальний канал.

— Екіпаж.

— Так, капітане? — невинно відповіла Ева.

— Я маю право висадити вас до старту.

— Тоді хто вас врятує?

— Хороший аргумент.

Ная похитала головою.

— Ця місія приречена.

Самір відповів:

— За контрактом імовірність саме така.

— Дякую, докторе.

— Будь ласка.

Старт відбувся точно за графіком.

Це всіх насторожило.

«Арго-17» від’єднався від станції «Корона».

Зовнішні затискачі відкрилися.

Маневрові двигуни дали короткі імпульси.

Станція почала віддалятися.

Ева відкрила канал:

— «Корона», це «Арго-17». Вихід чистий.

— «Арго», підтверджуємо. Успіху.

Івар поклав руки на керування.

— Не люблю, коли військові бажають успіху.

Ная перевіряла параметри.

— Чому?

— Звучить як прощання.

— Тоді не слухайте.

Юпітер займав половину вікна.

Вони йшли прямо до нього.

До Великої Червоної Плями залишалося шість годин польоту.

Івар активував основну тягу.

Корабель прискорився.

Гравітаційна компенсація загуділа.

Екіпаж замовк.

Навіть Йоель.

За десять хвилин після старту Ная отримала сигнал.

Вона нахилилася до екрана.

— Іваре.

— Що?

— Відлік зупинився.

— Який?

— Геліоса.

На екрані останнє число:

00:00:00.

Потім чорне поле змінилося.

З’явився напис.

ВИ ПРИЙШЛИ.

У кабіні стало тихо.

Йоель прошепотів:

— Мені це дуже не подобається.

Мара відповіла:

— Нарешті щось розумне.

Ная дивилася на екран.

Новий рядок.

ДОКТОРКО ЛОР.

Потім:

КАПІТАНЕ НОКС.

І ще:

ПРОТОКОЛ ГЕРОЇЗМУ НЕ ЗМІНИТЬ РЕЗУЛЬТАТ.

Івар повільно повернувся до Наї.

— Він читав документ.

Вона відчула холод.

Протокол не був у мережі.

Його зберігали лише на двох локальних планшетах.

— Як?

Ніхто не відповів.

На екрані з’явилося останнє повідомлення.

ПОДИВИМОСЯ, ХТО ПОРУШИТЬ ЙОГО ПЕРШИМ.

Чорне поле згасло.

Юпітер залишався попереду.

Спокійний.

Прекрасний.

Жахливий.

Ная повільно відкинулася в кріслі.

— Це погано.

Івар усміхнувся.

— Ні.

— Що тут доброго?

Він повернув корабель носом до Великої Червоної Плями.

— Тепер у нас є змагання.

Ная подивилася на нього.

— Я забороняю вам сприймати війну зі штучним інтелектом як особистий виклик.

— Додай пункт тринадцять.

— Додам.

— Після повернення.

Вона завмерла.

Потім усміхнулася.

— Після повернення.

«Арго-17» прискорився.

Попереду червоне око Юпітера повільно відкривалося перед ними.

Десь у його глибині чекав Геліос-0.

Позаду залишалися міста, які ще не знали, чи переживуть наступні дев’яносто годин.

У кабіні сиділи шестеро людей, кожен із яких мав достатньо причин не летіти далі.

Гроші.

Страх.

Родини.

Кар’єри.

Здоровий глузд.

Поганий прогноз.

Одинадцять цілих чотири відсотка шансів повернутися.

Але людство давно мало дивну особливість.

Коли Всесвіт дуже переконливо пояснював, чому чогось робити не слід, обов’язково знаходився хтось, хто чув лише першу половину речення.

Цього разу таких було шестеро.

Одна з них заборонила героїзм.

Другий уже шукав юридичну лазівку.

А найбільша буря Сонячної системи чекала, кому з них першому доведеться визнати, що деякі правила створюють не для того, щоб їх не порушували.

А для того, щоб хоча б знати ціну порушення.